Бюджетна система України - Пасічник Ю.В. - Законодавча база.

Законодавча база.

Законодавча база бюджетних відносин формувалася на основі російського законодавства, яке більшовики поширювали на Україну. Першим фінансовим документом, що стосувався бюджетних відносин у Росії, було затверджене Раднаркомом Росії у грудні 1918 р. "Положення про грошові засоби і витрати місцевих рад". Цей документ передбачав створення для кожної ради самостійного кошторису (своєрідного бюджету терміном на один місяць), перелік доходів, порядок їх установлення і стягування, порядок складання і затвердження кошторисів, витрат грошових коштів. У документі визначалися податки, які стягуються на потреби місцевих рад. Формально це означало надання місцевим радам певної фінансової автономії, але їх діяльність за епохи військового комунізму була невпорядкована. З метою централізації управління бюджетними ресурсами друга сесія ВЦВК у червні 1920 р. скасувала розподіл на державний та місцевий бюджети, і вони були об'єднані в єдиний загальнодержавний бюджет. За часів НБПу у жовтні 1921 р. ВЦВК ухвалив постанову "Про заходи щодо упорядкування фінансового господарства", якою місцеві й державні бюджети були роз'єднані. З 1922 р. вони функціонували відокремлено.

У грудні 1921 р. ВЦВК і Рада народних комісарів (РНК) ухвалили низку постанов, які заклали основу місцевих бюджетних відносин у Російській республіці, а згодом і в СРСР: "Про місцеві бюджети", "Про місцеві грошові засоби", "Про перелік видатків, які відновлюються на місцеві грошові засоби".

У листопаді 1923 р. ЦВК СРСР затвердив "Тимчасове положення про місцеві фінанси", а в жовтні 1924 р. була ухвалена нова редакція "Тимчасового положення про місцеві фінанси".

Відповідно необхідні законодавчі акти були прийняті і в Україні. У1925 р. постановою ВЦВКУ було введено в дію "Тимчасове положення про місцеві фінанси УСРР", яке визначило перелік місцевих податків і зборів, що стягувалися в Україні. 27 вересня 1925 р. була ухвалена постанова ВЦВКУ і РНК УСРР "Про місцеві податки і збори", яка встановила детальний перелік місцевих податків і зборів та порядок їх застосування.

25 серпня 1926 р. ЦВК СРСР затвердив "Положення про місцеві фінанси СРСР", яке передбачало місцеві податки, а союзним республікам надавалося право встановлювати додаткові місцеві податки з об'єктів. Прийняте після цього постановою ВЦВКУ "Положення про місцеві фінанси УСРР", яке було введене в дію з 1 жовтня 1926 p., додатково передбачало 14 місцевих податків і зборів.

2 січня 1928 р. ВЦВКУ і РНК УСРР прийняли постанову "Про самообкладання громадських потреб", якою регламентувався порядок самооподаткування в Україні.

15 травня 1929 p. XI Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову Конституцію УСРР, яка складалась із п'яти розділів і 82 статей. Четвертий розділ мав назву "Про бюджет Української СРР".

Правова база місцевого оподаткування в СРСР змінилася під час податкової реформи 1930—1932 pp. Її результатом стало подальше звуження фінансових повноважень місцевих органів. Перелік місцевих податків включав лише два види: податок з будов і земельну ренту. Коли друга сесія Верховної Ради СРСР затвердила Державний бюджет на 1938 р., то до нього були включені місцеві бюджети і бюджети державного страхування. Таким чином, з 1938 р. і до розвалу СРСР функціонував єдиний державний бюджет, хоча окремо в ньому визначалися місцеві бюджети.

10 квітня 1942 p. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про місцеві податки і збори", згідно з яким були встановлені такі їх види: податок з будов, земельна рента, збір із власників транспортних засобів, разовий збір на колгоспних ринках. Місцеві Ради отримали право надавати пільги на місцеві податки або не запроваджувати їх зовсім.

У 1953 р. був прийнятий новий закон про сільськогосподарський податок. Замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогосподарського виробництва введено податок за твердими ставками з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору, передбачалась система пільг для окремих категорій населення (інвалідів, сімей військовослужбовців та ін.).

У 1957 р. замість чотирьох різних ставок (у розмірі від 6 до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з валового доходу колгоспників у розмірі 14 %, що була диференційована по республіках і областях.

Протягом 1960—1962 pp. було підвищено неоподатковуваний мінімум заробітної плати, знижено податок із заробітної плати для низькооплачуваних громадян, скасовано податок за бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних.

Останнім союзним актом щодо місцевих податків став указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 січня 1981 р. "Про місцеві податки і збори", згідно з яким установлювалися три загальнодержавні місцеві податки — з власників будов, земельний податок та податок з власників транспортних засобів. Відповідно до цього указу надавалися певні повноваження союзним республікам, котрі дістали право за законами або указами Президій Верховних Рад запроваджувати міські збори з громадян за надання їм послуг, пов'язаних з організацією туризму, відпочинку та екскурсій, рибальством і мисливством, а також за інші види послуг для часткової компенсації витрат на ці цілі. Відповідно до цього указу Рада Міністрів УРСР прийняла 22 вересня 1983 р. постанову "Про курортний збір з громадян, які прибувають на відпочинок до курортних місцевостей УРСР без путівок чи курсівок", де було встановлено розміри курортного збору. Президіям Верховних Рад союзних республік дозволялось також установлювати розміри, порядок обрахування і стягування разового збору на колгоспних ринках.

Зазначеним указом від 26 січня 1981 р. визначався порядок проведення самооподаткування сільського населення. При цьому встановлювалися загальносоюзні розміри платежів з самооподаткування: на одне господарство вони не могли перевищувати чотирьох карбованців на рік; для колгоспників, службовців, робітників, пенсіонерів, інвалідів та деяких інших категорій населення розмір самооподаткування не міг перевищувати двох карбованців на рік. Цей указ набув чинності 1 липня 1982 p., а стосовно самооподаткування сільського населення відповідні положення набули чинності 1 січня 1984 р.

23 квітня 1984 р. був прийнятий указ Президії Верховної Ради УРСР "Про самооподаткування сільського населення", відповідно до якого рішення про його застосування приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилось 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право за власними рішеннями об'єднувати кошти від самооподаткування для здійснення спільних заходів. Установлювалось також, що кошти від самооподаткування зараховуються до поточного рахунка сільської ради і не входять до її бюджету.