Міжнародні фінанси - Рогач О.І - РЕГУЛЮВАННЯ ЦЕНТРАЛЬНИМ БАНКОМ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИХ УСТАНОВ

Оскільки забезпечення стабільності банківської системи є одним з основних завдань центральних банків (власне і створених для цього в умовах посилення банківських криз), вони як органи банківського регулювання та нагляду формують правове поле функціонування банків і здійснюють постійний нагляд за дотриманням кредитними організаціями банківського законодавства та інших нормативних актів. Головною метою банківського регулювання і нагляду є підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Центральний банк зазвичай не втручається в оперативну діяльність банків, проте в разі порушення ними вимог чинного законодавства може застосовувати різні заходи впливу.

Перелік державних органів, що наділені повноваженнями банківського контролю і нагляду в різних країнах, є доволі різноманітним, однак, як правило, провідне місце у ньому належить саме центральному банкові країни. В Італії, Нідерландах, Росії та Україні контроль і нагляд за діяльністю комерційних банків безпосередньо здійснюють національні центральні банки. У США та Японії діє змішана система, за якої центральний банк забезпечує контроль і нагляд за банківською сферою поряд з іншими державними структурами.

Так, у США право контролю за діяльністю банків належить різним структурам, тому з метою спрощення системи нагляду та контролю виділено чотири основні рівні контролю за банківською справою. Перший рівень — це перевірки Управлінням контролера грошового обігу (структурного підрозділу Міністерства фінансів, який видає ліцензії національним банкам) кілька разів на рік діяльності національних банків. Національні банки у США — це великі банки, що отримують ліцензію на федеральному рівні і можуть діяти на всій території країни. Оскільки вони в обов'язковому порядку є членами Федеральної резервної системи, федеральні резервні банки також мають право контролювати їхню діяльність. Проте, щоб не заважати їхній роботі зайвими перевірками, існує домовленість, що федеральні резервні банки користуються результатами перевірок Управління контролера грошового обігу. Другий рівень — це перевірки федеральними резервними банками діяльності інших банків — членів Федеральної резервної системи, а саме — банків штатів. Банки штатів, на відміну від національних, отримують ліцензію від спеціальних комісій штатів, які й регламентують їхню діяльність. Діяльність банків штатів, які не входять до ФРС, але застраховані Федеральною корпорацією страхування депозитів (ФКСД), перевіряє саме ця корпорація. Це — третій рівень банківського нагляду. А роботу незначної кількості банків штатів, які не застраховані ФКСД, перевіряють банківські комісії урядів штатів, на які також покладено функцію нагляду за діяльністю іноземних банків.

У Німеччині наглядові функції відокремлені від центрального банку і є компетенцією Федерального відомства нагляду за кредитною справою. Проте необхідну інформацію про діяльність банків цій структурі налають підрозділи Німецького федерального банку. У Великій Британії з 1998 р. функції нагляду за діяльністю банків покладено на спеціальну Агенцію банківського нагляду. У Франції наглядові та контрольні функції зосереджені в чотирьох структурах: Національній кредитній раді, Комітеті банківського регулювання, Комітеті кредитних установ та Банківській комісії. Загалом у світі чітко простежується тенденція щодо створення спеціальних структур, відокремлених від центральних банків, у яких зосереджуватимуться функції нагляду і контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ.

Банківський нагляд являє собою систему впорядкованих дій центрального банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками чинного законодавства і встановлених нормативів з метою підвищення рівня ліквідності банків і стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Нагляд і контроль центрального банку здійснюється у формі інспекцій і ревізій діяльності комерційних банків, контролю за дотриманням економічних нормативів, ліцензування тощо. Центральний банк визначає правила здійснення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку, упорядкування й подання бухгалтерської та статистичної звітності, захисту інформації тощо, обов'язкові для кредитних організацій.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків центральний банк установлює для них обов'язкові економічні нормативи, які мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним особам), наданням великих кредитів, а також за процентним та валютним ризиками. До обов'язкових економічних нормативів можуть належати:

• мінімальний розмір статутного капіталу банку;

• норматив достатності капіталу; 9 норматив ліквідності;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника;

• максимальний розмір кредитів, гарантій і порук, що надаються банком своїм учасникам (акціонерам);

• максимальний розмір банківських кредитів;

• максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб;

• норми обов'язкових резервів;

• розміри валютного, процентного та інших видів ризику;

• норматив платоспроможності;

9 нормативи використання власних коштів банків для придбання паїв (акцій) інших юридичних осіб тощо. У разі порушення банком економічних нормативів, а також законів, нормативних актів і розпоряджень центрального банку, неподання інформації, надання неповної або недостовірної інформації центральний банк має право зажадати від кредитної організації усунення виявлених порушень і в разі невиконання у встановлений строк відповідних вимог застосувати різні заходи впливу примусового і непримусового характеру (наприклад, направити лист або письмове попередження; накласти штрафи на керівних посадових осіб банків, а також безпосередньо на банківські установи; обмежити проведення окремих операцій на певний строк; відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій; призначити тимчасову адміністрацію з управління кредитною організацією; реорганізувати кредитну організацію та ін.).

В умовах інтернаціоналізації банківської діяльності найважливішим завданням центральних банків є забезпечення стабільності національної банківської системи. Це завдання ускладнюється світовими фінансовими кризами — суттєвим чинником дестабілізації національних банківських систем. Тому Банк міжнародних розрахунків запровадив принцип індивідуальної й колективної відповідальності центральних банків за фінансування банків, що проводять операції на євроринках. Проте фінансову допомогу центральні банки надаватимуть лише тим банкам, які стали банкрутами об'єктивно, в результаті погіршення ринкової ситуації, на відміну від тих банків, що збанкрутували із суб'єктивних причин — у результаті неефективних операцій на світових фінансових ринках.

Процеси інтернаціоналізації у фінансово-кредитній сфері вносять зміни до статусу і функцій центральних банків. Так, зі створенням Європейського центрального банку (ЄЦБ) суттєво змінився перелік функцій центральних банків країн — членів Європейської системи центральних банків. З 1 січня 1999 р. центральні банки зазначених країн передали ЄЦБ повноваження щодо проведення політики мінімального резервування, облікової політики, кредитної політики, політики операцій відкритого ринку. Управління цими інструментами перейшло до Ради ЄЦБ, до складу якої входять керівники національних центральних банків. Тепер функціями центральних банків провідних європейських країн є: реалізація рішень ЄЦБ у грошово-кредитній сфері, проведення операцій на відкритому ринку, валютних інтервенцій, контроль за дотриманням вимог мінімального резервування, інформаційне забезпечення банківської системи тощо.