Філософія - Щерба С.П. - 3. Соціальна революція

Саме вона є найрадикальнішим засобом вирішення суспільних проблем. Це той випадок, коли наявні засоби, методи себе вичерпали і не дають очікуваних змін у суспільстві. Тоді залишається останній засіб дії і надії - революція.

Соціальна революція - це радикальна зміна суспільного життя, спосіб переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої, більш прогресивної, корінний якісний переворот у всій соціально-економічній структурі суспільства.

Соціальна революція явище закономірне й необхідне. Вона випливає зі стану матеріальних умов суспільного життя, його внутрішніх суперечностей. В першу чергу, з невідповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Це протиріччя є економічною основою будь-якої соціальної революції, оскільки породжує конфлікт між соціальними групами, класами з приводу форм власності. Це боротьба між старим і новим, регресивним і прогресивним.

Комплекс протиріч, котрі склалися в економічній, господарській, управлінській, політичній, соціальній, ідеологічній та інших сферах суспільства впливають на характер соціальної революції. Ті суперечності, які вона вирішує, тобто який клас відсторонюється від влади і який приходить до влади, і визначають її характер. Завдяки цьому маємо змогу класифікувати соціальні революції як феодальні, буржуазні, буржуазно-демократичні, соціалістичні та інші.

Соціальну революцію завжди здійснюють люди (класи, суспільні прошарки). Своїми діями вони й визначають її хід. Звідси є підстави стверджувати, що рушійною силою соціальної революції є найбільш свідомі, передові й прогресивні на даний час класи чи верстви суспільства. Такими, для кожної із історичних епох, були прогресивно налаштовані: аристократія, буржуазія та пролетаріат (робітничий клас у союзі з біднішим селянством), які відповідно здійснили феодальні, буржуазні та соціалістичні революції. В кожну історичну епоху вони рухали революційний процес.

Революції не здійснюються "на замовлення" чи то "за бажанням" певних осіб чи вождів. Для того, щоб вона відбулася, необхідні певні об'єктивні умови і суб'єктивні фактори. Сукупність об'єктивних умов (економічних, соціально-політичних та інших), які складаються незалежно від волі людей, призводять до виникнення революційної ситуації, основними ознаками якої, згідно марксистської теорії, є:

1. Криза влади, владних інститутів. З одного боку, вони вже не можуть управляти "по-старому", а по-новому ще не вміють або не хочуть. З іншого, низи не хочуть жити "по-старому".

2. Зростання, вище звичного, бідності, злиднів серед простого народу. Загострення інфляційних процесів у економіці, фінансовій сфері, зростання цін на продукти, товари, послуги тощо.

3. Політизація суспільства, а саме: зростання активності трудового народу, виявлення непокори, спротив владі та носіям владних повноважень. У результаті відбувається "революцізація" народних мас.

Об'єктивні умови підштовхують їх до самостійних дій, революційних виступів проти існуючого стану речей у суспільстві. Але сукупність об'єктивних умов, сама по собі, не призводить до соціальної революції, як і революційна ситуація ще не є революцією. Для того, щоб революція відбулася, необхідні й суб'єктивні фактори. Слід пам'ятати, що в історії загалом, а в суспільстві - зокрема, нічого не відбувається поза діяльністю людей (певних колективів, груп, класів тощо). Той факт, що люди самі творять свою історію, має безпосереднє відношення і до соціальних революцій. Від того, якими конкретно будуть їхні дії залежить успіх чи неуспіх революційного дійства, а це, в кінцевому рахунку, визначається тим: а) хто є суб'єктом історичного процесу, конкретно який із класів чи яка із політичних партій будуть втілювати у життя історичну необхідність; б) наскільки зрілими є суб'єкти історичного процесу, їхні свідомість, самосвідомість, сили, енергія, готовність йти на самопожертви тощо.

Суб'єктивний фактор соціальної революції формується у процесі життєдіяльності суспільства, боротьби та розв'язання суперечностей між класами з приводу власності, володіння засобами виробництва та розподілу матеріальних благ і цінностей. Відображення цих явиш у свідомості людей і усвідомлення ними об'єктивних умов, кризи суспільної системи та назрілі потреби суспільного розвитку й призводять до об'єктивного спротив у владі, носіям влади та готовності рухати революційний процес. Цей комплекс дій сприяє формуванню суб'єктивного фактору революцій.

Тут важлива роль належить ідеології, ідеологам, котрі мають сприяти єднанню революційних сил, організовувати і вести їх на боротьбу за утвердження певних ідеалів. Не менш важлива, якщо не визначальна, роль у цьому дійстві належить організаціям, політичним партіям та їх лідерам, котрі спроможні очолити революційний процес і повести за собою маси. Сюди відносять також: усвідомлення цілей, вироблення програми дій, організацію, дисципліну, волю, рішучість, сміливість тощо. Розуміння природи суб'єктивного фактора і його рівня зрілості дає змогу найповніше врахувати залежні від волі й свідомості мас, їх лідерів і вождів, чинники реалізації та спрогнозувати розгортання історичного процесу. Рівень зрілості суб'єктивного фактора визначається й тим, чи готова більшість революційного класу йти на жертви, смерть заради революції.

Революційна ситуація у єдності з суб'єктивними факторами становить загальну і безпосередню передумову соціальної революції. Такий етап її визрівання В. І .Ленін називав загальнонаціональною кризою, а саму єдність об'єктивних умов і суб'єктивних факторів - основним законом соціальної революції1. Вершиною розростання загальнонаціональної кризи є революційна криза, котра і є початком революції, по-суті революцією.

Основний закон соціальної революції вимагає розуміння й врахування діалектики як об'єктивних умов, так і суб'єктивних факторів. Нерозуміння цього призводить до перебільшення одних та ігнорування інших. Метафізичність теоретично обмежує розуміння, звужує глибину зв'язків та впливів між об'єктивними умовами і суб'єктивними факторами. На практиці це може призвести до непідготовлених, ігровокативних виступів, а в кінцевому рахунку, - до провалу та загибелі самої революції, численних людських жертв і зневіри революційних мас у революцію.

Історія розвитку людства дає немало таких прикладів. Спроба китайських комуністів на чолі з Мао-Цзедуном прискорити революційний процес в Індонезії часів Сукарно, спираючись лише на суб'єктивні фактори, призвели до розгрому комуністичної партії Індонезії та багатомільйонних жертв. Подібною за кінцевим сценарієм була "біла революція" в Ірані, котра забрала сотні тисяч життів.

За всю свою історію людство пережило сотні революцій: рабовласницьких, феодальних, буржуазних, соціалістичних та ін. Остання, як історично вища форма з них, якісно відрізняється від попередніх, яка є наймасовішим соціальним явищем. Порівняно з попередніми, вона найпослідовніше вирішує всі проблеми, утверджуючи диктатуру пролетаріату (владу більшості, трудового народу); соціалістичну власність на знаряддя та засоби виробництва у державній та колгоспно-кооперативній формах, марксистсько-ленінський моноідеологізм, соціальну рівність і справедливість та свободу для трудового народу.

Соціалістична революція, як засвідчує історичний досвід, може здійснюватися як мирним, так і збройним шляхами. Між ними, як зазначав В.І.Ленін, істотних відмінностей немає і не може бути. Яку мирній, так і збройній формах соціалістична революція переслідує ті ж самі програмні цілі й завдання, головне з яких - влада в особі диктатури пролетаріату. Відмінності між ними є, і вони полягають лише у шляхах реалізації та досягненні поставлених цілей. І в першому, і в другому варіанті має місце примус і насилля. Проте за немирного шляху суб'єкти революції спираються на силу війська й зброї, а не закону. Слід пам'ятати, що так звані мирні революції є надзвичайно рідкісним явищем в історії. На жаль, вся історія перенасичена збройними революціями, котрі є занадто болісними, руйнівними і головне, кровопролитними, оскільки революційний вогонь вимагав величезних багатомільйонних жертв людського матеріалу.