Міжнародні фінанси - Рогач О.І - КЛАСИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВ

Сучасну світову фінансову систему можна розглядати як багаторівневу. Перший рівень представлений міждержавними фінансовими установами (Всесвітній банк, Європейський центральний банк, Міжнародний валютний фонд тощо), метою яких є формування умов для підвищення ефективності міжнародних розрахунків та стабільності світової фінансової системи. Другий рівень утворюють національні фінансово-кредитні установи, наділені контрольними та наглядовими функціями, до яких передусім можна віднести центральні банки та структури з нагляду за банківською діяльністю. Третій рівень — це транснаціональні й міжнародні комерційні (універсальні й спеціалізовані) банки. Четвертий рівень складають банківські установи, діяльність яких обмежена національними рамками.

На міжнародному ринку капіталів діють винятково першокласні фінансові посередники та солідні позичальники, що володіють якісною і повною інформацією. На міжнародні валютні відділи транснаціональних банків припадає основна частка валютних операцій (близько 95 %).

Класифікуючи міжнародні банки за різними критеріями, варто враховувати, що в нових умовах стратегія банків більше пов'язана з питомою вагою міжнародних операцій і прибутків у загальному обсязі угод та прибутків банку, з клієнтурною базою, ніж із фізичною присутністю за кордоном або універсалізацією діяльності. У даний час можна виділити, хоча і з певним ступенем умовності, такі групи банків, що ведуть міжнародні операції.

До першої групи належать національні банки, що мають лише невелике іноземне відділення, на яке припадає незначна частка активів, прибутків і персоналу. Такі відділення звичайно фінансують торговельні угоди, разові валютні операції, надають послуги із застосуванням акредитивів клієнтам у країні перебування, здійснюють обмежені кореспондентські відносини з іншими банками.

Друга група — банки, міжнародні операції яких дають від 5 до 10 % їхніх прибутків. Для завоювання репутації конкурентоспроможного міжнародного банку цього явно замало. Такі банки розширюють свою участь у міжнародних операціях через створення окремих філій і представництв у основних світових фінансових центрах, проведення оптових валютно-кредитних операцій, зокрема шляхом участі в різних міжнародних кредитних угодах. Іноземна мережа таких банківських установ має підпорядкований характер і в цілому виконує пасивну роль.

Дедалі численнішою стає третя група — транснаціональні банки. Ці міжнародні банківські угруповання є новим типом міжнародного банку і посередника в міжнародній міграції капіталу, їм належать сьогодні провідні позиції на світовому ринку капіталів.

Транснаціональні банки - це найбільші банківські установи, котрі досягли такого рівня міжнародної концентрації й централізації капіталу, який дає їм змогу брати реальну участь у економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів і валютно-кредитних ресурсів (кредитно-фінансових послуг).

Сучасні міжнародні банківські інституції характеризує головним чином зовнішньоекономічна спрямованість їхньої діяльності. Так, зовнішні активи банків США становлять 430 млрд дол., Японії — 101 млрд дол., ФРН - 62 млрд дол. Рушійним мотивом їхньої діяльності слугує прибуток від операцій на міжнародних ринках, що досягає 25—35 % загального прибутку банку. Одним із головних у стратегії банку стає показник прибутку на вкладений за кордоном капітал. Відділення, філії та представництва в усіх головних світових фінансових центрах, де є необхідні технічні й комунікаційні можливості, досвідчений штат фахівців, дають змогу банкам цієї категорії не тільки фінансувати торгівлю, проводити масштабні операції з валютою і кредитом, а й виступати в ролі визнаних лідерів при формуванні міжнародних консорціумів банків, організації фінансування великих і престижних проектів, а також створювати обмежені угруповання з надання високоспеціалізованих послуг. Часто об'єктом фінансування таких банків стають найбільш інтернаціоналізовані галузі, такі як енергетична, суднобудування, автомобілебудування і т.ін. Міжнародні підрозділи таких банків являють собою "банк у банку", їм належить значна питома вага в сукупній системі управління всією монополією.

Нарешті, дедалі більшу роль на ринках капіталів відіграють "глобальні банки ".

Глобальними називають банки, які діють на світовому фінансовому ринку і для яких цільовий ринковий сегмент не обмежений національним фінансовим ринком.

У межах глобального банку міжнародні операції не виокремлюються, вони немовби не мають самостійного значення. На передній план у стратегії розвитку висуваються потенційна прибутковість того або іншого ринку незалежно від географічного розташування, можливість одержати на цьому ринку конкурентні переваги, відносна привабливість угод із конкретним клієнтом. Фінансові органи головного банку, використовуючи нові засоби обчислювальної техніки і зв'язку, здійснюють централізований контроль за ефективністю проведених операцій на національних і міжнародних ринках. Охоплюючи у своїй практиці весь спектр фінансових послуг, банки глобального характеру можуть оперативно змінювати профіль своїх підрозділів. Глобальні банки можуть мати структуру з регіональною або продуктовою орієнтацією.

Таблиця 16.1

Найбільші банки світу у 2001 р.

Джерело: Тор 1000 World Banks // The Banker. 2001. July.

Найбільші банки відіграють важливу роль у функціонуванні світових фінансових центрів, адже саме через них рухаються міжнародні фінансові потоки. Ці центри є основними акумуляторами грошей, і для них характерна висока концентрація банків та інших фінансово-кредитних інституцій. Нині міжнародні банки сконцентровані у трьох основних регіонах: Північній Америці, Західній Європі та Південно-Східній Азії. У результаті гострої конкурентної боротьби роль міжнародних фінансових центрів закріпилася за Нью-Йорком, Лондоном, Цюріхом, Токіо, Люксембургом, Гонконгом, Франкфуртом-на-Майні та ін. Фактично сьогодні у 13 фінансових центрах сконцентровано приблизно 1000 філій і відділень іноземних банків, як правило, промислово розвинутих країн. Склався своєрідний міжнародний фінансовий механізм, який, використовуючи спеціалізовані електронні мережі (SWIFT, Global Costadien та ін.), діє цілодобово і регулює рух світових фінансових потоків та світових валютних ринків.

ТНБ здійснюють міжнародні операції через складну мережу тісно пов'язаних закордонних філій, відділень і агентств, що розміщені в основних фінансових центрах світу, а також на національних ринках провідних країн. Закордонна структура ТНБ складається з відділень, філій, представництв, дочірніх та інших підконтрольних підрозділів. Дочірні й підконтрольні іноземні банки можуть контролюватися цілком і частково. Хоча цілком контрольований дочірній банк є в правовому відношенні самостійним, однак у фінансовому відношенні він абсолютно залежний. Представництва, навіть і не виконуючи прямих банківських операцій, посідають вагоме місце в системі ТНБ. Вони збирають різноманітну інформацію про країну перебування, установлюють попередні контакти з потенційною клієнтурою банків, вивчають можливості для інвестування капіталу. Однак основну роль за кордоном відіграють філії, що як представники солідних банків налагоджують вигідні зв'язки з іноземною клієнтурою.

На рис. 16.1 представлено схему організаційної структури бельгійського банку La Generale de Banque, що діє на міжнародних фінансових ринках.

Завдяки розвиткові комп'ютерної техніки в сучасних умовах великі банки можуть здійснювати міжнародні операції з надання кредитів і отримання позик, не створюючи філію за кордоном. Справжня "міжнародність" банків визначається насамперед систематичністю і широкомасштабністю міжнародних операцій, а також тяжінням до світових фінансових центрів.

Нині значно поширилися офшорні банки, без яких не обходяться операції практично жодного ТНБ.

Офшорними називають банки які зареєстровані у так званих офшорних зонах і користуються спеціально наданими податковими та іншими пільгами у проведенні фінансово-кредитних операцій, у тому числі з нерезидентами і в іноземній валюті.

Найвідоміші офшорні банки розташовані в Панамі, на Кіпрі, Віргінських і Багамських островах, островах Гернсі, Джерсі, Мен, Антильських островах, Арубі та ін.

Рис. 16.1

Організаційна структура банку La Generale de Banque (Бельгія) к географічному розрізі

Офшорні банки організуються приблизно з тією самою метою, що й офшорні компанії. Головним завданням є мінімізація оподатковування.

Офшорний банк має такі особливості:

• необхідний розмір сплаченого статутного капіталу для реєстрації набагато менший, ніж в інших країнах;

• банк має практично повне звільнення від податків;

• вимоги щодо резервування та інших банківських нормативів у офшорах, як правило, набагато ліберальніші, ніж у інших країнах, а валютний контроль за операціями поза країною відсутній;

• банк не має права працювати з резидентами країни реєстрації банку.

Можна сказати, що офшорні банки утворили ще одну важливу ланку транснаціональних банків, і в сучасних умовах їх не оминає практично жодна фінансова схема транснаціонального капіталу у світі.

Таким чином, до початку XXI ст. сформувалася розгалужена, багатошарова і багатофункціональна система ТНБ, що забезпечує основні потреби транснаціонального капіталу і становить інсти-туційну основу функціонування міжнародних фінансових ринків.