Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Євродепозити

Євродепозити

Терміни депозитів становлять від 1 дня до 1 року, інколи до .2 років. Типова сума міжбанківських депозитів — 5—10 млн дол., інколи в кілька разів більше. Обсяги кредитних операцій коливаються від одного мільйона до кількох сотень мільйонів доларів США. При цьому надаються незабезпечені позики, часто-густо без чіткої вказівки цілей їх використання.

Міжбанківські депозити, як правило, є короткостроковими вкладеннями з фіксованими ставками. Банківські грошові торговці, чи брокери, звичайно розміщують ці депозити на 5—10 млн дол. Інколи обсяг такого депозиту сягає 50 млн дол. Торгівля обмежується установами з високою кредитоспроможністю. (Угода укладається без дотримання формальностей, і підписання попереднього контракту не потрібно. Угоди здійснюються протягом кількох хвилин у межах години і підтверджуються з допомогою телекса всім учасникам.) Більшість депозитних вкладів є короткостроковими, тобто проводяться на 3 місяці та менше. Депозити на 6 місяців чи на 1 рік трапляються рідко.

На доповнення до звичних вкладів (депозитів) на ринку євровалют обертаються також депозитні сертифікати, ДС (certifнcate of deposit, CDs)*, — у доларах, фунтах стерлінгів чи єнах.

Важливою особливістю євродепозитних сертифікатів є можливість реалізації на вторинному ринку. Це робить їх більш ліквідними, ніж вклад, який залишається в банку протягом усього терміну дії. В міру збільшення операцій з ДС поширилася практика продовження їх терміну. Виникнувши як короткострокові кредитні документи, євродоларові депозитні сертифікати набули характеру середиьострокових зобов'язань. (Хоча ДС можна отримати одиницями по 100 тис. дол., більшість із них на ринку виражається в сумах кілька мільйонів доларів і більше.) ДС зазвичай котируються зі знижкою, чи дисконтом** із фіксованою процентною ставкою. Але вони можуть котируватися і з плаваючою ставкою процента.

Емісія ДС здійснюється багатьма західноєвропейськими банками самостійно або за дорученням клієнтів. У першому випадку мова йде про "транш"-операції (tranche), коли ДС випу-

* ДС не є специфічним європейським витвором. Подібні сертифікати випускалися раніше на Нью-Йоркському грошовому ринку. ДС являють собою свідоцтво банку про наявність вкладу в євродоларах (еврофунтах, євроєнах), своєчасність повернення вкладу банком і виплату процентів за вкладом після закінчення терміну дії. Останній збігається з терміном вкладу; найтиповішими є сертифікати від 3 до 6 місяців.

** Дисконт — різниця між номінальною вартістю цінних паперів і їхнім біржовим курсом, якщо останній є нижчим за вартість; знижка, процент, шо його стягують банки під час обліку векселів; обліковий процент.

скаються невеликими партіями, невеликим номіналом у 10000 дол. і розміщуються банками за традиційним каналом вторинного ринку.

Єврокредити

Єврокредити — міжнародні кредити, що надаються великими комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку.

В обігу на ринку евровалют перебувають короткострокові й довгострокові позики. Короткострокові позики в євро валюті мають термін погашення менше року, хоча можна отримати позики і з терміном погашення понад 1 рік. Будь-який кредит на термін більше року називається еврокредитом (eurocredit). Єврокредит надають на термін від 2 до 10 років з плаваючими процентними ставками. Сума еврокредиту залежить від фінансової репутації позичальника і може коливатися від 20—30 млн до 1—2 млрд дол. Щодо євродоларових кредитів комерційним позичальникам і інколи банкам установлюються в кредитних угодах особливі умови, які можуть відрізнятися від загальноприйнятих правил професійного ринку. Наприклад, навіть якщо для позиції встановлено процент на середиьостроковий період, угода може визначити виплату процента раз на півроку чи раз на квартал. Єврокредити можуть мати форму позик, кредитних ліній (lines of credit), коли кілька банків об'єднують свої ресурси для надання кредиту позичальникові.

Єврооблігації

Якщо євроринок має справу з короткостроковими і середньостроковими позиками, то міжнародний ринок облігацій надає позичальникові кошти на довгий термін за межами його країни. Наприклад, фірма Бразилії може випустити довгострокові облігації в доларах США в європейських країнах.

Облігації, випущені в основних валютах за межами країни-позичальника, називають міжнародними облігаціями, або євро-облігаціями.

Ринок єврооблігацій виник на початку 70-х років у Лондоні в результаті лібералізації британського валютного контролю, проведеної з метою повернення місту ролі міжнародного фінансового центру.

На ринку міжнародних облігацій (боргових зобов'язань) обертається два види цінних паперів:

1) іноземні облігації;

2) єврооблігації у вузькому розумінні цього слова.

Іноземні облігації — цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі й виражені в національній валюті. Вони "підкріпляються" регламентаціями, чинними щодо цінних паперів країни емісії, однак на практиці підкоряються здебільшого правилам євроринків і є безпосереднім конкурентом єврооблігацій у вузькому розумінні.

Єврооблігації — боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Єврооблігації мають усі ознаки облігацій, а також деякі особливості, а саме:

• розмішаються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї;

• валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною (за винятком банків США, для них — національною);

• єврооблігації розміщуються переважно створеним банками кількох країн емісійним синдикатом, котрий виступає гарантом позиції.

Основна відмінність між цими двома категоріями облігацій полягає в тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'язково котируються у певному географічному місці.

Упродовж останніх років міжнародний ринок облігацій значно пожвавився, коло його учасників невпинно розширюється.

Досвід показує, що ринки єврооблігацій доволі щільно пов'язані з ринками євровалют. По-перше, за емісіями йде приплив капіталовкладень у євровалютах, оскільки емітенти, як правило, хочуть розмістити залучені кошти в очікуванні їх використання; по-друге, ринки євровалют беруть участь у розміщенні євроемісії.

Деякі установи фінансують євровалютами свою обов'язкову підписку, і такий спосіб фінансування може використовуватися протягом певного періоду часу, якщо банки-менеджери неправильно оцінили ситуацію і їм не вдається переуступити свою частину кінцевим власникам. Окрім того, деякі спекулянти можуть здійснювати арбітражі між банківськими вкладеннями на євро-ринках і єврооблігаціями.