Бюджетна система України - Пасічник Ю.В. - Іван Скоропадський (1646—1722 pp.)

Народився в Умані в козацькій родині. Однодумець І. Мазепи, мав добрі дипломатичні здібності. Був обраний на посаду за пропозицією Петра І, який розраховував, що 60-річний гетьман не стане йому заважати здійснювати його плани подальшого підпорядкування земель Гетьманщини Росії. Резиденцію гетьмана перенесли з розореного Батурина до Глухова. Щоб уявити собі труднощі, які постали перед Скоропадським, треба ознайомитися з листом князя Голіцина до канцлера Головкіна. Цей лист містив політичну програму російського уряду щодо України. "Задля нашої безпеки треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то, сподіваюсь, буде приходити з доносами... Треба, щоб у всіх полках були полковники, незгодні з гетьманом; якщо між гетьманом і полковниками не буде згоди, то всі їхні справи будуть нам відкриті".

Скоропадський згідно з традицією звернувся до Петра І з проханням затвердити "статті", але той довго зволікав, і вперше статті так і не були затверджені. Петро І призначив стольника Ізмайлова, людину брутальну, міністром при гетьмані, і дав йому дві інструкції — таємну і явну. У таємній інструкції наказувалось стежити за гетьманом, прислуховуватись до розмов старшин та козаків, і про все доносити. Полковниками Стародубського, Чернігівського і Ніжинського полків були призначені росіяни, призначення на інші посади в канцелярії гетьмана та в полкових отримали німці, серби, волохи, що не визнавали Скоропадського "своїм" гетьманом і не виконували його наказів. Уперше росіяни, і в тому числі фаворит царя Олександр Меньшиков, отримали в Україні великі землеволодіння. І. Скоропадський також роздавав двори і села у власність старшин — за період з 1708 по 1722 р. було роздано 22 села з 370 подвір'ями.

Десятки тисяч людей відправлялися на спорудження фортець, копання каналів біля Ладозького озера, будування нової столиці — Санкт-Петербурга на фінських болотах. Будували українці також укріплення над Каспійським морем, Тереком, на Кавказі, копали канал між Волгою та Доном. За офіційними даними, тільки в 1725 р. із 6000 козаків додому повернулося тільки 646і. 1722 р. було засновано Малоросійську колегію у складі шістьох старшин на чолі з президентом — бригадиром Вельяміновим. Вона приймала скарги на українські суди, контролювала фінанси, стежила, щоб старшина не обтяжувала надмірними податками населення. Це вже було пряме втручання в справи гетьмана і фактично позбавило його останніх ознак державної влади. Скоропадський протестував проти цього рішення, навіть їздив до Санкт-Петербурга просити Петра І переглянути його, але отримав відмову. Повернувшись до Глухова, він не зміг перенести такого удару і 3 липня 1722 р. помер.

Данило Апостол (1654—1734 pp.)

Виходець із старшинського роду — його батько був полковником Миргородського полку. Під час полтавських подій підтримував гетьмана Мазепу. Коли був обраний на посаду гетьмана, йому йшов 73-й рік. Щоб зробити його покірним волі царя, до Санкт-Петербурга в заручники взяли його молодшого сина Петра, а старшого — Павла — призначили Миргородським полковником.

На початку 1728 р. Апостол поїхав до Москви на коронацію Петра II і заодно затвердити "статті" — основу взаємин між Гетьманщиною та Росією. Натомість він одержав "Решительные пункты", в яких зовсім не згадується про договір України з Росією; вони мали форму указу царського уряду гетьманові. В окремих питаннях становище України за часів гетьмана Апостола стало навіть гіршим, ніж при гетьманові Скоропадському. У військовій справі гетьман підпорядковувався генерал-фельдцехмайстрові князеві М. Голіцину; обрати гетьмана могли тільки за згодою царя; генеральний суд перетворено на колегіальну установу, в якій засідали троє українців і троє росіян, а головним суддею став не гетьман, а цар. Було призначено окреме фінансове управління — "канцелярію зборів", з двома підскарбіями, росіянином і українцем, що також обмежувало фінансові прерогативи гетьмана.

Ось які "статті" були записані гетьману Верховною секретною радою відносно формування та управління скарбом:

Стаття 6. Для зменшення податків, які стягуються з народу, число компанійських полків обмежити трьома, передбачаючи, що в кожному полку тільки по п'ятьсот осіб.

Стаття 7. Скасовуються збори, які були встановлені колишньою Малоросійською колегією, військовий скарб поновлюється, запроваджуються два підскарбії — один великоросіянин, другий малоросіянин.

Зборам бути такими:

а) з винного промислу і дьогтю;

б) з бджолиного і табачного прибутку, без сплати козаками;

в) з товарів і муки, які привозяться на ярмарки і ринки;

г) з містків, паромів і гребель;

д) з різних відкупних статей, а також із сіл. Монастирські володіння не включаються.

Стаття 13. Індукту, або мито, яке стягується з іноземного товару, залишити без змін на відкуп, без будь-якої тяготи для народу, відступні гроші повинні надходити в імператорську казну.

Індуктний збір був закріплений за графом Гаврилом Владиславичем на 20 років із щорічним платежем у казну 18 697 крб. 62 коп.

З початком свого царювання в 1730 р. цариця Анна Іоанівна скасувала мито на тютюн і мед, збори з містків, паромів і гребель, що приносило щорічно 26 624 крб.1

І все ж, незважаючи на зовнішні і внутрішні труднощі, за гетьманування Апостола була заснована скарбниця, що забезпечила Гетьманщині перший бюджет. У 1724—1731 pp. він провів ретельну ревізію фонду громадських та рангових земель, відновив велику частину втрачених земель. Відстоював інтереси українських купців у нерівноправному суперництві з російськими, скоротив обтяжливе експортне мито, накладене російськими чиновниками. Відстоював право призначати генеральну старшину та полковників, різко зменшив кількість росіян та чужинців у своїй канцелярії, поставив під свою юрисдикцію Київ, що довго перебував під владою російського губернатора. Реорганізував українські фінанси, відокремив державний скарб від приватного скарбу гетьмана, установив окремий військовий скарб (державний бюджет), розмір видатків якого становив 144 тис. крб. щорічно1.

За гетьмана Д. Апостола було роздано 10 сіл із 151 подвір'ям і практично було завершено роздачу вільного земельного фонду. Сам Апостол був власником 9103 подвір'їв посполитих. З поданням гетьмана царський уряд указом 1728 р. заборонив духовним землевласникам купувати землю. Монастирі мали монопольне право на винокуріння і торгівлю горілкою у своїх маєтках. Церква домоглася також безоплатного володіння частиною громадських земель у вигляді дарувань. Общини виділяли священикам подвір'я, поля, сіножаті, землі для ведення господарства.

Статті від 1728 р. підтверджували права і привілеї козаків, але вони зобов'язані були брати участь у так званих командираціях — будівництві та ремонті каналів, фортець для потреб Росії. Так, у 1731—1733 pp. на спорудженні української оборонної лінії брало участь 25 тис. козаків.

Необхідність збереження козаків як дарової військової та робочої сили змушувала уряд обмежити скуповування земель у козаків. "Решительные пункты" (1728 p.) гетьмана Д. Апостола забороняли відбирати у козаків і селян успадковані та куплені землі.

Ось як охарактеризував діяльність Д. Апостола відомий дослідник української історії Д. Дорошенко: "Його шестилітнє гетьманування було короткою яснішою смугою на темному тлі українського життя після упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місцевих українських властей"2.