Бюджетна система України - Пасічник Ю.В. - 1.3. Економічні відносини в країнах Стародавньої Греції

Вивчення економічної думки Стародавньої Греції свідчить про те, що будь-якої системності в збиранні податей до державної казни не існувало, про що пише І. Янжул: "Фінансове господарство Стародавньої Греції (будемо мати на увазі виключно Аттику) вражає відсутністю конкретності й чогось подібного на систему; жодних будь-яких чітко визначених засад для збирання державних доходів не існує: на всіх фінансових заходах відбивається панування особового елементу правителя: його точка зору визначає спрямування і способи задоволення державних потреб"^*3.

*3: { Янжул И. И, Основные начала финансовой науки. Учение о государственных доходах. — 3-е изд. — СПб., 1899. — С. 26.}

Характерною особливістю давньогрецького суспільства було негативне ставлення до особистих податків, оскільки громадяни вважали, що такі податки несуть тавро рабства і тому є принизливими. Ставлення до податків на майно було терпимішим. Ось чому основним джерелом надходжень до державної казни були податки з іноземців, куртизанок, вільновідпущеників, данина союзників, доходи від експлуатації природних ресурсів — морів, рудників.

Розглянемо джерела доходів детальніше.

Доходи від громадян:

а) прямі податки, які мали випадковий характер і поширювались в основному на куртизанок;

б) пританьї — спеціальне мито, яке стягувалося за судочинство. Так, позивач і відповідач за розгляд справи в суді платили залежно від суми позову (від 100 до 1000 драхм — 3 драхми, від 1000 до 10 000 драхм — 30 драхм). Винна сторона сплачувала подвійний штраф. Таке ж мито сплачували за перенесення справи з однієї інстанції в іншу, при апеляції тощо;

в) конфіскація майна — застосовувалась щодо осіб, які викликали загальну недовіру зловживаннями владою, а також до осіб, які вчинили карні злочини;

г) літургії — повинності багатих громадян, які були зобов'язані на власні кошти оснащувати військові кораблі (трієрархія), готувати хор для драматичних вистав або музичних змагань (хорегія), влаштовувати гімнастичні ігри (гімнасіархія).

Доходи від рабів і громадян інших держав:

а) доходи від рабів. Останні обкладалися спеціальним податком у розмірі 3 оболів, що давало в казну до 33 талантів на рік;

б) непрямі податки, якими обкладались іноземці при торгівлі товарами.

Доходи від експлуатації природних ресурсів:

а) доходи від експлуатації рудників. Основний з них — Лавріонський срібний рудник — був поділений на ділянки, які надавались в оренду з умовою платежу. Крім того, щорічно в дохід казни треба було передавати 4 % руди. Рудники були і в інших частинах Греції — на острові Тазос, у Фракії тощо. Доходи від них становили 35—40 талантів щорічно;

б) доходи від експлуатації гаваней і морів — усі товари, які ввозились чи вивозились морем або суходолом обкладалися податком, збори за навантаження і розвантаження товарів у розмірі 1/50 частини, збори за стоянку кораблів у гавані. Греки, які заволоділи Візантією, відразу ж організували там митницю, яка приносила щорічно дохід 70—80 талантів.

Доходи від державного майна, яке надавалось приватним особам на утримання або оброблялось під державним контролем.

Доходи від союзників. Для боротьби зі своїми ворогами Греція створювала військові союзи. Союзні держави зобов'язувались допомагати військом і кораблями, але доволі часто замість війська і кораблів платили грошима, що фактично було даниною.

Близько 540—464 pp. до н. е. для боротьби з персами і визволення частини грецьких територій Арістид — афінський полководець і впливовий політичний діяч, стояв на чолі Афінського морського союзу) створив скарбницю морського союзу, яка зберігалася на острові Делос. Із плином часу першочергове призначення казни — засіб для боротьби з персами — втратило своє значення, союзники ослабли, були розрізнені, й казна в 454 р. до н. е. була переведена в Афіни і стала відтоді, по суті, афінською державною скарбницею.

Така своєрідна данина союзників тривалий час займала перше місце за питомою часткою в доходах держави і при Арістиді досягла 460 талантів щорічно, при Періклі (близько 490— 429 pp. до н. е.) — 600 талантів.

Отже, як видно з наведених даних, у Стародавній Греції, незважаючи на відсутність системності, механізм збору надходжень був досить розгалужений і забезпечував основні потреби держави.

Внесок визначних діячів Стародавньої Греції в розвиток економічної думки. Основою розвитку економічних відносин можна вважати практичні дії правителів Стародавньої Греції — Солона, Пісістрата, Перікла, а також мислителів — Ксенофонта, Платона, Арістотеля.

Ксенофонт (близько 430—355 або 354 pp. до н. е.). Представник багатої аристократії негативно ставився до політичного й економічного ладу Афін і абсолютизував устрій аграрної Спарти. У своєму трактаті "Домострой" віддавав перевагу землеробству і негативно ставився до занять ремеслами та торгівлею, але не виключав можливості використання торгівлі для збагачення землевласників. Пропонував землевласникам заохочувати рабів з метою підвищення продуктивності їхньої праці.

В іншому творі "Кіропедія" він сформулював положення, що той, хто виконує найбільш просту роботу, виконує її найкращим чином. Це було одним із перших висловлювань про розподіл праці. Разом з тим він дійшов думки про ступінь залежності ринку від розподілу праці. Розмірковуючи над шляхами збільшення виробництва товару, Ксенофонт наголошував на значенні зростання продуктивності праці, що водночас сприяло б збільшенню надходжень до казни.

У політико-економічному трактаті "Про доходи" він запропонував план збільшення доходів Афінської держави на основі чистого доходу, який визначався як надлишок створеного продукту над витратами на його виробництво.

Ксенофонт визнавав джерелами поповнення державних надходжень здавання в оренду державного майна, невільники, митні збори і податки. Так, він рекомендував Афінам купувати невільників з метою отримання доходу від передання їх в найм власникам Лавріонських срібних копалень. Крім того, він також рекомендував державі будувати готелі, магазини для складування товарів, і навіть пропонував для цього зробити емісію державної позики.

Платон (428 або 427—348 або 347 pp. до н. е.) — ідеолог афінської аристократії. Серед багатьох праць Платона дві присвячені окремим економічним питанням. Перша — "Держава", в якій сформульовано проект ідеального устрою. Держава уявлялася ним як форма вирішення суперечностей між багатогранністю потреб людей і однорідністю їхніх здібностей. У цій державі мали бути три стани:

філософи, які управляють суспільством;

охоронці (воїни);

землероби, ремісники і торговці.

Раби не належали до жодного стану. На думку Платона, філософи й охоронці не повинні володіти ніякою власністю, мати золото і срібло. Передбачалась також спільність жінок і дітей. Приватну власність могли мати особи, які не були здатні до політичної діяльності, а саме: землероби, ремісники і торговці. їхній обов'язок — забезпечити всім необхідним філософів і охоронців.

У другій праці "Закони" запропоновано інший проект державного устрою, де громадяни поділяються на чотири класи залежно від матеріальної забезпеченості. За жеребкуванням вони отримують у держави будинок і земельний наділ, причому вартість майна, яке могли набувати громадяни, не могла перевищувати вартості земельного наділу більш як у чотири рази. Заборонялось мати золото, срібло, займатись лихварством, вести розкішний спосіб життя.

Найбільш важливою галуззю економіки Платон вважав землеробство, менш важливою — ремесла, і зовсім недостойною — торгівлю. Ремеслом і торгівлею повинні були займатись іноземці.

Платон одним із перших в економічній думці досліджував рівень цін, вважаючи, що вони мають регулюватись державою, причому за основу має братись така ціна, яка б забезпечувала отримання помірного прибутку.

Отже, Платон вніс певний вклад у розвиток економічної думки, й окремі його положення були використані в майбутньому.

Арістотель (384—322 pp. до н. е.) свої погляди з економічних питань виклав у двох працях: "Нікомахова етика" і "Політика". У цих творах описується проект ідеальної держави, яка могла б примирити між собою різні класи — землеробів, скотарів, ремісників, торговців, найманих робітників і рабів.

Вільні громадяни повинні виконувати функції управління, нагляду і контролю, а тяжкою працею мають займатися раби. Розмірковуючи про шляхи накопичення багатства і задоволення потреб, Арістотель виділяє "економіку" і "хрематистику".

"Економіка" — правильний тип господарської діяльності; вона дає все необхідне для того, щоб члени сім'ї могли досягнути вищої мети — блаженства. Придбання, здійснювані "економікою", — це ті, які здійснені відповідно до законів природи. Навпаки, "хрематистика" — негативний тип господарської діяльності, яка базується на необмеженій наживі, безмежному придбанні й накопиченні. Отже, Арістотель одним із перших описав окремі риси такого негативного явища, яке в сучасних умовах дістало назву "тіньової економіки". У творі "Політика", який складається з восьми книг і залишився незакінченим, розглядаються різні суспільні відносини та форми суспільного устрою.

"Держава — лише одна, вища форма спілкування між людьми. У межах держави існує ціла система інших соціальних відносин зі своїми особливими цілями й особливими шляхами розвитку. Кожний окремий вид спілкування виникає з метою отримання якого-небудь блага".

В економічних відносинах Арістотель вбачає лише соціальні форми спілкування і виділяє три види:

Спілкування в межах окремої сім'ї, або "дому".

Спілкування щодо ведення господарських справ.

Спілкування для обміну благами.

Всі економічні відносини мають на меті лише вигоду, і до неї зводяться всі розрахунки.

У спілкуванні, яке називається дружбою, а тим більше в спілкуванні, яке стосується держави, мотиви, які визначають поведінку людей, мають бути іншими. Покласти в основу держави лише майнову вигоду громадян означало б, вважає Арістотель, принизити державне спілкування до спілкування лише господарського.

Роль держави розглядається як засіб для забезпечення пристойного життя. Протиставляючи державу іншим видам спілкування, Арістотель закінчує свій аналіз таким висновком: "Держава не є топографічним спілкуванням, ні охоронним союзом проти несправедливості, ні спілкуванням заради господарського обміну. Все це повинно бути, щоб створилась держава, але поки є лише це, держава ще не виникає. Вона виникає лише тоді, коли створюється спілкування заради блага між сімействами і родами, заради досконалого і достатнього для самого себе життя".

Чом не актуальне висловлювання для умов нинішньої України?

Арістотель був прихильником приватної власності, і в цьому він пішов далі, ніж Платон. Арістотель зазначав: "Неможливо висловити словами, скільки насолоди в усвідомленні того, що тобі щось належить. І хоч приємно надавати послуги і допомогу друзям, знайомим і товаришам, здійснення всього цього можливе, але лише за умови існування приватної власності"3.

"Власність повинна бути загальною лише у відносному розумінні слова, в абсолютному ж вона має бути "приватною".

Арістотель доводить, що в результаті такого розподілу, коли користування власністю буде розподілено між окремими особами, зникнуть взаємні звинувачення, і всі будуть у виграші, оскільки кожний почне щиросердно ставитись до того, що йому належить, добропорядність буде слугувати свого роду регулятором у користуванні згідно з приказкою: "У друзів усе спільне". Потрібно визнати, що арістотелівський "егоїзм" не перевищує міри і ні в якому разі не має нічого спільного із запеклим "індивідуалізмом".

Виваженість, мудрість і далекоглядність такого підходу до приватної власності витримали випробовування століттями і в черговий раз підтвердили свою ефективність в умовах України, коли у 2000 р. сільськогосподарські землі перейшли в руки реальних власників і вперше за останні роки в сільськогосподарському виробництві було досягнуто зростання виробництва в межах 1 %.

Досить актуальними і в наш час є роздуми Арістотеля про взаємозалежність досконалості людини, громадянина і держави: "Людина за своєю природою є істотою державною, і якщо хто-небудь зі своєї волі, а не з причини випадкових обставин проживає за межами держави, той або вище людини, або нерозвинений у моральному розумінні. Досконалістю людини передбачається досконалий громадянин, а досконалістю громадянина, у свою чергу, — досконалість його держави".

Саме цю думку Арістотеля у своїй редакції висловив Виламовець-Меллендорф, автор дослідження "Арістотель в Афінах": "Досконалість громадянина (політикус) обумовлюється якістю суспільства (поліс), до якого він належить. Отже, хто хоче створити досконалих людей, той повинен створити досконалих громадян, а хто хоче створити досконалих громадян, повинен створити досконалу державу".