Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Аргумент на користь дозволу банкам вступати в бізнес цінних паперів

До 1933 року інвестиційне банківництво та комерційне банківництво часто здійснювалося одним і тим же фінансовим інститутом. Об'єднання комерційного та інвестиційного банківництва призводило до потенційного конфлікту інтересів. Наприклад, інвестиційні банки могли продавати неходові цінні папери, що не користуються попитом, трастовим фондам, якими їхній власний банк міг керувати для системи пенсійного забезпечення компанії або для приватних осіб. Отже, інвестиційні операції банку могли давати доход коштом трастових фондів. І якби ці неходові цінні папери були закуплені самим банком, то вкладники могли б підпасти під вищий ризик банкрутства банку.

Після банківських банкрутств у 1930-1933 pp. та незадоволень і протестів громадськості щодо документованих випадків зловживань трастовими відділами банків, збільшився політичний тиск з метою усунення конфлікту інтересів та забезпечення більшої стабільності банківської системи. У відповідь на цей тиск Конгрес прийняв у 1933 р. Закон про банківництво, відомий як закон Гласа - Стігола. Цей закон заборонив комерційним банкам здійснювати андерайтинг і мати справу з цінними паперами корпорацій (комерційним банкам було дозволено продавати нові випуски урядових цінних паперів). Закон обмежив купівлю банками боргових цінних паперів, що визначалося банківськими регулятивними установами. Цей закон так само заборонив інвестиційним банкам здійснювати комерційну банківську діяльність. Закон Гласа - Стігола фактично відокремив діяльність комерційних банків від сфери діяльності з цінними паперами.

За умовами закону Гласа - Стігола, комерційним банкам довелося розпродати їхнє інвестиційне банківництво. Наприклад, Перший національний банк Бостона продав свої інвестиційні банківські операції Першій Бостонській корпорації, нині одній з найбільших інвестиційних банківських фірм в Америці. Інвестиційні банківські фірми переважно перервали свій бізнес з депозитами. Щоправда, "J. P. Morgan" перестав займатися 'інвестиційним банківським бізнесом і реорганізував його в комерційний банк Проте старші службові особи "JP.Morgan" організували " Morgan Stanly", одну з найбільших сучасних інвестиційних компаній.

Аргумент на користь дозволу банкам вступати в бізнес цінних паперів

Захисники дозволу банкам брати участь в ринковій діяльності з цінними паперами твердять, що несправедливо не допускати до цієї діяльності комерційні банки як конкурентів брокерських фірм. Річ у тім, що брокерські фірми здатні здійснювати традиційну банківську діяльність з розвитком взаємних фондів грошового ринку та рахунків управління готівкою. Чому ж тоді банкам не дозволяють конкурувати з брокерськими фірмами в цих традиційних сферах бізнесу - продажу цінних паперів корпорацій та управління взаємними фондами?

Інший аргумент на користь дозволу банкам займатися діяльністю з цінними паперами полягає в тому, що вступ банків у цю сферу посилить конкуренцію. Вступ банків у цьому випадку означатиме, що для нового випуску цінних паперів буде більше претендентів для здійснення андерайтингу випуску. В результаті різниця між ціною, гарантованою емітенту випущених цінних паперів, і ціною, оплаченою за них громадськістю, зменшиться. Це зменшення різниці означатиме, що і позичальники, і позикодавці на фінансових ринках будуть у виграші. Емітенти цінних паперів (позичальники) отримають вищу ціну за свої цінні папери і, отже, нестимуть менші витрати на проценти. Покупці цінних паперів (позикодавці) будуть здатні купувати цінні папери за нижчу ціну, що, отже, забезпечить їм вищу процентну ставку. Той факт, що андерайтингова різниця для облігацій суттєво зменшилася б, якби комерційним банкам було дозволено здійснення андерайтингу цих цінних паперів, є могутнім аргументом на користь цього погляду. Якби банкам дозволили займатися брокерським бізнесом, то збільшення конкуренції в цій сфері зменшило б брокерську винагороду - ще одна перевага для інвесторів.