Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Цілі антиінфляційної політики

Цілі антиінфляційної політики (рис. 5.8) відображають загальні, стратегічні завдання суспільства в плані подальшого розвитку ринкової економіки.

Рис. 5.8. Цілі антиінфляційної політики

Однак у ближчому варіанті антиінфляційна політика передбачає різні заходи, спрямовані на розвиток виробництва і диригування зростанням цін. Вона здійснюється за двома основними напрямами.

Перший напрям пов'язаний з тим, що однією з вирішальних причин інфляції є емісія грошей, яка у свою чергу викликається, як правило, надмірним дефіцитом державного бюджету. Звідси й антиінфляційна політика будується переважно на монетаристських методах. Вони передбачають скорочення дефіциту державного бюджету, відмову від прямого кредитування уряду на покриття цього дефіциту або зведення такого кредитування до мінімуму, регулювання грошової маси. Останнє часто здійснюється методом таргетування, тобто збільшенням грошової маси, але тільки в межах, що рекомендуються монетаристами (3–5 % на рік), та з поправкою на динаміку зростання ВВП і продуктивності суспільної праці.

Серед найбільш поширених заходів, що практикують центральні банки, можна назвати проведення кредитної рестрикції та лімітування випуску готівки в обіг. Стримування кредитної експансії комерційних банків здійснюється шляхом підвищення облікової ставки центрального банку, збільшення норми обов'язкових резервів, регулювання процентних ставок та іншими подібними заходами. Стосовно лімітування випуску готівки в обіг, то центральний банк удається до більш жорсткого контролю за обґрунтованістю великих позик, які планують видати комерційні банки. Нерідко держава запроваджує пряме регулювання збільшення готівкової грошової маси в обігу.

Другий напрям пов'язаний зі спробою регулювати заробітну плату і ціни, щоб утримувати їх у рівновазі. На практиці розроблення і здійснення антиінфляційних заходів пряме регулювання цін і заробітної плати використовувалося в багатьох країнах. Це відобразилося у заморожуванні заробітної плати, що широко практикувалося особливо в 1960–1970-ті роки в США і багатьох європейських країнах, а також у домовленостях з профспілками про припинення зобов'язань роботодавців (як правило, зафіксованих у колективних угодах з профспілками) стосовно підвищення реальної заробітної плати^*115.

*115: { Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

До досить поширених заходів антиінфляційної політики належить також державне регулювання цін. Воно може супроводжуватися обмеженням прибутків торговельних посередників. До цього методу країни Заходу вдавались неодноразово і дуже поступово йшли до лібералізації цін. Так, Франція на своєму внутрішньому ринку повністю лібералізувала ціни тільки в 1986 р.

Важливою складовою антиінфляційної політики стає й регулювання зовнішньої торгівлі. Це пов'язано з тим, що за певних умов може відбуватись імпорт інфляції і держава повинна вживати відповідні захисні дії. Особливо важливе значення це має для України з її величезною залежністю від імпорту енергоносіїв і високим рівнем відкритості економіки.

Антиінфляційні заходи держави вживаються щодо не тільки тих процесів, які безпосередньо впливають на інфляційне зростання цін, а й тих явищ, які стосуються швидше її наслідків, ніж причин. Одним із таких заходів є індексація доходів. Ця політика дає певний ефект особливо в короткостроковому періоді. Але на великих відрізках часу її можливості в регулюванні інфляційних процесів різко скорочуються. Це зумовлено тим, що індексація доходів і, насамперед, заробітної плати певною мірою знижує стимули до праці, тобто послаблює ринок як систему, яка у своєму саморегулюванні найбільш ефективно діє в антиінфляційному напрямі.

Розглянуті заходи антиінфляційного характеру базуються на економічних важелях. Водночас певне значення мають і ті заходи, що пов'язані з адміністративними діями. Вони за своєю сутністю є антиринковими і за крайніх виявів, наприклад, в умовах тотального регулювання цін, здатні завдати ринковому механізму великих збитків. Однак у певних ситуаціях адміністративний контроль за цінами буває абсолютно необхідним і в цьому плані не руйнує, а, навпаки, зміцнює ринковий механізм. Як правило, це пов'язано з короткочасним і нетотальним регулюванням цін^*116.

*116: { Там само.}

Зазначені основні засади організації та здійснення антиінфляційної політики є дещо узагальненими. Щодо розроблення і реалізації антиінфляційної політики, то в кожній окремій державі вона матиме свої особливості, які відображають як загальні чинники, так і ті фактори, що притаманні саме тій чи іншій країні. Це пов'язано з тим, що антиінфляційна політика – складне і багато мірне явище, в реалізації якого треба врахувати особливості розвитку економіки країни, пріоритет конкретних завдань, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі, і дію багатьох інших чинників.

Центральний банк країни може регулювати активність банківської системи економічними та адміністративними методами. Механізм впливу центрального банку на пропозицію грошей економічними методами зображено на рис. 5.9^*117.

*117: { Демківський A.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Національний банк і грошово-кредитна політика: підручник / за ред. д-ра екон. наук, проф. A.M. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 1999.– 368 с.}

Рис. 5.9. Механізми впливу центрального банку економічними методами на пропозицію грошей

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній, тому вона постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як вияв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Структурні теоретичні основи інфляційного таргетування, як і грошово-кредитної політики в цілому, були закладені першим Нобелівським лауреатом з економіки – Яном Тінбергеном^*118.

*118: { Туган-Барановский М.И. Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности / М.И. Туган-Барановский // Юрид. вестн. – 1890. – № 10. – 24 с.}

Під таргетування м розуміють застосування інструментів економічної політики для досягнення кількісних орієнтирів цільової змінної, які входять до сфери відповідальності органу регулювання^*119.

*119: { Большой экономический словарь / под ред. А.Н. Азрилияна. – М. : Ин-т новой экономики, 1997. – С. 714.}