Філософія історії - Бойченко І.В. - КОНДОРСЕ Марі Жан Антуан Ніколя (1743—1794)

— французький аристократ, філософ, соціолог, математик і політичний діяч. Основна праця — "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму" (1794). Вона є, по суті, написаним незадовго до смерті розширеним конспектом великої праці, яку К. планував, але не встиг підготувати, оскільки весною 1794 р. був заарештований за звинуваченням уряду Робесп'єра і в тюрмі, прагнучи уникнути публічної страти, скінчив життя самогубством. У "Ескізі..." викладена філософсько-історична концепція К., що є конкретизацією теорії історичного прогресу, запропонованої Тюрго. Система К. формувалася під впливом Руссо, Тюрго та Рейналя. Вона застосовується на сенсуалістичному розумінні людини як істоти, якій притаманні три основні властивості: здатність відчуття, супроводжуваного задоволенням чи стражданням; здатність перетворювати ці миттєві враження на тривалі переживання; здатність утворювати і поєднувати ідеї. Означені три здатності становлять у своїй єдності, за К., фундамент суспільства, оскільки "породжують між людьми відносини інтересу й обов'язку, а також адекватного осмислення дійсності. Пізнанням "загальних фактів', що характеризують ці здатності й притаманних останнім незмінних законів розвитку, осяжних через встановлення "того спільного, що має місце у різних представників людського роду", опікується, за К., наука, поіменована метафізикою. Картину ж прогресу людського розуму можна отримати, гадав він, шляхом з'ясування того ж самого розвитку означених здатностей, але, по-перше, вже не в окремих людей, порівнянних одне з одним, а в маси індивідів, що співіснують водночас у певному просторі; по-друге, за умови, що цей розвиток можна було б простежити з покоління в покоління. Як один із основоположників ідеї історичного прогресу, К. прагнув представити його поступом всього людського роду як чогось цілісного. При цьому брак реальних знань поставив К. перед необхідністю такого порівняння й поєднання фактів з історії різних етносів, яке дозволило б зобразити історію людства як гіпотетичний поступальний рух єдиного народу і створити картину його прогресу. Отже, пропонована К. історична картина прогресу людського розуму свідомо задумувалася й створювалася як умовна, розумова конструкція, а не опис чи науково обгрунтоване узагальнення тенденцій перебігу історії, тлумаченої як єдиний процес. За К., існує два різновиди прогресу, "однаково притаманні людському родові", коли рух вперед здійснюється завдяки окремій геніальній особистості (наприклад, винахід лука), і якщо поступ є наслідком сукупних дій усіх членів (зокрема, формування й розвиток мови). Перший, за К., — швидший та імпульсивніший, він характеризує передусім вузлові моменти історичного прогресу; другий — повільніший і переважає у досить тривалі періоди повільних еволюцій. Загалом же всесвітня історія людства постає як динамічна картина, у контексті якої означені різновиди прогресу поєднуються, взаємодоповнюючи один одного. Основою історичного поступу людського роду К. вважав прогрес розуму, відповідно до особливостей якого поділяв історію на десять конкретно-історичних епох (від поєднання первісних людей у племена — у першій до майбутнього розвитку людського розуму — у десятій) або три великі епохи. Упродовж першої основоположними для вихідних змін (об'єднання людей у сім'ї, а сімей — у племена, виникнення скотарства й пізніше землеробства та подальшого поділу форм праці, появи жерців, виникнення науки й мистецтва) є матеріальні чинники. У межах другої, започаткованої, за К., появою писемності, що тривала до XVIII ст., домінантними стають уже чинники духовні — прогрес і диференціація науки, освіти та мистецтва, винайдення книгодрукування й звільнення розуму від пут авторитету. Нарешті третя, майбутня, епоха пов'язана, гадав К., з подальшим прогресом і піднесенням ролі розуму, спрямованого на вирішення трьох основних проблем: знищення нерівності націй, подолання різких дисгармоній між суспільними станами у рамках одного народу й істотне вдосконалення людини. Окрім тривалості існування планети, К. не бачить інших перешкод для поступального й неухильного розвитку розуму та моралі як дійового засобу досягнення часів, коли сонце осяватиме землю, населену лише вільними людьми, що не визнають іншого володаря, окрім розуму. К. — переконаний прибічник теорії природного права єдності індивіду та роду, тлумаченої не тільки з етнічних, а й політекономія них позицій. Обгрунтована К. ідея "тотожності індивідуального й загального інтересу" у подальшому була покладена в основу концепцій "громадянського суспільства" (зокрема, у Гегеля). Розробки К. були також пізніше використані у процесі формування просвітницького розуміння історії та критики її теологічного тлумачення.