Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 5.4. Грошові реформи

Тривалі і глибокі кризові явища в економіці й особливо в грошовому обігу країни завжди вимагають розробки та здійснення заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан грошового обігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої й законодавчої влади, чи форму концентрованих за часом і місцем дій, націлених на кардинальну зміну ситуації. У такому разі звичайно говорять про господарську або грошову реформу.

Кожна грошова реформа завжди індивідуальна, бо, з одного боку, віддзеркалює конкретні історичні й ринкові умови тієї країни, в якій вона здійснюється, а з іншого — кожна окрема грошова реформа має свою мету, засоби її реалізації і, врешті-решт, свої, несхожі ні на яку іншу реформу, наслідки.

Але попри високий рівень індивідуальності та специфічності, притаманні кожній грошовій реформі, вони мають і певні спільні риси. Останнє дає змогу деяким чином класифікувати грошові реформи.

Передусім слід зауважити, що в економічній літературі часто розрізняють грошові реформи у вузькому й широкому розумінні. У вузькому розумінні — це реформи, спрямовані на те, щоб зміцнити грошову систему без докорінної зміни самої системи. Грошові реформи, розглянуті під таким кутом з огляду на їх зміст, як правило, розрізняють такі:

- Формальна грошова реформа, що зводиться найчастіше до простої заміни одного зразка купюр іншим. Приводом до цього є недостатня захищеність купюр старого зразка, або посилення масштабів її фальсифікації.

- Грошова реформа, що ставить за мету зміну існуючого масштабу цін. Це так звана деномінаційна грошова реформа.

- Грошові реформи конфіскаційного типу, тобто грошові реформи, що мають за мету безеквівалентне вилучення у населення і суб’єктів господарювання частини грошової маси. Зрозуміло, що такий тип грошової реформи здійснюється в короткі періоди часу, а її підготовка здійснюється таємно від громадян.

Ця класифікація, безсумнівно, є певною мірою умовною. У практиці проведення грошових реформ найчастіше вдаються до комплексу заходів, що призводить до здійснення складних реформ, які можуть охоплювати різні типи реформ у різному поєднанні з різними акцентами на тому чи іншому смисловому моменті реформи.

Грошові реформи, яким би змістом вони не визначались, завжди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліпшення всієї сфери грошового обігу. Це, так би мовити, обов’язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи, якими вона, безсумнівно, не обмежується, бо передбачає і наявність певної стратегії, що пов’язана, як правило, зі створенням відповідних умов для поліпшення всього процесу суспільного відтворення. Досягнення як стратегічних, так і тактичних цілей передбачає певний механізм реалізації грошових реформ, конкретні методи їх здійснення.

За методом здійснення можна виділити такі грошові реформи:

—Реформи, що здійснюються шляхом реставрації. Суть цього методу полягає в тому, що знецінену грошову одиницю поступово зміцнюють, змінюючи співвідношення між грошовою і товарною масою, тобто акцент робиться на розвитку виробництва таким чином, щоб поступово грошова одиниця країни відображала більшу (за вартістю) сукупну товарну масу, ніж до початку реформи.

Такий спосіб є найбільш прийнятним для суспільства, але він потребує значних зусиль і така реформа, як правило, здійснюється протягом тривалого часу. Прикладом можуть бути США, що використали цей метод, відновлюючи і зміцнюючи свою грошову одиницю після громадянської війни 1861—1865 рр. На це вони витратили 14 років. Довготривалість здійснення грошових реформ таким способом досить часто спонукає тих, хто її планує і здійснює, до використання ще так званої дефляції. Остання полягає в тому, що частина грошової маси вилучається з грошового обігу і знищується. У такий спосіб це зміцнює зусилля суспільства щодо відновлення статусу грошової одиниці. Звісно, знищення частини грошових знаків може здійснювати тільки держава, а вилучити їх з обігу без відповідного еквівалента вона не може. Це робить дефляцію найбільш прийнятним прийомом грошової реформи для всіх верств суспільства.

—Складним, але таким, що мав місце в історії грошових реформ методом, є метод уведення паралельних валют. Суть цього методу полягає в тому, що введення нової грошової одиниці здійснюється поступово і вона певний час діє поряд зі старою грошовою одиницею, сфера функціонування якої поступово звужується. Це складний шлях реформування сфери грошового обігу, він завжди має конфіскаційну спрямованість, незалежно від того оголошено про це офіційно, чи ні. Справа в тому, що та грошова одиниця, яка ще діє, але вже приречена на зникнення, швидко втрачає сферу своєї дії і, по суті, частину коштів у населення таким чином конфіскують.

Прикладом успішного застосування такого методу може бути грошова реформа, що здійснювалась у Радянському Союзі в 1922—1924 pp. Тоді перебудова грошової системи почалася з емісії в 1922 р. банківських білетів у червінцях, які мали золотий уміст 7,7 грама золота. Водночас у 1922 і в 1923 рр. проведено дві деномінації радзнаків, які ще знаходились в обігу (у 1922 р. 10 тис. старих рублів прирівнювалися до 1 нового рубля, а в 1923 р. радзнаки зразка 1923 р. обміняли на нові у співвідношенні 100 руб. до одного рубля).

Таким чином, з 1922 по 1924 р. паралельно в обігу перебувало дві валюти. Перша — червінець, що мав золотий уміст, був стійкою валютою і випускався купюрами вартістю 1, 2, 3, 5, 10, 25 і 50 червінців, призначався, головним чином, для кредитування народного господарства. Друга — це радзнаки, що не мали золотого вмісту і швидко знецінювалися. Держава використовувала їх для покриття бюджетного дефіциту.

Метод подвійної валюти в тих умовах виявився досить ефективною формою проведення грошової реформи і дав змогу вже в 1924 р. припинити випуск радзнаків, замінивши їх казначейськими білетами з твердо встановленим співвідношенням — 1 червінець дорівнював 10 рублям. У результаті грошової реформи Радянський Союз отримав досить гнучку грошову систему зі стійкою грошовою одиницею.

Але слід підкреслити, що успіх грошової реформи 1922— 1924 pp. був забезпечений не тільки суто монетарними заходами. Важливим моментом стало значне скорочення державних витрат через припинення фінансування державних підприємств. За цей період збанкрутувало дуже багато підприємств. У деяких галузях їх кількість сягала 1/3 усіх підприємств.

Що ж стосується грошових реформ у широкому розумінні, то це якісні масштабні і, як правило, довготермінові зміни в усій царині грошових відносин. В умовах нашої держави вони тісно пов’язані зі структурною перебудовою економіки, формуванням і розвитком ринкової інфраструктури, удосконаленням нормативної бази суспільного виробництва, розвитком банківської системи, розробкою ринкових механізмів регулювання грошової сфери, удосконаленням організації використання різноманітних фінансових інструментів тощо.

Історія грошових реформ у нашій країні бере початок з 1917 р. Як відомо, вперше державну самостійність Україна отримала в 1917 р. Спочатку Центральна Рада своїм універсалом проголосила автономію Української Народної Республіки, а пізніше, у знаменитому четвертому Універсалі було оголошено її повну державну самостійність..

Здобуття Україною незалежності поставило на порядок денний питання про створення власної грошової системи. До цього підштовхував не тільки факт наявності державної самостійності, але й повний розвал грошової системи Російської імперії, до складу якої входила й Україна.

Кризовий стан грошової системи, викликаний наслідками Першої світової війни, різко посилився з приходом до влади більшовиків. Виходячи з теорії історичної приреченості товарного виробництва і можливості його негайної ліквідації, вони почали активно здійснювати неконтрольовану емісію грошей. їх маса вже на кінець 1917 р. зросла до 20 млрд руб., а до травня 1918 р. вона сягала 40 млрд руб.

У цих умовах потрібно було якнайшвидше створювати свою грошову систему. Однак реалізація процесу створення власної валюти здійснювалась Центральною Радою нерішуче і з явним запізненням. Тільки в січні 1918 р. був прийнятий закон про випуск державних кредитних квитків (карбованців) Української Народної Республіки. Було випущено 100 карбованцеві купюри, а пізніше з 1 березня 1918 р. введена гривня, що містила 100 шагів. Однак українські гроші перебували в обігу нарівні з російськими рублями і вільно обмінювалися на них. Тільки 14 вересня 1918 р. було обмежено ввезення російських рублів на нашу територію і взято під контроль (шляхом штемпелювання російських рублів) їх обіг в Україні. Логічним продовженням цього стало доручення, яке дав уряд гетьмана П. Скоропадського Міністерству фінансів Української Народної Республіки, від 8 жовтня 1918 р. про повне виведення з обігу російських цінних паперів. Завершити цю операцію гетьманату не вдалося, тому що уряд П. Скоропадського поступився місцем Директорії. Але вже в січні 1919 р. прийнято закон про остаточне припинення руху російських рублів та їх обмін до 26 січня 1919 р. на українські гроші спочатку за курсом 90 коп., а пізніше — 70 і 50 коп. за рубль. Після ліквідації незалежності України і з її входженням до СРСР грошова система нашої держави перестала існувати.

З одержанням Україною в 1991 р. незалежності знову постало питання про введення власної валюти і створення самостійної грошової системи. Цей процес пройшов три етапи від уведення купона до виходу з рублевої зони і введення гривні. Особливу значимість з огляду на процес становлення грошової системи незалежної держави мало введення гривні, що було здійснено в результаті проведення грошової реформи. Її підготовка відбувалася досить довго і супроводжувалася пошуком найбільш оптимальних варіантів її проведення. При цьому її оптимальність визначалася з позицій забезпечення стійкої національної валюти. Вирішення даного завдання вимагало істотного скорочення грошової маси і надання реформі різко вираженого конфіскаційного характеру.

Напередодні проведення реформи як можливий варіант розглядався досвід проведення грошової реформи 1922—1924 pp. у Радянському Союзі. Він, як відомо, був успішним і базувався на методі введення двох паралельних валют.

Однак даний досвід не було використано в Україні через різко виражений конфіскаційний характер цього методу проведення реформи. Такий спосіб проведення реформи зачепив би інтереси мільйонів громадян, які вже втратили практично всі свої заощадження у зв’язку з уведенням купона і величезною інфляцією, що супроводжувала його обіг. Цей шлях реформування грошової сфери загрожував небезпекою великих соціальних потрясінь у суспільстві.

Поряд із цим були й інші причини, які зупинили розробників реформи від використання даного досвіду, тому що конфіскаційний характер реформи викликав би прагнення населення отоварити наявну грошову масу. У свою чергу, наплив великої маси грошей спустошив би товарні ринки і призвів до різкого зростання цін. Кінцевим наслідком цих процесів неминуче стало б різке погіршення становища найбільш незахищених верств населення і могло б спричинити гострий соціальний конфлікт.

Щоправда, грошові реформи, які проводилися в Радянському Союзі (прикладом може бути грошова реформа 1947 р.) здійснювались з класових позицій і переносили (принаймні теоретично) тягар основних втрат на більш заможні прошарки населення. Однак здійснити конфіскацію переважно за рахунок власників великих коштів в Україні практично було неможливо. Високий ступінь кримінологізації нашої економіки ставив під сумнів можливість вилучення частини грошей з депозитних рахунків представників тіньового сектору економіки, оскільки вони, як правило, не тримають усі свої кошти на таких рахунках у комерційних банках. Тому було обрано неконфіскаційний спосіб проведення грошової реформи. Він ставив перед Національним банком України і перед урядом надзвичайно складне завдання: необхідність забезпечення стійкості грошової одиниці як у початковий період проведення реформи, так і в наступний. Це складне завдання в момент проведення реформи і на першому етапі після її здійснення було вирішено успішно.

Грошова реформа в Україні почалася 2 вересня і продовжувалась до 16 вересня 1996 р. Упродовж цього періоду вільно використовувались як гривні, так і карбованці. Це була найбільш успішна з усіх грошових реформ, проведених до цього часу в країнах СНД. Найважливіша її особливість — це насамперед її неконфіскаційний характер. Досить високим був і рівень її технічної організації. Реформа була прозорою і це різко виділяло її на тлі всіх попередніх грошових реформ, що проводились у республіках колишнього СРСР.

Уже за перших 15 днів проведення реформи було обміняно 95,5 % усієї готівки. Важливо підкреслити, що неконфіскаційний характер реформи став основним чинником стримування різкого зростання цін. У період проведення реформи вони мало змінилися і встановлений урядом місячний мораторій на підвищення цін уже через півмісяця достроково було скасовано.

У першу річницю проведення реформи можна було, підбиваючи її підсумки, виокремити ті позитивні моменти, до яких вона привела, а саме:

—Істотне зниження рівня інфляції за період з вересня 1996 р. по вересень 1997 р. У 1997 р. інфляція становила 110%, що стало найнижчим її показником за весь попередній період.

—Укріплення стабільності курсу гривні стосовно долара, німецької марки і російського рубля. Це дозволило вже в середині 1997 року ввести перший валютний коридор у межах 1,7—1,9 грн за долар США, а це означало введення конвертації гривні за поточними платежами.

—Зростання довіри до гривні, що знайшло своє вираження насамперед у збільшенні на 120 % внесків населення в комерційні банки. Це привело до нарощування кредитних ресурсів комерційних банків і дало змогу збільшити обсяги кредитування при одночасному зниженні середніх процентних ставок за банківським кредитом з 63 до 42 %.

—Валові резерви Національного банку України зросли з 3,8 до 5,4 млрд дол.

—Відбулися позитивні зрушення на валютному ринку, що знайшло своє відображення в збільшенні обсягів продажу валюти.

—Станом на 01.08.1997 p. видані комерційними банками кредити склали 6,5 млрд грн, що на 2 млрд грн більше, ніж рік тому до проведення грошової реформи.

Щодо загального підсумку грошової реформи 1996 p., то вона мала велике позитивне значення для розвитку нашої економіки та продовження ринкових реформ. Важко перелічити ті явища, які тією чи іншою мірою стали наслідком успішно здійсненої реформи, але найбільш важливі з них такі:

—в Україні була введена власна національна валюта, а це один з найважливіших символів незалежної держави;

—курс гривні став стабільним і в наступні роки, він хоч і коливався залежно від дії багатьох чинників, але ці коливання вже не були руйнівними для нашої економіки;

—гривня стала привабливою для громадян і господарюючих суб’єктів, а це, у свою чергу, сприяло нагромадженню, зменшенню бартеризації економіки, пом’якшенню проблеми неплатежів, послабленню рівня доларизації економічних відносин, розширенню довгострокового кредитування, припливу іноземних інвестицій тощо;

—уведення нової валюти супроводжувалось деномінацією, а це призвело до різкого скорочення в обігу кількості банкнот, значно зменшило витрати і поліпшило бухгалтерський облік, роботу суб’єктів господарювання й усіх тих, хто так чи інакше пов’язаний з організацією руху грошей.

Позитивні наслідки грошової реформи ще довгий час сприятимуть розвитку нашої економіки і ринковим перетворенням у господарському механізмі незалежної України.