Бюджетна система України - Пасічник Ю.В. - Економічний напрям.

В. Ленін, створивши державу, засновану на принципово інших засадах функціонування, з перших років її існування вимушений був розробляти новий господарський механізм. На зорі становлення радянської влади Україна відчула на собі ці експерименти — продрозкладка, нова економічна політика, надалі — колективізація, індустріалізація, хімізація господарства, запровадження монокультур у сільському господарстві, освоєння цілинних земель у Казахстані, будівництво Байкало-Амурської магістралі в Сибіру, запровадження економічних експериментів у промисловості наприкінці 70-х — на початку 80-х років.

Усі ці експерименти за майже 70-річне перебування України у складі Радянського Союзу не змогли підняти рівень життя українського населення до рівня цивілізованих держав. На початок 90-х років XX ст. Україна мала 1/3 продуктивності праці в промисловості, 1/4 продуктивності праці в сільському господарстві від рівня США. Достатньо зазначити, що для досягнення життєвого рівня розвинутих країн Японії після поразки в Другій світовій війні знадобилося 20 років, Саудовській Аравії як феодальній країні — 25 років.

Розглянемо окремі дані про економічний розвиток України за цей період. Практично за весь час входження до Радянського Союзу Україна відчувала себе на других ролях. Так, якщо перший п'ятирічний план був сприятливим для України — вона отримувала 20 % загальних капіталовкладень (із 1500 промислових підприємств, споруджуваних у СРСР, 400 припадало на Україну), то в другій і третій п'ятирічках — непропорційно мало. Із 4500 заводів, які передбачались до спорудження в СРСР, у другій п'ятирічці (1933—1937 pp.) на Україну припадало лише 1000. У наступній п'ятирічці частка України не змінилась — з 3000 запланованих заводів на Україну припадало лише 600. Проте навіть такі темпи перетворили Україну в промислово розвинений регіон Радянського Союзу. У 1940 р. промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 р. (Росії — у дев'ять разів).

У період здійснення колективізації в східній частині України в 1929 р. в українські села було направлено 15 тис. робітників, у січні 1930 p. — 47 тис. Водночас для проведення кампанії розкуркулення та для керівництва новоутвореними колгоспами в Україну прибували загони "25-тисячників", які формувались переважно з російських робітників і які були фанатично віддані "побудові соціалізму". Незважаючи на те, що урожай зерна в 1932 р. був лише на 12 % меншим, ніж середньорічний показник, у 1932—1933 pp. був штучно створений голодомор, який забрав життя від 3 до 6 млн людей (за різними оцінками).

Колективізація на західних землях України здійснювалась у 1947—1948 pp. Вона в основному повторювала модель радянської України двадцятирічної давності. Спочатку заможних селян (куркулів) обклали обтяжливими податками, а тих, хто бунтував, відправляли до Сибіру. Колективізація на західних землях України супроводжувалася збройною боротьбою Української повстанської армії (УПА).

До 1951 р. майже всі 1,5 млн селянських господарств були об'єднані в 7 тис. колгоспів.

Значних збитків зазнала Україна у Другій світовій війні, загальна сума їх становила 1,2 трлн крб. На основі п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР Верховна Рада УРСР прийняла закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946—1950 pp. Протягом п'ятирічки обсяг капітальних вкладень в економіку України становив понад 65 млрд крб. (у довоєнних цінах). Це перевищувало обсяг капіталовкладень за три попередні п'ятирічки. Обсяг валової продукції промисловості України в 1946—1950 pp. збільшився у 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15 %.

Повоєнне відновлення економіки здійснювалося переважно на екстенсивній основі: понад 70 % робітників промислових підприємств України були зайняті переважно ручною працею. Під час відбудови і спорудження нових об'єктів майже не брались до уваги екологічні аспекти. Ігнорування світового досвіду, ідеологічні амбіції завдавали значної шкоди науково-технічному і соціальному прогресу. Зростання обсягів виробництва ґрунтувалося в основному на збільшенні обсягів виробництва товарів групи "А" (засоби виробництва). Виробництво товарів групи "Б" (предмети споживання), що є важливим показником життєвого рівня населення, відставало. Традиційне для тогочасного режиму нехтування цим виробництвом призвело до того, що купити пару взуття чи зубну щітку було проблемою.

У 1946 р. у селян було відібрано землю і реманент, якими вони заволоділи під час війни.

У1947 р. Микита Хрущов розпочав в Україні черговий експеримент, спрямований на розв'язання аграрних проблем. Передбачалося об'єднати колгоспи в гігантські "агроміста" з населенням близько 5 тис. осіб, де мешканці мали забезпечуватись усіма міськими благами. Присадибні ділянки, з яких мешканці сільської місцевості отримували більшу частину продуктів харчування, мали бути ліквідовані. Однак, зіткнувшись з опором сільської частини населення України, уряд змушений був відмовитись від чергового експерименту, тим більше, що у 1950 р. виробництво зерна становило близько 60 % від рівня 1940 р. і були значні проблеми із забезпеченням продуктами харчування.

7 травня 1945 р. ЦК КП(б)У й уряд УРСР прийняли указ "Про заходи по відбудові і подальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 p.". Протягом четвертої п'ятирічки з великих промислових підприємств України на Західну Україну приїхало 20 тис. робітників і 2 тис. інженерів. Обсяг продукції промислових підприємств Західної України становив у загальному обсязі продукції промисловості України в 1940 р. 4,7 %, а вже в 1948 р. — 12,6 %.

1956 р. почався черговий економічний експеримент з ініціативи О. Косигіна, також досить суперечливий. З одного боку, розширювалися права підприємств, зокрема, стимули до праці, дозволялось на місцях вносити корективи у п'ятирічний план, а з іншого — на зміну раднаргоспам прийшли міністерства з центром у Москві, додатково утворювались такі монстри, як Державний комітет цін, Державний комітет постачання тощо. За центром залишались головні важелі управління економікою, у тому числі і розподільні функції.

Починаючи з 1972 р. економічний експеримент призупинили, і центр уваги в економіці був перенесений на оборонний комплекс, освоєння багатств Сибіру та сільське господарство. Це також негативно позначилось на народному господарстві України, оскільки на її території розміщувались виробництва з незавершеним циклом, екологічно шкідливі, створювались підприємства військового спрямування. Невиконання п'ятирічних планів стало традицією. Так, національний дохід мав збільшитись у дев'ятій п'ятирічці (1971—1976 pp.) на 37—39 %, а фактичне виконання, навіть дещо завищене, становило 25 %, у десятій п'ятирічці зростання цього показника було заплановано від досягнутого, однак виконання становило лише 18 %.

У 70-х роках також не вдалося досягти значних успіхів у сільському господарстві, незважаючи на те, що протягом десятиріччя в сільське господарство України було вкладено 27 % усіх капіталовкладень в економіку. Ефективність використання праці була надзвичайно низькою, і характерною ознакою стало відрядження працівників інших секторів економіки — вчителів, учнів, наукових працівників, військовослужбовців, працівників управління на збирання та перероблення врожаю. Система збирання та перероблення врожаю була неефективною і з окремих культур втрати сировини доходили до 30—33%.

Темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції постійно падали, у 1960—1970 pp. вони становили 4,5 % на рік, 1981—1985 pp. — 3,9 %. У другій половині 70-х років приріст продукції становив 1,5 %. Протягом 70-х років вкладалися значні кошти в будівництво нових об'єктів без відповідного економічного обґрунтування, що відволікало значні фінансові ресурси без належної віддачі. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років економіка України входила в смугу тотальної кризи, оскільки не була конкурентоспроможною і її не змогли оживити навіть гасла на зразок "Економіка має бути економною".

Спроба реформувати економічне життя Радянського Союзу за часів М. С. Горбачова суттєвих змін для економіки України не принесла, бо 60 % обсягу промислового виробництва припадало на важку промисловість, оборонні галузі поглинали 2/3 наукового потенціалу і 95 % всієї продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Частка України у загальносоюзному виробництві скоротилась: у нагромадженнях основних виробничих фондів за 1970—1989 pp. вона зменшилась від 18 до 10 %. Значних збитків завдав вибух на Чорнобильській АЕС. Потрібно було евакуювати людей із 30-кілометрової зони і вилучити із сільськогосподарського обороту 190 тис. га земель. Саме з таким станом економіки Україна зустріла свою незалежність.