Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Структура американського банківництва за кордоном

Банки США більшість своїх відділень мають в Латинській Америці, на Далекому Сході, у Карибському басейні та Лондоні. Найбільшим обсягом активів володіють відділення в Лондоні, який є важливим міжнародним фінансовим центром і центральним пунктом ринку євродоларів. Латинська Америка і Далекий Схід мають багато відділень внаслідок важливого значення торгівлі США з цими регіонами. Карибський регіон (Багамські і Кайманові острови) стає важливим місцем міжнародного банківництва, бо є "податковим раєм", де майже відсутнє оподаткування чи обмежувальне регулювання. В дійсності відділення на Багамських і Кайманових островах - це "шкаралупкові установи", бо функціонують в основному як бухгалтерські контори і не надають звичайних банківських послуг.

Альтернативою для структури банків США, що діють за кордоном, є закон Еджа про корпорації, який головним чином стосується міжнародного банківництва. Корпорація, що створена за законом Еджа (закон від 1919 р.), дозволяє американським банкам конкурувати з іноземними банками ефективніше за рахунок звільнення від частини банківського регулювання США. Наприклад, корпорації, згідно з законом Еджа, звільняються від заборони на створення відділень в інших штатах. Вони можуть мати відділення в різних штатах для сприяння торгівлі з різними частинами світу: відділення на Західному .узбережжі для керівництва фінансуванням торгівлі з Японією, відділення в Маямі для фінансування торгівлі з Латинською Америкою тощо.

Банки США (через свої холдингові компанії) можуть володіти контрольним пакетом акцій іноземних банків та іноземних компаній, що надають фінансові послуги. Міжнародну діяльність банків - членів Федеральної резервної системи, банківських холдингових компаній і корпорацій, створених за законом Еджа (котрі охоплюють всю міжнародну фінансову діяльність, яку ведуть банки США), регулюють правила Федеральної резервної системи (регулювання "К"). Як і у випадку з банківськими холдинговими компаніями, ця міжнародна діяльність повинна бути "тісно пов'язана з банківською діяльністю". Наприкінці 1981 р. Федеральна резервна система ухвалила створення в США міжнародних банківських каналів (МБК), що можуть приймати строкові вклади від іноземців. Ці вклади не підпадають ні під резервні вимоги, ні під будь-які обмеження на виплату процентів. МБК дозволяють також надавати позики іноземцям, але забороняють надавати позики резидентам. Штати заохочують створення МБК, звільняючи їх від сплати податків штатів та місцевих податків. Фактично МБК розглядають як іноземні відділення банків США, що не підпадають під внутрішнє регулювання і оподаткування. Метою створення МБК є заохочення американських і іноземних банків до розширення банківських операцій радше в Сполучених Штатах, ніж за кордоном. З цієї позиції МБК досягли успіху. За два роки їхні активи зросли майже до 200 млрд. дол., а нині перевищують цю суму.

Іноземні банки в Сполучених Штатах Америки

Зростання міжнародної торгівлі не тільки стимулювало банки США відкривати відділення за кордоном, але й заохотило іноземні банки відкривати філіали в Сполучених Штатах. Нині існує майже 500 відділень іноземних банків, що діють в США і володіють більш ніж 20 % сумарних банківських активів США. Іноземні банки функціонують в Сполучених Штатах у вигляді: 1) банківських постів іноземного

Вставка 10.4. Глобальна перспектива Криза заборгованості країн третього світу

Важливим аспектом міжнародного банківництва є позики, що надаються країнам третього світу - зокрема Аргентині, Бразилії та Мексиці. Внаслідок різкого зростання цін на нафту у 1973-1974 рр. країни, що розвиваються, виявили, що їхні платежі за імпорт небувало збільшилися через зростання витрат на енергоносії. Навпаки, країни - члени ОПЕК стали володіти величезними сумами бездіяльних коштів, отриманих від нафти. Банки США перебували на передній лінії "рециклювання" цих коштів з країн ОПЕК, приймаючи вклади від країн ОПЕК і, в свою чергу, надаючи ці суми в позику країнам, що розвиваються На відміну від ранніх позик цим країнам, що використовувалися на спеціальні проекти розвитку (наприклад, будівництво доріг і дамб), ці нові позики часто надавалися урядам для оплати більших обсягів імпорту.

Таке "рециклювання" коштів спокійно продовжувалося аж до початку світового спаду 1980-1982 рр., який призвів до різкого скорочення експорту країн третього світу. Виникла проблема із погашенням їхньої заборгованості (процентів та основної суми боргу). Коли Мексика зіткнулася з труднощами при сплаті боргових платежів наприкінці 1982 р., то банки і міжнародні фінансові установи (такі, як Міжнародний валютний фонд) втрутилися в справу, щоб реструктурувати борги, тобто змінити строки погашення боргу і процентні ставки. На сьогодні цей процес реструктурування боргів був успішним більш як для сорока країн третього світу. Це допомогло уникнути значного невиконання зобов'язань по зовнішній заборгованості країнами третього світу, що втяглися в процес міжнародних позик.

Країни третього світу, головним чином латиноамериканські, заборгували банкам США понад 100 млрд. дол., зокрема Бразилія і Мексика понад 20 млрд. кожна. Найбільшими кредиторами країн третього світу є такі великі банки США як: "Сі-ticorp", "Maniifacturers Hanover", "ВапкАтегіса", "Chase Manhattan", "Chemical", "JP.Morgan", "Bankers Trust" і "First Chicago". У 1982 p., коли виникли перші ознаки неплатоспроможності країн третього світу, то зародилися побоювання, що криза заборгованості загрожує банківській системі США, бо чимало найбільших банків володіли грошовими зобов'язаннями країн третього світу, що перевищували власний капітал банків. Проте банківська система США витримала цей шторм. Найбільші банки, заохочувані регулятивними установками, збільшили свій первісний капітал з 4,2 % активів до понад 7 % сьогодні. Крім того, ці банки безперервно відкладали дохід для збільшення їхніх резервів для відшкодування збитків, пов'язаних із неповерненням наданих позик; нині ці резерви більш як на 50 % перевищують боргові зобов'язання країн третього світу, що належать цим банкам.

Хоча криза заборгованості країн третього світу все ще триває, страхи щодо можливості колапсу банківської системи США зникли. Проте банки, що сподівалися заробити чималі прибутки від їх міжнародної фінансової діяльності, очевидно розкаюються за свої набіги у сфері міжнародних кредитів.

Вставка 10.5. Глобальна перспектива. Японські банки стають сильними

Японці не лише наздоганяють американців у виробничій сфері, в таких галузях, як електроніка або автомобільна, але також і в міжнародній банківській сфері.

Ще донедавна, у 1984 р., американські банки були основними гравцями в міжнародному банківництві з часткою ринку понад 25 %. Проте у 1980-і роки японські банки досить зміцніли. До 1986 р. вони випередили в конкурентній боротьбі американців - їхня частка ринку зросла до 32 %, в той час як частка банків США впала до 20 %.

Японці захоплюють позиції і на американському ринку. Нині банки, що належать японцям, контролюють 25 % всього банківського бізнесу в Каліфорнії і 15 % по всій Америці. Окремі банкіри передбачають, що японці захоплять 25 % всього американського ринку комерційних позик до середини 1990-х років.

Америка вже не є країною номер один в банківській сфері. На початку 1980-х років "Citicorp" і "ВаnkAmerica" були найбільшими банками в світі за розмірами активів. До 1990 р. сім з десяти найбільших банків світу були вже японськими, a "Dai-Ichi Kahguo" став першим у світі. " Citicorp " нині є єдиним американським банком, що залишився серед десяти найбільших банків світу.

банку; 2) дочірньої компанії банку США; 3) як відділення іноземного банку. Банківські пости можуть надавати позики і переказувати кошти в Сполучені Штати, але не можуть приймати вклади від резидентів США. Ці пости мають ту перевагу, що не підпадають під регулювання, що застосовується до банківських відділень з повним набором банківських послуг (такі, як вимоги страхування ФКСД і обмеження на відділення). Дочірня компанія банку США, як будь-який інший американський банк (вона може мати навіть назву, що звучить по-американськи), підпадає під те ж регулювання, що й американські банки, але є власністю іноземного банку. Відділення іноземного банку мають його назву і є, як правило, установою, що надає повний набір послуг. Іноземні банки можуть також створюватися як корпорації за законом Еджа та як МБК

До 1978 р. іноземні банки не підпадали під багато видів регулювання, що здійснювалося стосовно вітчизняних банків. Іноземні банки могли відкривати відділення в різних штатах і, наприклад, не підпадали під резервні вимоги. Проте ухвалення Закону про міжнародне банківництво у 1978 р. поставило іноземні і вітчизняні банки в рівніші умови. Нині іноземні банки можуть відкривати нові відділення, які надають повний набір послуг у вибраному ними штаті базування або в штатах, що дозволяють функціонування банків інших штатів. Проте відділення з обмеженим набором послуг і банківські пости дозволені в будь-якому іншому штаті, а іноземним банкам дозволено володіти відділеннями з повним набором послуг, що були відкриті до ухвалення Закону про міжнародне банківництво від 1978 р.

Інтернаціоналізація банківської справи призвела до того, що банки США поширили свою діяльність за кордоном, а іноземні банки - в Сполучених Штатах. Це означає, що фінансові ринки у всьому світі стають більш інтегрованими, внаслідок чого виявляється тенденція до міжнародного узгодження банківського регулювання, одним із прикладів якого є Базельська угода 1988 р. про стандартизацію вимог щодо мінімальних розмірів капіталу банку в індустріально розвинутих країнах, про що раніше згадувалося в цьому розділі. Іншою тенденцією є посилення панування японських банків у міжнародній банківській сфері та зменшення частки ринку американських банків (вставка 10.5). Наслідки інтеграції фінансових ринків для функціонування нашої економіки досліджуються в розділах 21 і 22, в. яких детальніше аналізуватимемо міжнародні фінанси.