Таким чином, нині, на порозі третього тисячоліття, сумнівів (хоч це й звучить дещо парадоксально) відносно того, що міфологічне осягнення історії є однією з найголовніших форм історичного світоспоглядання, менше ніж сто (а тим більше двісті) років тому. Водночас не можна ігнорувати й тієї обставини, що справа тут не тільки, а, можливо, й не стільки у піднесенні власне суб'єктивного інтересу вчених, релігійних діячів, філософів, митців тощо до проблем міфологічного осмислення дійсності. Не меншою мірою це пояснюється зміною місця й ролі такого осмислення на сучасному етапі, етапі зрілої, якщо не сказати пізньої, пори існування людства. А саме у похилому віці індивідів історії (від окремих людей і до макроіндивідів історичного процесу на кшталт цивілізацій, окремих суспільств, народів, культур та й, зрештою, людського суспільства в цілому) міфічне співвідношення знову починає відігравати дедалі помітнішу роль. Це, зокрема, добре показав Томас Манн. Констатувавши спочатку у своїй доповіді "Иосиф та його брати": "Якщо у житті людства міфічне становить собою ранній примітивний ступінь, то в житті окремого індивіда це ступінь пізній і зрілий" 23, він пізніше доходить небезпідставного висновку про те, що статус такого окремого індивіда може обіймати не лише окрема людина, а й сучасне йому суспільство. Зокрема, свій відхід від усього бюргерського, житейськи буденного й повернення до міфічного він пояснює не тільки переміною власних смаків, а вважає такий поворот, "продуктом часу" "не тільки у сенсі відміреного особисто мені терміну, не лише у значенні життєвої пори, в яку я вступив, але часу в ширшому й загальнішому значенні слова, продуктом нашого часу, епохи історичних струсів, химерних поворотів особистого життя і страждань, що поставили перед нами питання про людину, проблему гуманізму в усьому її обширі й поклали на нашу совість такий важкий тягар, якого, напевне, не знало жодне з попередніх поколінь" 23. Дійсно, піднесення на сучасній стадії ролі міфічного, зокрема в осягненні історії, нині вже дедалі частіше сприймається як реальний факт нашого життя. А от загальна оцінка цього факту з багатьох причин складається в цілому несприятлива.
Прибічники класичної європейської традиції схильні в основному до просвітницького тлумачення, до обмеження ролі міфології в осмисленні історичного й природного світу межами первісного чи у кращому разі, — й традиційного суспільства, негативно поціновуючи значення, в цьому плані, "нової міфології" як продукту духовної культури високорозвинутого індустріального та постіндустріально-го суспільства. Спроби ж позитивного сприйняття та конструктивного використання означеної нової міфології для осягнення реалій історичного процесу та їх заміни у бажаному напрямку сприймалися відверто недоброзичливо, бо тривалий час здійснювалися, як правило, з антигуманних, а то й відверто тоталітаристських позицій. Показово, що спочатку з упередженням сприймалася й спроба продуктивного використання міфології для осмислення історії, яку здійснив Томас Манн у своєму романі-епопеї "Иосиф та його брати", хоч ця спроба чи не вперше здійснювалася з принципово інших позицій
- з позицій людяності. Причину такого сприйняття добре розумів і сам Томас Манн, "адже слово "міф", — визнавав він, — користується у наші дні недоброю славою, — досить згадати про назву, котрою спорядив свій зловісний підручник присяжний "філософ" німецького фашизму Розенберг, цей ідейний наставник Гітлера. За останні десятиліття міф так часто слугував мракобісам-контрреволюціонерам засобом для досягнення їх брудних цілей, що такий міфологічний роман, як "Йосиф", перший час після свого виходу в світ не міг не викликати підозри, що його автор пливе разом з іншими у цьому брудному потоці. Підозра ця незабаром розвіялась: пригледівшись до роману ближче, читачі виявили, що міф змінив у ньому свої функції, причому так радикально, що до появи книги ніхто не вважав би це за можливе. З ним відбулося щось на кшталт того, що відбувається із захопленою у бою гарматою, яку розвертають і наводять на ворога. У цій книзі міф було вибито з рук фашизму, тут він весь, — аж до найдрібнішої клітинки мови, — просякнутий ідеями гуманізму, і якщо нащадки знайдуть у романі щось значне, то це буде саме гуманізація міфу"24.
Нехай вибачить мені читач за чимале цитування, та у даному разі воно аж ніяк не зайве. Адже це — безпосередня і докладна характеристика тієї докорінної переоцінки, якої міфологічне бачення історичної реальності зазнало тоді вперше і яка поступово, але вирішальним чином і досі зумовлює у дедалі ширшого кола людей їх принципову зміну у ставленні до міфології як засобу духовного освоєння людиною свого світу.
Відзначаючи важливість поєднання міфу та гуманності для правильного осмислення й справжнього удосконалення суспільства на сучасному відтинку історичного процесу, німецький письменник-гума-ніст підкреслював, що таке поєднання набуде особливої значущості у перспективі, "виявиться пліднішим для майбуття людства, ніж однобічно пов'язане певним моментом протиборство духу, прагнення завоювати симпатії сучасників ревним нищенням розуму й цивілізації"25.
1.2.2.8. Становлення постмодерністського підходу до міфологічного осягнення історії
1.3. Релігійний світогляд як форма світосприйняття історичної дійсності
1.3.1. Загальна характеристика релігії як форми світосприйняття історії
1.3.1.1. Світоглядна обмеженість наукового осмислення історії
1.3.1.2. Світоглядна обмеженість історичної науки
1.3.1.3. Релігійне осягнення історії: єдність стихійної та свідомої складових
1.3.1.4. Історичний світ релігійної свідомості
1.3.2. Неоднозначність тлумачень релігії та її ролі в осмисленні історичного процесу
1.3.2.1. Термін "релігія"