Філософія історії - Бойченко І.В. - МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ

— філософське вчення про історичний процес, що грунтується на визнанні вирішальної ролі суспільного матеріального виробництва у формуванні, поступі та функціонуванні соціуму і розглядає історію як прогресивний природно-історичний процес зміни конкретно-історичних типів суспільства. Вперше у свідомо продуманій, послідовній і системній формі М.р.і. було розроблене К. Марксом і Ф. Енгельсом, хоч епізодичні, спорадичні й непослідовні спроби тлумачення історії з позиції матеріалістичних світоглядних засад зустрічалися й раніше.

Від різноманітних галузей спеціальних соціальних і гуманітарних наук М.р.і. відрізняється тим, що вивчає не якийсь елемент, етап чи зріз, а суспільство загалом як повну системну цілісність. Однак на відміну від загальної соціології та загальної історії, які також відповідно у синхронічному чи діахронічному вимірі розглядають суспільство як ціле, М.р.і. спрямоване, по-перше, на осягнення суспільства в його цілісності та органічній єдності означених вимірів. Саме тому у системі М.р.і. його наріжна категорія — суспільно-економічна формація — означає, з одного боку, суспільство як цілісну і водночас внутрішньо структуровану систему конкретно-історичного характеру; з іншого — систему динамічну, лабільну, таку, що постійно перебуває у стані не лише структурних, а й темпоральних змін, характеризується історичною повторюваністю, але не зводиться до неї, уособлюючи єдність повторюваності й неповторності. По-друге, адепти М.р.і. прагнуть з'ясовувати генезу, сутність, закономірності структури розвитку і функціонування суспільства не об'єктно, беручи його саме по собі як чистий предмет, як у соціології та історії, а співвіднесено з суб'єктом — людиною, групою, спільнотою, класами, масами тощо. Розглянуте у такому ракурсі М.р.і. постає як нередукована до науки, автономна щодо неї специфічна галузь осягнення світу історії.

Та всупереч сказаному у контексті класичного, сцієнтично орієнтованого марксизму М.р.і. тлумачиться саме як наука: про найзагальніші закони і рушійні сили розвитку суспільства, про умови та форми їхньої дії у тих чи інших суспільно-економічних формаціях. Ця неузгодженість зумовлює одну з основних суперечностей М.р.і., що існує в імпліцитній формі і, як правило, не усвідомлюється, однак істотно порушує його цілісність.

Інша, не менш серйозна неузгодженість системи М.р.і. зумовлена претензіями останнього на роль єдино і виключно правильного розуміння історичного процесу. За такого підходу все розмаїття філософсько-історичних напрямів, шкіл і вчень редукується до переможної боротьби М.р.і. з ідеалістичним тлумаченням історичного процесу, наслідком якої проголошується монополія на істину для М.р.і. Проте подібна монополія виявилася непідтвердженою як реаліями соціально-історичних змін, так і даними розвитку суспільствознавства, зокрема — історичних дисциплін.

М.р.і. конституювалося, стверджувалося і поширювалося як універсалістське, моністичне й лінійне тлумачення історії людства у єдиному глобальному процесі, що вичерпується висхідною лінією з п'яти формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична). Як одне з кількох можливих подібне розуміння (з певними застереженнями, корекціями і обмеженнями) є, втім, не менш (але й не більш) прийнятним, ніж кожен з інших уже виокремлених і розбудованих у ході розвитку світової філософської думки підходів. Формаційний нігілізм не менш однобічний і вразливий, ніж формаційний редукціонізм. Однак сьогодні стає дедалі очевиднішим і те, що М.р.і. та заснований на ньому формаційний підхід мають свій, обмежений інтервал застосовності. Претендуючи на планетарну всезагальність цього підходу і монопольне його право на істинність, прибічники М.р.і. змушені були обмежувати всесвітньо-історичний процес тільки таким лінійно-поступальним рядом, причому лише з означених п'яти формацій і штучно підганяти під цю схему всю різноманітність історичних подій і явищ. Однак подібні амбіції виявилися неспроможними як у діахронічному, так і в синхронічному вимірі. У діахронічному аспекті історія Америки, Африки, Австралії та Азії не вкладається в формаційну лінійно-поступальну схему. Та й історія переважної більшості народів Європи відповідає їй лише з чималими натяжками.

Не в усьому бездоганним виявилося М.р.і. і в пропонованому ним структурному аналізі суспільства як цілісної конкретно-історичної системи. Суспільство тут постає як своєрідний соціальний організм, особливості якого визначаються передусім характером матеріального виробництва, відносини котрого утворюють базис, над яким формуються відповідні політична та юридична надбудова і суспільна свідомість з багатовимірною структурою. Подібне тлумачення, багато в чому продуктивне, виявилося водночас і істотно обмеженим. Так, перехід від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства ставить по-новому питання про роль матеріального виробництва і виробництва духовного, про наявність і форми взаємин класів, класоподібних об'єднань та різномасштабних соціальних спільнот і груп, про місце і значення держави та інших системних і соціальних інтеграцій, їх співвідношення з життєвим світом людей.

Та й у межах індустріального суспільства зорієнтованість дослідників з М.р.і. на саме і тільки есенційний аналіз різновидів минулого й сучасного суспільства, з'ясування їх інтегративних характеристик, мережі суто ієрархічних залежностей як між різними типами соціуму, так і в кожному з цих типів неминуче призводить до не завжди виправданих спрощень, уніфікацій, субординацій тощо. Скажімо, у рамках класичної марксистської парадигми М.р.і. у сфері матеріального виробництва багатоманітність економічних процесів редукується до протиставлення суспільної чи державної власності приватній, багатоукладність розглядається як явище небажане, що підлягає елімінації; у сфері соціальній соціальна структура зводиться, по суті, до співвідношення класів, інші ж спільноти, прошарки, об'єднання, страти і групи трактуються у кращому разі як утворення маргінальної природи; у сфері політичній увага зосереджується на інституалізованих, партійно-державних структурах, та й вони розглядаються передусім не як соціокультурні феномени, а як знаряддя класового примусу і панування; у сфері духовного життя багатовимірні вияви духовності переорієнтовуються лише в одну, ідеологічну площину, до того ж — з установкою на панування єдиної ідеології.

Втім, фіксуючи вразливі моменти традиційних форм М.р.і. та засобів його обгрунтування, розбудови й поширення, варто зосереджуватися не на тому, що М.р.і. неприйнятне взагалі, а говорити про шляхи його органічного входження у множину властивих сучасній світовій філософії історії розмаїтих підходів і способів осягнення всесвітньо-історичного процесу, а також про його автентичну само-ідентифікацію і продуктивну само реалізацію у контексті означених підходів і способів.