Філософія історії - Бойченко І.В. - ТЕЙЯР де ШАР ДЕН П'єр (1881—1955)

ТЕЙЯР де ШАР ДЕН П'єр (1881—1955)

— французький філософ, вчений, геолог, палеонтолог, археолог, антрополог і католицький теолог. Т. здійснив спробу формування нового світогляду, який був покликаний врятувати людство від духовної кризи. Для цього Т. поєднував наукову теорію еволюції з елементами модернізованої християнської містики, створивши моністичну концепцію, в основі якої лежить поняття енергії. Енергію Т. розглядає як якість самої матерії, невідривну від неї, і одночасно як духовну силу, що задає імпульс еволюції космосу і спрямовує її. Фізичну ("тангенціальну") енергію, що зменшується за законом ентропії, доповнює духовна ("радіальна") енергія, яка зростає у процесі еволюції. Якщо "тангенціальна" енергія, за Т., пов'язує разом однопорядкові елементи, то "радіальна" енергія спричиняє до зростання складності матеріальних явищ. Пояснення зростаючого ступеня досконалості організації матеріальних утворень дає, за Т., "закон складності свідомості", згідно з яким у процесі космогенезу збільшується концентрація "радіальної" енергії. Найдосконалішим результатом цієї природної еволюції є виникнення людини. Але на цьому еволюція не припиняється. Необхідною умовою еволюції самої людини є не лише технічний і науковий прогрес, але дедалі більшою мірою — прогрес духовний. Справжньою метою космічної еволюції і, отже, її регулятором є "пункт Омега" — символічне визначення Христа, співпричетного до світу і одночасно трансцендентного йому. Отже, космогенез ототожнюється Т. з христогенезом. Заперечуючи християнський догмат про першолюдину — родоначальника усього людства, Т. стверджує, що людина — ланка багатотисячолітнього процесу божественної космічної еволюції, який Т. поділяє на стадії "переджиття", "життя", "думки" і "наджиття". Таким чином послідовно формуються літосфера (неорганічна природа), біосфера (органічна природа), ноосфера (феномен людини). Поява людини на стадії "думки", за Т. — не є завершенням еволюції, а ключем до зростання досконалості світу. Олюднення Сина Божого (Т. заперечує народження Ісуса Дівою Марією) виражає виняткову роль людини у подальшій еволюції. Світ, що існує, є недосконалим. Людські страждання (які символізує розп'яття Христа) — стимул для активної співдії людини по удосконаленню буття. Самосвідомість — джерело "персоналізації" і водночас умова переходу до стадії "наджиття" — стану єднання душ людей, що триває і після "наджиття", після завершення історії у космічному Христі.

ТЕОФРАСТ (близько 370—288 до н.е.)

— давньогрецький філософ, мораліст, логік і вчений, один із найвизначніших представників періпатетичної школи. Син ремісника з Ереса на о. Лесбосі, учень Платона, друг і послідовник Арістотеля, схоларх Лікею — з 322 й до власної смерті. Написав чималу кількість творів з найрізноманітніших галузей знань, однак збереглися лише жалюгідні залишки його творчої спадщини: відносно невеликі трактати "Метафізика" та "Характери", два досить значні за обсягом твори про рослини, що лягли в основу європейської ботаніки, і так звані малі природничо-наукові трактати (можливо, витяги з "Фізики") — "Про вогонь", "Про вітри", "Про прикмети погоди", "Про запахи" тощо. Збереглися також: значною мірою трактат "Про благочестя", що сповідує спорідненість усього живого і забороняє криваві жертвоприношення; чималий уривок "Про відчуття" з критикою досократівських вчень (є деякі підстави розглядати його як складову "Гадок фізиків"), фрагменти "Про душу", з логіки — "Про стиль". Практично повністю втрачені політичні твори, зокрема, великі за обсягом і дуже впливові у стародавні часи "Закони" у 24 книгах, присвячені розглядові соціально-політичних інститутів давньогрецької держави; щонайменше 17 етичних та 15 риторичних трактатів тощо.

У логіці Т., з одного боку, істотно доповнив з деяких питань вчення Арістотеля (започаткував уточнення логіки предикатів за допомогою принципів логіки висловлювань; використав, крім modus по-nens, ще 4 інші пропозиційні закони; передбачив операцію квантифікації предиката; поповнив арістотелівську систему модусів п'ятьма новими, які у подальшому було об'єднано під назвою четвертої фігури простого категоричного силогізму; почав ставити знак заперечення над предикатами тощо). З іншого ж боку, він опікувався, відходячи від Арістотеля в тлумаченні логіки, проблематикою, розуміння якої знайшло певним чином свій подальший розвиток у логіці стоїцизму (аналіз можливості та необхідності як логічних категорій). Як і Арістотель, Т. визнавав об'єктивність якості, внутрішню структуру якої розглядав, грунтуючись на вченні Арістотеля про причинність та Демокріта — про принципи атомізму. З'ясування онтологічних характеристик якості спонукало Т. до виокремлення проблематики, яка стане наріжною для стоїцизму та епікуреїзму — про співвідношення випадковості й необхідності. В етиці Т., слідом за Арістотелем, вважав основоположним принципом життя згідно з природою, а головною метою — виявлення і реалізацію "природних задатків", завдяки чому стає можливим досягнення й здійснення вищого блага, яке утворює певну цілісність і водночас виявляється у інших доблестях, а також тілесних і зовнішніх благах. Виокремив і схарактеризував кращу (евдемонію) та гіршу (какодемонію, породжену пороками й позбавлену цінності) форми життя як діаметрально протилежні. У своїх "Характерах", що вивчені чи не найкраще й принесли Т. найбільшу славу в новий час, мислитель виокремлює й аналізує 30 моральних типів з девіантною, але не злочинною поведінкою.

Істотним є внесок Т. в історію філософії та науки. Так, 16 книг "Гадок фізиків" започаткували стародавню доксографію і є одним із основних джерел інформації про досократиків, а розуміння ним релігії як благочестя є одним з уособлень античної гуманності.

Лікей, за Т. — схоларха, частково й завдяки протекції Деметрія Фалерського, сягає розквіту, подекуди його лекції відвідують до 2 тис. слухачів; твори Т. справляли значний вплив на подальший розвиток філософії й науки як у стародавніх Греції та Римі, так і в середньовічних арабських країнах та Сирії. Окремі ж етичні, логічні та природознавчі ідеї Т. виявилися значущими і в контексті західноєвропейської культури нового часу.