Найтрадиційнішим, за всіх якісних змін, шляхом пішли мислителі, у працях яких були реалізовані одні з перших спроб підходу до вивчення історії, що вже істотно відрізнявся від підходу класичного, основоположники позитивістської (Огюст Конт, Герберт Спенсер, Джон Стюарт Мілль) та марксистської (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) ліній подальшого розвитку філософської думки. І ті, й інші ще продовжували тлумачити об'єктом усіх різновидів історичного пізнання історію, як єдиний, глобальний процес поступальних, зрештою, змін. І перші, й другі за взірець автентичного осягнення історичної дійсності вважали науку (зокрема історичну), філософію ж історії вважали донауковою формою осмислення історичного процесу, яка має припинити своє існування з появою їх власних вчень, що мали уособлювати наукове розуміння історії.
Поняття "історична наука" при цьому трактувалося досить широко. Так, Фрідріх Енгельс, висловлюючись з даного питання, зазначав, що "історичні науки — це ті, які не є науками про природу"23 Подібним шляхом — через поділ наук на науки про еволюцію при роди та науки про еволюцію суспільства пішли й позитивісти першої хвилі.
Скажімо, Конт, замість філософії як системи, що більше відповілала, за його словами "всій сукупності нашої інтелектуальної й чуттєвої природи"24, запропонував свою, так звану позитивну філософію, що, строго кажучи, філософією власне вже й не була, оскільки утворювалась за ієрархічно незмінною системою з основних позитивних наук: математики, астрономії, фізики, хімії, біології та соціології, яку сам Конт, що дуже показово, називає подекуди соціальною фізикою. З перерахованих вище наук, за Контом, "перша з необхідністю становить винятковий вихідний шлях останньої, яка є єдиною основною метою будь-якої позитивної філософії, що розглядається віднині як філософія, котра утворює за своєю природою справді неподільну, хоч аж ніяк не довільну, систему, де всякий розклад є в корені штучним, і яка стосується у кінцевому підсумку повністю людства, єдиного цілком унікального поняття"25.
Попередні, щодо позитивної, стадії інтелектуальної еволюції людства, до яких Конт зараховував теологічну (релігійну) й метафізичну (філософську), неспроможні, на його думку, адекватно осягнути минуле людства, розкрити його своєрідність за допомогою єдино придатних для цього, з його точки зору, понять порядку й прогресу. Докорінна реорганізація, яка лише й здатна подолати велику сучасну кризу в царині мислення, де вона й має насамперед здійснитися, і встановити точну гармонію між принципами та фактами, полягає, як гадав він, "у побудові соціологічної теорії, котра могла б належним чином пояснити людське минуле"26.
Саме (і тільки) таким чином розроблена позитивна філософія спроможна, на переконання французького мислителя, "належно представляти всі великі історичні епохи як різні певні фази однієї й тієї самої еволюції, де кожна фаза випливає з попередньої та готує наступну за нею залежно від незмінних законів, що точно визначають її спеціальну участь у загальній низці фактів"27. Предмет такої соціології, яку можна назвати ще своєрідною позитивною філософією історії, становлять не надприродні чинники, фетиші чи ілюзії, як на теологічній стадії, й не якісь суто умоглядні сутності, як на стадії метафізичній, а передусім, за характеристикою Конта, "реальне на противагу химеричному"; корисне, а не непотрібне, негодяще; вірогідне на протилежність суперечливому, сумнівному; і нарешті, точне на відміну від неясного.
У такому тлумаченні предмета автентичного історичного пізнання як суто об'єктивного, взятого окремо від суб'єкта, тобто у розумінні предмета, характерного для спеціально-наукового, а не філософського пізнання багато в чому сходяться і засновники позитивізму, і марксизму. Збігаються їхні думки і в тому, що філософське пізнання — умоглядне й таке, що призводить нібито через цю умоглядність, до заміни реальних характеристик і закономірностей історичної дійсності надуманими, штучними конструкціями, що існують лише в голові теоретиків.
2.1.3.6. Розвиток наукоцентричної традиції тлумачення об'єкта й предмета історичного пізнання
2.1.3.7. Проблема об'єкта та предмета історичного пізнання у філософії історії часів постмодерну
2.2. Філософія, загальна соціологія, філософія історії та історична наука: особливості взаємозв'язку
2.2.1. Зміна місця та ролі філософії історії у системі філософського знання на різних етапах розвитку макроіндивідів історії
2.2.1.1. Філософія як вияв духовного життя історичних макроіндивідів
2.2.1.2. Філософія історії як пізня стадія філософського пізнання
2.2.1.3. Трагізм людської історії та його відбиття у філософії історії
2.2.2. Філософія та філософія історії: структурний зріз співвідношення
2.2.2.1. Гносеологічний зріз структурного співвідношення філософії й філософії історії