Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Деномінація

Деномінації – укрупнення масштабу цін у країні за рахунок укрупнення грошової одиниці (без її перейменування) з метою полегшення платіжного обігу, розрахунків і надання національній валюті більшої повноцінності.

Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляції занадто збільшується масштаб номіналів грошових знаків, а тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації, тобто "викреслювання зайвих нулів", очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію. Крім того, обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют матимуть такі самі порядки величин.

Певне значення має і психологічний фактор. Адже національна валюта, обмінний курс якої щодо основних світових валют виражається числами, далекими від одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча насправді це не завжди так. Із цієї причини країни, національні валюти яких "накопичили" багато нулів, зазвичай проводять деномінацію. Пригадаємо хоча б заміну старих франків на нові у Франції у післявоєнні роки. У 1958–1960 pp. у Франції було проведено деномінацію франка у співвідношенні 100:1. З 1960 р. старий франк взагалі вилучили з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 до 4,937 франка за долар).

У колишньому СРСР деномінація проводилась тричі: дві в 1922–1923 pp. і одна в 1961 р .

Проте такі дії не є обов'язковими і деякі країни зі стабільними валютами деномінацій не здійснюють (наприклад, Японія, Італія до введення євро).

Девальвація

Девальвації – зниження курсу національної валюти стосовно іноземних, викликане переважанням кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над їх товарним забезпеченням; основними причинами девальвації є інфляційні процеси й дефіцит платіжного балансу. Виявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти. За золотого стандарту, коли державою законодавчо фіксувався золотий вміст валют і існував прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація виявлялась у зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після скасування золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Вона стимулює експорт, робить його дешевшим, проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має одночасно й негативні наслідки: значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари. Її причиною є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, у зв'язку з інфляційним знеціненням радянського карбованця він був кілька разів девальвований протягом 1990–1991 pp., унаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 р. становив майже 100 крб за долар. Аналогічна ситуація відбувалася з українським купоно-карбованцем протягом 1992–1995 pp. За сучасних ринкових умов девальвація може проводитись цілеспрямовано як метод валютної політики держави з метою впливу на розвиток зовнішньоекономічних відносин: підвищення конкурентоспроможності продукції, врегулювання платіжного балансу тощо. Більше того, за режиму плаваючих курсів валют девальвація може відбуватися стихійно у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

Світова практика використовує два метода девальвації:

відкритої девальвації, коли обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу;

прихованої девальвації, якщо обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але з одночасним пониженням вагової кількості металу в грошовій одиниці.

У безнадійних випадках держава вдається до нуліфікації, тобто анулювання наявних грошових знаків, щоб розпочати все з "чистого аркуша". Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або для створення власної національної грошової системи.

Нуліфікація в такій екстемальній формі трапляється рідко. Зокрема в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низькій, суто символічній пропорції. Наприклад, у СРСР (1922–1923 pp.) 1 млн крб старими знаками обмінювався на 1 крб новими; у Німеччині у 1924 p. 1 трлн старих марок – на 1 нову рейхсмарку; у Греції 50 млрд старих драхм – на 1 нову. В усіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою ця операція мала вигляд деномінації.