Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Процедура синдикування кредиту

Одним із сегментів міжнародного кредитного ринку є ринок єврокредитів.

Середньо- та довгострокові єврокредити, які надаються у рамках банківських синдикатів, мають назву синдикованих (інші назви — консорціальні або клубні).

До 1960-х років майже єдиним джерелом кредитних коштів для іноземних позичальників були випуски єврооблігацій. З кінця 1960-х років на міжнародних ринках капіталу з'явилися синдиковані кредити. Перший такий кредит було надано Австрії Банкірським трастом (Bankers Trust). У 1970-ті роки синдиковані кредити дістали швидкого розвитку через необхідність фінансування дефіцитів платіжних балансів країн—імпортерів нафти. У наступні 10 років ємність ринку синдикованих кредитів збільшилася з 4,7 млрд дол. у 1970 р. до 76 млрд дол. у 1980 р. За даними Банку міжнародних розрахунків, загальна тенденція до зростання цього ринку збереглася аж до 1997 р., незважаючи на деякі коливання. Після 1997 р. сукупний обсяг синдикованих кредитів різко знизився — з 1136 млрд дол. у 1997 р. до 902 млрд дол. у 1998 р.

Така динаміка пояснюється тим, що міжнародний ринок синдикованих кредитів почав суттєво поступатися за ємністю ринкові міжнародних цінних паперів. Найсуттєвішим фактором у цьому процесі виявилося зростання кредитних ризиків у країнах, що розвиваються, і в офшорних зонах. За цих умов найбільшого значення дістала ліквідність боргового інструменту, тому ринок відреагував збільшенням пропозиції більш ліквідних інструментів —- цінних паперів. Отже, відбувся перерозподіл боргового фінансування на користь боргових цінних паперів.

Середній строк синдикованих кредитів — 3—-8, інколи — до 12 років. На синдиковані кредити припадає більше половини євровалютних позик. Звичайні банківські позики надаються на коротші строки і призначені для фінансування торгівлі та інших приватних міжнародних операцій. Основною валютою синдикованих кредитів є долар США, рідше — інші ключові валюти (німецька марка до запровадження євро, японська єна, швейцарський франк). Синдиковані кредити можуть бути і мультивалюти йми (надаються в різних валютах).

Процедура синдикування кредиту

Особливістю синдикованого кредиту як форми міжнародного банківського кредитування є те, що один позичальник отримує кредит від групи банків-кредиторів, тобто від синдикату (консорціуму, клубу). На сучасному світовому ринку капіталів понад 1200 міжнародних банків беруть участь у наданні синдикованих кредитів. Ці банки спеціалізуються на окремих регіональних ринках, якими є Європа, Північна Америка, Латинська Америка, Південно-Східна Азія, Африка, Східна Європа і країни СНД, Арабська Азія та Північна Африка.

У середині 1990-х років у синдикатах брали участь від 30 до 300 учасників. У випадку запозичень державами з менш розвинутими фінансовими ринками загальна кількість учасників синдикатів значно менша і становить від 15 до 20 юридичних осіб.

Синдикат — це об'єднання, що має багаторівневу ієрархічну структуру. Очолює синдикат організатор (arranger), на рівень нижче від нього перебувають співорганізатори (co-arrangers), які керують діяльністю лід-менеджерів (lead-managers), менеджерів (managers) та інших учасників об'єднання.

Процес організації синдикованого кредиту охоплює кілька етапів:

1. Попередні переговори між позичальником, потенційними кредиторами та лід-менеджерами.

2. Лист про наміри (Commitment letter).

3. Кредитна угода, яка може бути звичайною або поновлюваною.

4. Угода про участь.

5. Угода про пере віддання.

Позичальник знаходить банк, котрий має очолити надання синдикованого кредиту, й узгоджує з ним розмір та валюту кредиту, строк його надання. На завершення таких попередніх переговорів здійснюється підписання листа про наміри, в якому фіксуються основні умови кредиту. Фактично цей лист містить тези повноцінної кредитної угоди, яка укладається пізніше. На етапі підготовки листа про наміри основна увага приділяється зобов'язанням, які бере на себе кредитор або об'єднання кредиторів, та витратам, які бере на себе позичальник. З погляду позичальника головним моментом є з'ясування його власної здатності щодо реальної сплати витрат. Для лід-менеджерів важливо отримати повне уявлення щодо всього пулу з точки зору здатності кожного з кредиторів дотримати свої зобов'язання за кредитом. Підписання листа про наміри засвідчує взаємне бажання сторін продовжити подальші переговори, спрямовані на укладання базової кредитної угоди.

Банк-керівник розпочинає організацію синдикату, до якого, крім цього банку, мають увійти банки-менеджери та банки-учасники. Після одержання від позичальника мандата, тобто доручення на організацію синдикованого кредиту, банк-керівник випускає спеціальний меморандум, яким запрошує інші банки взяти участь у кредитуванні як банкам-менеджерам синдикату. У свою чергу, банки-менеджери визначають коло банків—учасників синдикату. Формування структури синдикату триває від 15 днів ДО З місяців.

Після організації кредиту банк-керівник визначає розмір процентних ставок для кожного банку, які сплачуються відповідно до графіка погашення кредиту.

Ціна синдикованого кредиту і винагорода учасників

Елементами загальної вартості синдикованого кредиту є:

• процентні платежі;

• комісійна винагорода;

• податкові платежі.

Крім процентних платежів, позичальник має сплатити податки та комісійну винагороду банкам, що входили до синдикату, — менеджерам, учасникам, банку-керівникові.

Комісійні винагороди поділяються на:

• комісійні за управління, що сплачуються банку-організатору;

• комісійні за участь, що розподіляються між членами банківського синдикату;

• комісійні за обслуговування кредиту.

Загальні специфічні ознаки єврокредиту як інструменту міжнародного кредитного ринку представлені в табл. 9.1.

Таблиця 9.1

Характеристики єврокредитів

Джерело: Перар Ж. Управление международными финансовыми потоками. М.. 1998. С. 59.

Синдиковані кредити мають низку переваг над звичайними банківськими кредитами:

вони дають змогу розподілити кредитні ризики між учасниками синдикату і в такий спосіб знизити загальний ризик кредитування;

завдяки синдикуванню банки незалежно від їх розмірів можуть брати участь у кредитуванні;

об'єднання ресурсів у межах синдикату дає можливість позичальникові отримати великий кредит, який не здатний надати якийсь один кредитор;

різниця між ставками за запозиченнями та кредитами є значно нижчою, ніж на національних ринках, і, як правило, не перевищує 1% (відсутність на євроринках кредитних обмежень та вимог щодо обов'язкового валютного резервування дає банкам змогу підвищити ставки за вкладами, а великі суми позик і скорочення витрат на фінансову інформацію та інвестиційний аналіз через те, що позичальники є добре відомими, забезпечують банкам можливість знизити ставки за запозиченнями).

Сучасні умови надання синдикованих кредитів наближаються до параметрів цінних паперів, зокрема, дедалі частіше встановлюється плаваюча процентна ставка за синдикованими кредитами. З іншого боку, єврооблігації досить часто стають засобом оформлення синдикованих кредитів.

Вибір форми зовнішнього боргового фінансування — кредитів або цінних паперів — залежить від низки складних факторів, тому час від часу відбувається зміна на протилежну тенденції розвитку відповідних секторів кредитного ринку.