Бюджетна система України - Пасічник Ю.В. - Державний устрій.

14 березня (за н. ст.) 1917 р. у Києві офіційно було оголошено про падіння монархії і встановлення нового уряду. У Києві утворився Виконавчий комітет із 12 осіб, серед яких було п'ять українців. Головою комітету був обраний барон Ф. Штейнгель, секретарем — А. Ніковський; членами були С. Єфремов, М. Порш, М. Паламарчук.

Тимчасовий уряд змінив весь адміністративний аппарат, усі посади стали виборними. Це дало змогу зосередити владу в руках нових революційних організацій. Замість губернаторів з'явились губерніальні комісари — ці посади обіймали голови губерніальних земських управ. У Києві таким комісаром став М. Суковкін. Земельні з'їзди обрали виконавчі губерніальні комітети. До київського комітету було обрано М. Грушевського, Д. Дорошенка, X. Барановського, Д. Антоновича, П. Линниченка та ін. Зразу ж в Україні розпочався український національний рух і, щоб скоординувати його, Товариство українських поступовців (ТУП) 17 березня (за н. ст.) 1917 р. заснувало Центральну Раду. З цього часу починається її діяльність.

Центральна Рада.

Крім членів ТУПу, до Центральної Ради вступили представники різних політичних партій та громадських об'єднань — військовослужбовці, кооператори, студенти, православне духовенство Києва, Українське наукове товариство, Педагогічне товариство тощо. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського, заступником — В. Науменка, членами — Д. Антоновича, Д. Дорошенка.

У цей же час була організована Рада робітничих та селянських депутатів на чолі з Незлобіним. 19 квітня (за н. ст.) у Києві зібрався Український національний конгрес, де 1500 представників санкціонували Центральну Раду як крайову раду. Було проведено перевибори Президії Центральної Ради; більшістю голосів Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського, заступниками — С. Єфремова та В. Винниченка, визначено 150 членів за територіальним принципом. Центральна Рада обрала Виконавчий комітет під назвою Комітет Центральної Ради, згодом він змінив цю назву на Малу Раду.

28 червня на своєму закритому засіданні Комітет Центральної Ради ухвалив створити так званий Генеральний секретаріат, який виконував роль центрального органу виконавчої влади.

Слід вказати на особливості першого органу законодавчої влади України. По-перше, в основоположних документах Центральної Ради декларувалося, що вона є тимчасовим органом, який має припинити свою діяльність після Всеукраїнських установчих зборів (IV Універсал), а по-друге, вона формувалась не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних громадських організацій. Так, улітку в її складі було 640 осіб. На підставі порозуміння між Центральною Радою і міністрами Тимчасового уряду її склад розширився до 822 осіб. Характерною особливістю цієї Центральної Ради було майже повне представництво соціалістичних партій і жодного представника духовенства.

Функції уряду виконував Генеральний секретаріат, причому в документах він мав різні назви: виконавчий орган Центральної Ради (Декларація Генерального секретаріату від 10 липня 1917 p.), окремий відповідальний перед Центральною Радою орган (П Універсал), правительство (III Універсал) і Рада народних міністрів (IV Універсал). Склад також був різним. Спочатку до нього входило дев'ять членів: В. Винниченко — голова і генеральний секретар внутрішніх справ, X. Барановський — генеральний секретар фінансів, С. Петлюра — генеральний секретар військових справ, І. Стешенко — генеральний секретар освіти та ін.

Після проголошення першої декларації його склад розширився ще на шість членів, а в період протистояння з Тимчасовим урядом — зменшився до восьми членів, проте знову розширився після проголошення УНР.

Останній склад налічував 14 членів: голова міністрів — В. Голубович, військових і морських справ — О. Жуковський, праці — Л. Михайлів, фінансів — Перепелиця, просвіти — В. Прокопович та ін.

Роботу уряду ускладнювало багато як об'єктивних, так і суб'єктивних проблем, чимало яких, до речі, характеризують українську ментальність. Однією з суб'єктивних проблем стали регулярні запізнення членів уряду на його засідання, причому це набрало таких загрозливих розмірів, що 15 вересня уряд змушений був установити штрафи за запізнення: по одному карбованцю за кожну хвилину. Досить непростими були взаємини між Генеральним секретаріатом та самою Центральною Радою щодо розподілу повноважень. Це підтверджується Резолюцією пленуму Центральної Ради від 22 серпня 1917р., якою доручалось Малій Раді й Генеральному секретаріатові виробити статут, що визначав би ці взаємини. Але практично розмежувати функції так і не вдалося, і два органи влади продовжували приймати закони й постанови з одних і тих самих питань2.

Загальні принципи місцевої влади вперше окреслив М. Грушевський у брошурі "Хто такі українці і чого вони хочуть?"

Окремі питання місцевого самоврядування окреслювались в універсалах. 6 березня Центральна Рада затвердила закон "Про поділ України на землі", яких передбачалось 32: "Київ з околицею до Ірпеня і Стугни, і за Дніпром, приблизно на 20 верств, Волинь, Черкаси, Поділля, Подністров'я, Донеччина, Чернігівщина, Переяславщина, Одеса з територією до Дністровського лиману, Полтавщина, Слобідщина, Харків з повітом і частинами Валківською й Бєлгородською... тощо. Як зазначає Д. Дорошенко, "опанувавши осередок, Київ, та й то не цілком, провідники Центральної Ради зовсім не зуміли так само опанувати провінцію..., не потрафили зорганізувати вірного собі адміністративного апарату на місцях". Губернські й повітові комісари здебільшого скаржилися на анархію й безвладдя, інформували центр про селянські виступи та вимагали солдатів для підтримання порядку. Органи місцевого самоврядування також потребували грошей. 20 квітня Центральна Рада виділила 15 млн карбованців на утримання місцевих земельних комітетів.