Розділ 1. ЗАРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В ОКРЕМИХ ДЕРЖАВАХ

1.1. Зародження економічних відносин у перших цивілізаціях

Перші економічні відносини виникли близько 10 тис. років тому одночасно із зародженням перших цивілізацій. У ті часи почала розвиватись і економічна думка, еволюцію якої можна простежити за тими нечисленними історичними знахідками, які збереглися до наших днів.

Власне суто економічних трактатів стародавніх часів віднайти практично неможливо, бо владні прошарки суспільства, що були носіями писемної культури, лише незначною мірою втручались у ведення натурального господарства. їхні життєві інтереси обмежувалися отриманням додаткового продукту. Крім того, складність дослідження економічної думки давніх часів полягає і в тому, що вона ще не була відокремлена від політико-правової та релігійної.

Епоха рабовласництва бере свій відлік з IV тис. до н. е., коли в Месопотамії (між річками Тигр та Євфрат) і Єгипті почався процес становлення класового суспільства. Матеріальною базою цього процесу була технічна революція, пов'язана з початком використання металевих виробів та переходом до зрошувального сільського господарства. Це дало можливість отримувати додатковий продукт і стимулювало розподіл праці.

В окремих регіонах стародавнього світу стали зароджуватись і розвиватись товарно-грошові відносини, пов'язані з обслуговуванням торгівлі (Фінікія, Вавилон, Греція). На цій основі почала виникати приватна власність, що базувалась здебільшого на праці рабів.

Формування ознак державності в класовому суспільстві вимагало теоретичного обґрунтування функціонування органів управління, організації господарства як на державному рівні, так і на рівні господарських одиниць.

Умовно можна виділити такі напрями економічної думки, які тією чи іншою мірою стосуються питань виникнення та розвитку бюджетних відносин:

діяльність державного апарату управління;

пошук джерел надходжень до державної казни;

організація державного господарства;

організація приватного господарства;

юридичні норми взаємин.

Незважаючи на певну незавершеність висновків, нечіткість положень, що притаманно будь-якому процесу на стадії зародження, економічна думка тих часів заклала підвалини сучасних теорій, а окремі твердження не втратили актуальності й у наш час.

1.2. Економічні відносини в країнах Стародавнього Сходу

Економічні відносини країн Стародавнього Сходу базувались на натуральному господарстві й регулювалися "знизу" успадкованими від первіснообщинних часів традиціями, а "зверху" — державною регламентацією, яка багато в чому ґрунтувалася на тих самих традиціях. Знання економічного напряму мали догматичний, апріорний характер.

Стародавній Єгипет. Одним із найдавніших писемних джерел, що збереглося до наших днів, є "Повчання Гераклеопольського царя своєму сину Мерікара" (XXII ст. до н. е.), де автор висловлює думку про необхідність ефективного функціонування апарату управління. У надійності цього апарату він вбачає запоруку успішного царювання. З метою заохочення чиновників до сумлінної праці цар має піклуватися про їхній матеріальний стан: "Возвеличуй своїх вельмож, щоб вони чинили за твоїми законами. Неупереджений той, хто багатий у своєму домі, він володар речей і не нужденний... нагороджуй вельмож податними списками, жерців — земельними наділами".

Для формування апарату управління потрібно підбирати "до себе людину за справи її", не розмежовуючи синів знаті та простих людей.

У "Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму сину Піоні" (XX— XIX ст. до н. е.) особлива увага приділяється професії писаря (чиновника). Цю посаду можна було отримати лише після спеціального навчання. Про сувору регламентацію управлінських процесів у державі, зокрема чіткість роботи апарату управління, необхідність контролю йдеться у "Пророцтві Іпусера" та "Пророцтві Неферті". Без цього неминучими будуть розкрадання державної казни, зниження податкових надходжень, що зрештою може призвести до соціальних потрясінь.

Стародавній Вавилон. У кодексі законів старовавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. е.) передбачались юридичні норми, які регламентували господарські відносини, установлювали відповідальність виконавців тощо. Основний зміст законів — створення умов, за яких сильний не пригноблював би слабкого. Так, лихварські послуги обмежувались:

20 % у грошовій формі;

33 % у натуральних позичках;

боргове рабство, незалежно від суми боргу, обмежувалось трьома роками.

Стародавня Індія. Одним із найдавніших писемних джерел, де вперше подаються рекомендації щодо фінансового устрою держави, поповнення дохідної частини, ведення обліку доходів і видатків, є "Артхашастра" — трактат про мистецтво політики й управління державою, який приписується Каутильї Вішнугупті — раднику царя Чандрагупти (кінець IV ст. до н. е.).

Основні положення цього трактату такі.

Цар мусить бути діяльним, мати твердий розпорядок своєї роботи.

Державний апарат необхідно створювати з чиновників, які б контролювали окремі галузі господарства країни.

Держава має піклуватися про заселення й облаштування окремих територій.

Особливу увагу слід приділяти сільському господарству як основній галузі.

Керівником фінансового відомства має бути "головний збирач податків".

Дохід держави має складатись із власного "прибутку", тобто прибутку державних господарств, різних податків та мита.

Вводяться окремі статті доходів і видатків держави.

Жорсткий контроль доходів і видатків на підставі документів.

Цар має застосовувати суворі заходи до порушників, які розкрадають державну казну.

Як бачимо, окремі положення цього трактату, незважаючи на більше ніж двотисячолітню давність, не втратили своєї актуальності й у наш час.

Найвідомішим джерелом індуїзму є "Закони Ману" — книга про "драхму" — релігійний обов'язок. У цьому трактаті відображені не лише релігійні питання, а й соціальна структура суспільства, питання організації виробництва. Суспільство поділялось на чотири касти (варни): брахмани (панівний клас), кшатрії (воїни), вайшії (виробники) та шудри (недоторкані). Шудри були найбезправнішими членами суспільства, які виконували найбруднішу роботу й обслуговували три вищі касти. До речі, три вищі касти склались із завойовників — аріїв, які прийшли із степів Причорномор'я (територія сучасної України) ще у II—І тис. до н. е. Завойовані племена — автохтони утворили касту шудр. Змішування каст не допускалось і суворо каралось. Шудри не мали права приносити жертви богам, читати релігійні трактати і не могли досягти нірвани.

Найвищим ідеалом господарської діяльності, якою займались вайшії — скотарі, землероби, ремісники, лихварі, — вважались самостійність і економічна незалежність.

Слід зазначити, що найпочеснішим заняттям було землеробство, потім скотарство, окремі види ремесел і торгівля. В той же час діяли певні обмеження на спілкування з окремими категоріями ремісників, лихварями, людьми, що займалися "нечистими" промислами — азартними гравцями, повіями, продавцями м'яса (для досягнення нірвани необхідно було бути вегетаріанцем). Були списки цих осіб, їх не можна було запрошувати на поминки, брати за свідків, приймати від них дарунки чи їжу.

Отже, у цьому трактаті на основі релігійних догм, які мали силу закону, були впорядковані суспільні відносини, в тому числі й фінансові.

Стародавній Китай. Вагомий внесок у розвиток економічної думки зробили представники Стародавнього Китаю.

Конфуцій (Кун Фу-цзи, 551—479 pp. до н. е.) у трактаті "Лунь Юй" (Бесіди та роздуми) пропонує своє бачення соціально-економічного устрою. Основні положення цього трактату такі:

1. Соціальний ідеал потрібно шукати не в майбутньому, а в минулому країни.

2. Основа соціальних відносин — повага до старших, брата до брата.

3. Основа державного устрою — регламентація патріархальних відносин.

4. Більш рівномірний розподіл багатства держави.

5. Податки необхідно знижувати, щоб зробити їх помірними.

6. Залучення людей до виконання громадських робіт, враховуючи сезонність сільськогосподарського виробництва.

Конфуцій був засновником специфічної течії економічної думки, яка дістала його ім'я. Головний зміст її — установлення етико-моральних норм управління, які відповідали інтересам аристократії. Послідовником Конфуція був Менцзи (372— 289 pp. до н. е.). Відомий його проект з аграрних відносин. Автор дотримувався постулату, що небо змушує простих людей годувати багатих і відповідно до цього земля поділяється на дев'ять рівних частин, дев'ята частина землі має оброблятися сільськогосподарськими працівниками спільно, а врожай з неї використовуватись на утримання чиновників.

Правитель держави має бути мудрим, не встановлювати великих податків, не віднімати у землеробів часу, необхідного для роботи на власних земельних наділах.

Сюнь-цзи (313—238 pp. до н. е.) запропонував своєрідну модель соціально-економічного устрою держави. Основні положення цього устрою такі:

Держава в особі правителя встановлює соціальні ранги — правлячі класи і простий народ.

Людина не може в повному обсязі володіти мистецтвом усіх ремесел. Цим твердженням він висловлював ідею про необхідність розподілу праці.

Люди різних рангів повинні носити різний одяг.

В управлінні державою для правлячих верств застосовувались ритуали і музика, для простих людей — закони.

Бажання людей бути багатими є нормальним явищем за умови, що вони діють у межах законів.

Економічна політика держави має базуватись на трьох принципах: економії у витратах, забезпеченні достатку народу і необхідності зберігати лишки.

Рівень достатку — це забезпечення того рівня потреб, який відповідає соціальному рангу людини.

Людина за своєю природою "зла", і лише практична діяльність породжує доброчинність.

Легісти. На противагу конфуціанським концепціям соціально-економічного устрою держави в VI—III ст. до н. е. в Китаї існував також опозиційний підхід. Легізм по-своєму відображав тенденції господарського розвитку Китаю. Легісти були прихильниками управління державою на основі законів для всіх, а не ритуалів, здійснювали реформи, спрямовані на скасування патріархальних відносин у суспільстві, були поборниками політичної централізації й об'єднання країни.

Легізм пов'язаний з іменами Цзи Чаня, Jli Куя (424—386 pp. до н. е.) та Гунь Сунь Яна, відомого також під ім'ям Шан Яна (390—338 pp. до н. е.). Учні Шан Яна виклали його погляди в "Книзі правителя області Шан". Стосовно економічної діяльності держави положення легізму такі:

Держава може досягти розквіту за допомогою двох засобів — землеробства та війни.

Держава через закони має залучати до землеробства дармоїдів, ледарів, бездомних голодранців.

У державі має бути проведено загальний перепис населення по дворах у сільській місцевості й законодавчо закріплено єдиний податок із зібраного зерна.

Необхідно запроваджувати контроль над цінами на зерно, особливо в неурожайні роки, не допускати спекуляції^*1.

*1: { Книга правителя области Шан. — М., 1968. — С. 143—144.}

Трактат "Гуань-Цзи". Вагомий внесок у розвиток фінансового господарства країни було зроблено в трактаті "Гуань-Цзи" (IV ст. до н. е.). Автори цього трактату, на відміну від легістів, не обмежували розвиток товарно-грошових відносин, а, дослідивши їх, запропонували власний механізм стабілізації народного господарства.

"Ринок — це те, за чим визначають порядок і безладдя у веденні господарства. Ось чому, якщо правитель сам тримає в руках можливість регулювання хліба, грошей і металів, тоді й уся країна буде в стабільному стані".

Основні положення цього трактату полягали в такому:

Умовою стабілізації економіки є провідна роль сільського господарства. З огляду на це держава має створювати постійні зерносховища, вивчати природні властивості землі, застосовувати оподаткування землі з урахуванням її врожайності.

Норми повинностей мають установлюватися залежно від конкретної ситуації в державі.

Державні фінанси слід формувати без прямих податків, для надходжень у казну необхідно ввести акцизи на експлуатацію природних ресурсів — у тому числі гір і морів.

Має бути контроль цін по всій країні, не можна допускати стихійного ціноутворення торговцями та спекулянтами.

Принцип урівноваження господарства. Згідно з цим принципом у руках правителя має накопичуватись до половини хліба, і він управляє фондами споживання, регулює надлишок і нестачу. Держава має скуповувати товари в період, коли вони дешеві, й продавати, коли вони подорожчають, таким чином поповнюючи державну казну.

З метою стабілізації господарства слід запроваджувати нормовану емісію грошових знаків.

Висловлена ідея можливості кількісного аналізу економічних явищ, розроблення нормативів для організації натурального господарства^*2.

*2: { Цит. за: История экономических учений / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. — Ч. 1. — С. 18—19.}

Отже, як видно з наведених історичних джерел, цивілізації країн Стародавнього Сходу відіграли помітну роль у розвитку економічних відносин, запропонувавши схеми вирішення економічних проблем. Окремі положення стародавніх мислителів стали згодом основою формування бюджетних відносин.