Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Система металевого обігу

Система металевого обігу полягає у тому, що грошовий товар безпосередньо обертається і виконує п'ять функцій, гроші і банкноти обмінюються на дійсні гроші. За системи металевого грошового обігу розрізняють два види грошових систем (рис. 4.2)^*79.

*79: { Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Щетинін A.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

В епоху первісного нагромадження капіталу (XVI–ХVІІІ ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму. Вже з раннього середньовіччя і практично до середини XIX ст. переважали біметалічні системи, в яких як грошовий метал одночасно використовувалися і золото, і срібло.

Біметалізм – це грошова система, за якої роль загального еквівалента закріплюється за двома металами – золотом і сріблом.

Наявність двох грошових металів, що істотно розрізнялись за своєю вартістю, спричинила до появи двох цін товарів: у золоті й сріблі (табл. 4.2). Це було пов'язано з тим, що кожний із цих металів виконував роль загального еквівалента, а отже, і функцію міри вартості. У свою чергу дві ціни на один і той самий товар створювали деяку незручність у процесі обміну.

Рис. 4.2. Форми металевого обігу

Таблиця 4.2. Різновиди форм біметалізму

Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з наявністю на ринках двох загальних еквівалентів, тобто двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму отримав назву "система подвійної валюти".

У різних країнах в один і той самий час установлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Наприклад, у ХУІП ст. в Англії законами співвідношення між золотом і сріблом було визначено у пропорції 1:15,5, тоді як у Франції та Голландії – у пропорції 1:15. За таких умов у Англії купцям із Голландії та Франції стало вигідно продавати свій товар за срібло й вивозити його в Голландію або Францію, де за нього можна було купити більше золота. Це призводило до того, що недооцінений метал (кращі гроші) зникали з обігу, витискувались переоціненим грошовим металом (гірші гроші). Підтвердженням цього став той факт, що в Англії за 15 років у період із 1702 по 1717 р. золотих монет накарбували у 32 рази більше, ніж срібних.

Це явище увійшло в економічну літературу як економічний закон, суть якого зводиться до того, що "гірші гроші" витискують з обігу "кращі". Відкриття цього закону шотландський економіст XIX ст. Г. Маклеод приписує англійському державному діячеві і фінансисту XVI ст. Т. Грешему і в науці він широко відомий як закон Грешема. Однак фахівцями з історії економічної думки встановлено, що цей закон сформульовано у 1526 р. польським ученим М. Коперником, а ще раніше, у 1300 p., цей причинно-наслідковий зв'язок виявив французький економіст Н. Орезм^*80.

*80: { Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

Закон Грешема або Орезма формулюється так: "Гірші гроші витісняють кращі", тому що зазвичай спостерігалося, що сильно зношені, стерті, маловагі, обрізані, тобто такі, що втратили цінність, і яким-небудь іншим чином ушкоджені гроші прагнуть витиснути повновагі, тільки що викарбувані монети. Таке формулювання, однак, не зовсім правильне. Неправильно, що погані гроші, тобто зношені, стерті або навіть обрізані монети, будуть витісняти інші гроші тільки через свою зношеність, стертість. У точному формулюванні закон говорить просто: "дешеві гроші будуть витісняти дорогі гроші". Причина, з якої більш дешеві гроші завжди беруть гору, полягає в тому, що вибір користування тими й іншими грошима залишається головним чином за тим, хто платить ними в обміні, а не за тим, хто одержує. Якщо хтось має вибір сплатити свої борги тими чи іншими грошима, мотиви ощадливості змусять його вибрати найбільш дешеві. Якби ініціатива або вибір належав переважно особі, що одержує гроші, а не платникові, було б справедливе протилежне твердження. Тоді більш дорогі, або "гарні", гроші витіснили б більш дешеві, або "погані".

Що ж тоді відбувається з більш дорогими грошима? Вони або можуть бути приховані, або підуть на переплавлення, або за кордон. Приховують або переплавляють їх з мотивів ощадливості, а відсилання за кордон відбуватиметься тому, що за зовнішньої торгівлі іноземці, що одержують гроші, а не ми, що дають їх, диктують, який рід грошей буде прийнятий. Вони братимуть тільки кращі гроші, тому що наші постанови про законні платіжні засоби не зв'язують їх. Кращі гроші могли б використовуватися в обміні з премією, тобто за цінністю їх як зливка, але ускладнення у веденні розрахунків у них, які задовольняли б обидві сторони, настільки великі, що на практиці ці кращі гроші ніколи не використовуються у великих кількостях. Насправді закон Грешема настільки ефективний, що вигоди цілих націй приносяться йому в жертву. Наприклад, в Італії зайві випуски паперових грошей витиснули з обігу не тільки золото, а і срібло, мідь. Ці паперові гроші могли циркулювати в Південній Франції разом із відповідними монетами, оскільки Франція та Італія належали до Латинського союзу. Внаслідок цього тимчасово там залишалося дуже мало дрібної розмінної монети нижче банкнот номіналом у 5 лір. Покупці роздрібних крамниць часто були не в змозі робити покупки, тому що вони не мали необхідних дрібних грошових знаків і крамарі відчували таку незручність і не могли давати здачу. Щоб уникнути цього ускладнення, було випущено 30 млн банкнот номіналом 1 ліра і попит на них був такий великий, що торговці платили за них премію.

Слід зазначити, що коли в Європі з обігу вилучалося золото, у США – срібло. Тобто, незважаючи на те, що за законом обидва метали мали рівні права, фактично цю функцію виконував один із них.

Різновидом біметалізму можна вважати так звану систему "кульгаючої валюти", за якою один із видів монет карбується у закритому порядку.

Подібна система з'являється, коли за біметалізму, перш ніж один з металів цілком витіснить інший, монетні двори закриваються для більш дешевого з них, але гроші, які були вже викарбувані до цього часу, не вилучаються з обігу. Припустимо, що металом, який не підлягає вільному карбуванню, буде срібло, як це спостерігалося у Франції й Сполучених Штатах. Усі гроші, що вже викарбувані з цього металу й перебувають в обігу, утримуються в обігу нарівні із золотом. Ця рівність може тривати навіть тоді, коли чеканитимуться час від часу обмежені додаткові суми срібних грошей. Це спричинить різницю в цінності між срібними зливками й срібними монетами, тому що номінальна цінність срібних монет буде вищою за їх дійсну цінність.

Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

На початку другої половини XIX ст. кілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду – так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла за підтримання твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1 : 15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, передусім Великої Британії та Німеччини. Але цей союз існував недовго.

Після розриву біметалічного союзу, що об'єднував до 1873 р. всі золоті й срібні країни, комерційний світ розпався на дві частини – на країни із золотою валютою й країни зі срібною валютою, і багато хто, бажаючи утриматися на одній лінії з першими, але боячись опинитися серед останніх, рятувалися тим, що закривали свої монетні двори для срібла й тим самим приймали "кульгаючу" валюту. Однією з таких країн була Британська Індія.

Біметалічна грошова система не відповідала потребам розвинутого капіталістичного господарства, тому що використання як міра вартості одночасно двох металів (золота і срібла) суперечить природі цієї функції грошей.

Глибинним і справді об'єктивним недоліком біметалічної системи, який зрештою привів до її заміни на монометалічну, виявилося те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це було спричинено тим, що умови видобутку золота й срібла постійно змінювалися, що призводило до зміни вартості цих металів.

Крім того, відповідність між золотом і сріблом не дорівнювала їх ринковій вартості, у результаті відбулося здешевлення виробництва срібла, а наприкінці XIX ст. – і його знецінення; золоті монети вийшли з обігу і перейшли до розряду скарбів, у зв'язку з цим був здійснений перехід до монометалізму.

Монометалізм – це грошова система, за якої один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінні на золото і срібло.

Срібний монометалізм існував у Росії (1843–1852 pp.), Індії (1852– 1893 pp.), Китаї (1843–1852 pp.). Потім він змінився різновидом золотого монометалізму.

Англія першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII – на початку XIX ст. В останній третині XIX ст. з'явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (вища вартість та значно менша вага, ніж у срібних монетах) золоті монети були придатнішими для обігу. Золотий монометалізм було введено: у Німеччині у 1871– 1873 pp., у Швеції, Норвегії та Данії у 1873 р., у Франції у 1876–1878 pp., в Австрії у 1892 р., у Росії та Японії у 1837 р., у США у 1900 р.

Розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт; золотозливковий стандарт (Франція); золотовалютний стандарт (Австрія, Данія, Норвегія) (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Різновиди форм монументалізму

Низка країн – Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Польща – намагаючись зберегти золотий стандарт, утворили "золотий блок", який після переходу Франції у 1936 р. до нерозмінного банкнотного обігу також припинив своє існування.

У роки Другої світової війни було зроблено ще одну спробу пов'язати національні валюти із золотим забезпеченням (Бреттон-Вудська конференція, 1944).

Але послаблення позицій США на світовому ринку і стрімке скорочення золотих запасів цієї країни змусило її уряд з 1971 р. офіційно припинити дію цієї системи. Тут же було закладено основи нової Ямайської валютної системи, яка мала такі особливості:

– повна демонетизація золота у сфері валютних відносин; золото втратило грошову функцію, було скасовано його офіційну ціну і воно перетворилося на товар;

– проголошення світовими грошима умовної одиниці – спеціальних прав запозичення (СПЗ);

– збереження доларом США важливого місця у системі міжнародних розрахунків і валютних резервах інших країн;

– скасування статутом МВФ золотого вмісту національних грошових одиниць;

– збереження банкнотами своєї кредитної природи й застосування їх для кредитування економіки, держави і громадян^*81.

*81: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 сДемківський АД. Гроші та кредит : навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

З цього часу в усіх країнах світу утвердилися системи паперово-кредитного (грошового) обігу.

Безпосередніми причинами ліквідації золотого стандарту були дефіцитність державних бюджетів, пасивність платіжних балансів, зменшення офіційних золотих запасів.

Більш детально еволюцію валютних систем буде розглянуто у темі 6.

Системи паперово-кредитного обігу

Системи паперово-кредитного обігу становлять грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

За паперової системи грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. У такому разі емісія грошей не пов'язана з потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що зумовлює переповнення ними каналів грошового обігу та їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища.

Система паперово-кредитного обігу включає такі складові: грошову одиницю; масштаб цін; види грошових знаків; емісійну систему; валютний курс; регламентацію готівкового і безготівкового грошового обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка буває двох форм:

1) випуск грошових білетів державним казначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обігу, а величиною бюджетного дефіциту, що відповідно до законів обігу паперових грошей викликає їх постійне знецінення. Регулювання грошового обігу в цих умовах вимагає здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

На рис. 4.3 наведені характерні риси сучасних грошових систем.

Система кредитного обігу – це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Це створює реальну можливість підтримання їх кількості на рівні об'єктивної потреби обігу. За загальними законами обігу грошей кредитна грошова система близька до металевої. Органами регулювання грошового обігу є банки. Здійснювані ними кредитні операції (видача та погашення позик) відповідно до реальної динаміки економічних процесів, руху матеріальних цінностей є передумовою балансування товарних і грошових мас в обігу.

Рис. 4.3. Характерні риси сучасних грошових систем

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та ін.), що створює передумови для забезпечення сталості грошей через формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни.

У цілому сучасні паперові грошові системи постійно розвиваються і це відбувається головним чином за рахунок удосконалення того правового поля, в межах якого і здійснюється функціонування грошової системи.