Міжнародні фінанси - Рогач О.І - ЗАГОСТРЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВ

Криза заборгованості країн, що розвиваються, виявила надмірну втягнутість ТНБ у міжнародне кредитування, проблему погіршення якості боргів і необхідність нарощування страхових фондів. У кінцевому підсумку багато банків були змушені різко скоротити міжнародне кредитування, у ряді випадків узагалі піти з міжнародного бізнесу, переоцінити міжнародну стратегію і підхід до довгострокового фінансування дефіцитів платіжних балансів різних країн.

Необхідно відзначити і такий вагомий економічний чинник, що вплинув на позиції ТНБ, як виникнення нової структури чистих міжнародних потоків капіталів. Японія і ФРН перетворилися на головних світових кредиторів. їхні міжнародні інвестиції набрали більш стабільного і диверсифікованого характеру і пов'язані з виникненням великої кількості альтернативних банківському каналів перерозподілу фінансових ресурсів, включаючи міжнародні ринки цінних паперів.

Ці загальні економічні чинники відбилися на усьому ході подальшої інтернаціоналізації банківського капіталу. Починає превалювати інтенсивна форма розвитку ТНБ. Насамперед значно уповільнилося розширення фізичного представництва ТНБ за кордоном.

За даними ООН, із 1990 до 1995 р. кількість міжнародних підрозділю 100 найбільших ТНБ західного світу зросла тільки на 3,2 % (на 147) і склала 4660 одиниць. Кількість іноземних відділень і представництв збільшилася головним чином у розвинутих країнах, а також у деяких державах Східної Європи й у Китаї.

У більшості країн, що розвиваються, присутність ТНБ скоротилася. У цілому кількість відділень і представництв 100 головних банків світу нерівномірно розподіляється між розвинутими країнами і регіонами, що розвиваються.

Скорочуються темпи розвитку міжнародних ринків капіталів — основного "продукту" банківських установ. Балансові активи ТНБ останніми роками зростали набагато помірнішими темпами, ніж у 80-х роках. Середньорічний приріст ринку євровалют становив 18 % (28 % у попередньому десятилітті). Сукупні активи закордонних відділень, наприклад, американських банків у першій половині 90-х років узагалі не зростали і навіть дещо скорочувалися. При цьому у 80-х роках відбулося їхнє шестиразове збільшення до 310,5 млрд дол. США.

Таким чином, багато в чому змінився один із головних принципів міжнародної експансії ТНБ. Розміщення їхньої іноземної мережі дедалі більше відривається від географії експорту й інвестицій ТНК своїх країн. Слабшає зв'язок діяльності ТНБ та зовнішньоекономічних операцій головних "клієнтів-земляків". Діяльність ТНБ тепер стає стабільнішою, дедалі більше залежною від стану місцевого торговельного інвестиційного ринку, місцевої кон'юнктури цін і процентних ставок, а в ширшому плані — від показників внутрішньо економічного розвитку як своїх країн, так і країн, що приймають. Внутрішні структури ТНК і ТНБ, які раніше функціонували практично паралельно, у 80-х роках дедалі більше зливаються, перетворюються на міжнародний виробничо-фінансовий комплекс, тісно переплетений усередині і скоординований зовні щодо торгівлі цінними паперами, залучення кредитних ресурсів, освоєння ринків збуту тощо.

Інтенсивний конкурентний тиск, який відчули великі міжнародні банки на розвинутих ринках, став сильним стимулом для них щодо розробки нових фінансових продуктів та послуг (у тому числі для виходу в офшорні зони та на ринки, що формуються). Наприклад, транснаціональні банки широко застосовували телефонний та електронний банківський бізнес для виходу на європейські ринки, а пізніше на ринки, що формуються, особливо в Азії.

Головним каталізатором усунення перешкод для розширення сфери діяльності транснаціональних банків стала більша відкритість країн, що розвиваються, для іноземної торгівлі та інвестицій, пов'язана з їхньою потребою в побудові більш ефективної та стабільної фінансової системи. Починаючи з 90-х років багато країн, що розвиваються, зменшували вхідні бар'єри на національні фінансові ринки для транснаціональних банків, що виступало одним з аспектів загальної фінансової лібералізації. Однак спостерігається лише незначне входження на ці ринки транснаціональних банків, що відображає невпевненість інвесторів щодо потенційного результату і політичний опір такому входженню з боку національного банківського сектора. Схожі тенденції характерні і для України.

Транснаціональні банки, як правило, стикаються з більш жорсткими обмеженнями щодо отримання банківських ліцензій, з лімітуванням кількості філій, контролем дозволеної діяльності та з обмеженнями частки іноземної участі в банку. Наприклад, у багатьох азійських країнах до кризи 1998 р. іноземним банкам дозволялося мати тільки одну філію, а ліцензії іноземних банків були заморожені на тривалий період. Навіть у таких відомих фінансових центрах, як Сінгапур та Гонконг, де транснаціональний капітал бере активну участь у банківських обмежень (поміж штатами), був використаний під час виникнення труднощів у регіональному фінансовому секторі у США у 80-ті роки, що позитивно вплинуло на фінансову ситуацію в країні.