Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Врахування платіжного балансу

Наш аналіз у цьому розділі досі вказував на декілька шляхів, за якими міжнародні обставини можуть впливати на монетарну політику і тим самим - на способи проведення монетарної політики.

Прямі впливи валютного ринку на пропозицію грошей

Коли центральні банки здійснюють інтервенції на зовнішніх валютних ринках, то вони набувають або втрачають міжнародні резерви і впливають на їхню грошову масу. Коли центральний банк втручається у функціонування валютного ринку, то відмовляється від певного контролю над пропозицією грошей у країні. На початку 1970-х років, наприклад, німецький центральний банк зіткнувся з певною дилемою. Намагаючись утримати німецьку марку від надмірного поцінування щодо долара, німці набули величезні запаси міжнародних валютних резервів, а це вело до швидкого темпу зростання кількості грошей, що німецький центральний банк розглядав як інфляційне.

Німецький центральний банк міг би намагатися усунути зростання пропозиції грошей шляхом припинення своїх інтервенцій у зовнішній валютний ринок і відновлення контролю над власною пропозицією грошей. Проте така стратегія має істотну ваду. Коли центральний банк перебуває під тиском недопущення поцінування валюти, то нижча ціна імпортних товарів і вища експортних, як наслідок поцінування валюти, шкодитимуть вітчизняному виробництву та викликатимуть безробіття.

Оскільки американський долар трактувався як резервна валюта, то хід розвитку подій на зовнішньому валютному ринку менше впливав на грошову масу і пропозицію грошей у США. Доки іноземні центральні банки енергійніше за ФРС втручалися у формування курсів, щоб утримати вартість долара без змін, доти це не впливало на американські запаси валютних резервів. Можливість проведення монетарної політики звичайно полегшується, коли валюта країни є резервною валютою

Врахування платіжного балансу

За Бретон-вудської системи відношення до стану платіжного балансу було значно важливішим, ніж за нинішньої системи керованого плавання. Коли країна з нерезервною валютою стикається з дефіцитом платіжного балансу, то вона втрачає валютні резерви. Щоб утримувати ці резерви від вичерпування, за Бретон-вудської системи країні доводилося проводити обмежувальну монетарну політику для зміцнення своєї валюти. Саме це мало місце у Великобританії до девальвації у 1967 р. Коли політика ставала розширювальною, тоді стан платіжного балансу погіршувався, і англійці були змушені "натискати на гальма", проводячи обмежувальну політику. Щойно стан платіжного балансу поліпшувався, політика ставала більш експансіоністською до того часу, поки погіршення платіжного балансу знову змушувало англійців проводити обмежувальну політику. Такі послідовні переміни стали відомими як політика "вперед-назад", і внутрішня нестабільність, яка викликалася нею, жорстоко критикувалася.

Оскільки США є головною країною з резервною валютою, то вони можуть управляти значними дефіцитами платіжного балансу без втрати величезних сум міжнародних валютних резервів. Проте це не означає, що ФРС ніколи не впливала на стан платіжного балансу США. Дефіцити в балансі по поточних операціях означали, що американські фірми, можливо, втрачають трохи конкурентоспроможності, бо вартість долара надто висока. Крім того, великі дефіцити платіжного балансу США викликають активне сальдо платіжних балансів інших країн, що може вести до великого збільшення у їхніх запасах міжнародних валютних резервів (що було особливо правильним за Бретон-вудської системи). Оскільки такі збільшення є навантаженням на міжнародну фінансову систему і можуть стимулювати світову інфляцію, то ФРС турбується щодо стану платіжного балансу США і дефіциту балансу по поточних операціях. Інколи вона намагається зменшити ці дефіцити через обмежувальну монетарну політику.