Розділ 17. Структура федеральної резервної системи

Наш аналіз пропозиції грошей у попередніх розділах свідчить про критично важливу роль, яку відіграє Федеральна резервна система - орган державної влади США, що відповідає за монетарну політику країни. Дійсно, понад три чверті коливань у пропозиції грошей можна приписати змінам у грошовій масі (гроші в обігу плюс резерви), що контролюються ФРС. Зрозуміло, що ФРС є "провідним гравцем" у грошовій грі, а інші - "допоміжними фігурами". Проте хто контролює ФРС і визначає її дії? Чим визначається її поведінка? Хто тримає кермо влади?

У цьому розділі ми розглянемо формальну інституційну структуру ФРС, а разом з тим - і неформальну структуру, що визначає, де всередині Федеральної резервної системи зосереджується справжня влада. Зрозумівши, хто ухвалює рішення, ми матимемо краще уявлення, як вони ухвалюються Отже, фактичне проведення монетарної політики, описане у двох наступних розділах, стане зрозумілішим.

Створення федеральної резервної системи

З усіх центральних банків світу Федеральна резервна система, напевно, має найнезвичайнішу структуру. Щоб зрозуміти, чому така структура виникла, нам слід повернутися назад до часів перед 1913 р., коли була створена Федеральна резервна система.

До двадцятого століття основною рисою американської політики був страх перед централізованою владою, як можна бачити з системи противаг конституції і збереження прав штатів. Цей страх перед централізованою владою був до 1913 р. одним із джерел ворожості американців до заснування центрального банку. Іншим джерелом було традиційне американське недовір'я до фінансових кіл, найвизначнішим символом яких був центральний банк. Відкрита ворожість американської громадськості до існування центрального банку простежується із невдач перших двох спроб утворити Центральний банк США: Перший банк було розформовано у 1811 р., а Другий - ліквідовано У 1836 р. президентом Ендрю Джексоном

Припинення дії Другого банку США у 1836 р. створило серйозну проблему для американських фінансових ринків, бо не існувало кредитора останньої надії, який міг би забезпечити резервами банківську систему для запобігання паніці У дев'ятнадцятому і на початку двадцятого століття банківська паніка у межах всієї країни стала регулярним явищем і мала місце у 1819, 1837, 1857, 1873, 1884, 1893 і 1907 роках. Паніка 1907 р. закінчилася таким загально-національним банкрутством банків і такими значними втратами для вкладників, що американську громадськість зрештою переконали, що центральний банк потрібний для запобігання майбутніх панік.

Ворожість американської громадськості до банків і централізованої влади створила велику протидію заснуванню єдиного центрального банку, такого, як Bank of England. Був дуже поширений страх, що фінансові кола з Вол Стріту (включаючи найбільші корпорації і банки) будуть здатні використати такий інститут для встановлення контролю над економікою і що федеральний контроль центрального банку призведе до надмірних втручань у справи приватних банків. Серйозні незгоди існували навколо питання, чи центральний банк має бути приватним банком, чи урядовою інституцією. Внаслідок гарячих суперечок з цих питань було досягнуто компромісу. За існуючою американською традицією, Конгрес записав детальну систему противаг у Закон про Федеральну резервну систему 1913 р. За цим законом створювалася Федеральна резервна система з її дванадцятьма федеральними резервними банками.