Ринок фінансових послуг - Науменкова С.В. - Розділ 9. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ ІНСТИТУТІВ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

9.1 Сутність інститутів спільного інвестування (ICI) та їх види.

9.2. Інвестиційні фонди на ринку послуг зі спільного інвестування.

9.3. Управління активами інститутів спільного інвестування.

9.4. Діяльність інститутів спільного інвестування в Україні.

9.1. Сутність інститутів спільного інвестування (ICI) та їх види

Головною метою створення та діяльності інститутів спільного інвестування (ICI) е регулювання відносин, що виникають у сфері спільного інвестування, та забезпечення гарантій прав власності на цінні папери і захист прав учасників фондового ринку.

Діяльність зі спільного інвестування — діяльність, яка провадиться в інтересах і за рахунок учасників (акціонерів ) ICI шляхом емісії цінних паперів ICI з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи, відповідно до законодавства України.

Інститути спільного інвестування об'єднують індивідуальних інвесторів і таким чином дають змогу їм одержати переваги від інвестування внаслідок концентрації фінансових ресурсів. Така діяльність суттєво впливає на розвиток фондового ринку, забезпечуючи його динамічний розвиток та високий рівень ліквідності.

Інститути спільного інвестування (ICI) — інвестиційні фонди, які здійснюють діяльність зі спільного інвестування на основі об'єднання (залучення) грошових коштів інвесторів та вкладення їх: у цінні папери, корпоративні права та нерухомість з метою отримання прибутку.

Діяльність інвестиційних фондів сприяє мобілізації та ефективному використанню нагромаджень населення і корпорацій шляхом залучення їх до інвестиційного процесу та розвитку економіки. Чим вищий рівень розвитку ринку цінних паперів, тим активніше розвиваються інститути спільного інвестування. Найбільшого розвитку вони набули в промислово розвинених країнах — США, Великій Британії, Канаді, Німеччині, Японії.

Діяльність інвестиційних фондів регулюється Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 року № 2299-Ш.

Головні засади функціонування вітчизняних інститутів спільного інвестування узгоджено з Директивою ЄС "Про приведення у відповідність Законів та Положень стосовно спільного інвестування в цінні папери, що обертаються" від 20 грудня 1985 р. № 85/611.

Державний контроль у сфері спільного інвестування здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та інші державні органи в межах їх повноважень з метою дотримання законодавства та захисту прав інвесторів.

Переваги інвестування коштів у інститути спільного інвестування полягають у:

— можливості обрання фонду інвестором залежно від обраної інвестиційної стратегії;

— забезпеченні диверсифікації ризику завдяки вимогам щодо структури вкладень у різні види активів;

— залежності дохідності інвестицій від зростання вартості чистих активів фонду;

— можливості вкладання коштів у компанії різних галузей і сфер діяльності;

— здійсненні кваліфікованого управління інвестиційними фондами професійними менеджерами;

— нижчому рівні оподаткування;

— контролі за діяльністю інститутів спільного інвестування з боку держави.

Характерними рисами функціонування інститутів спільного інвестування, які відрізняють їх від інших фінансових інститутів, є:

— професійне управління коштами інвесторів;

— здійснення діяльності на різних сегментах фінансових і грошових ринків;

— використання переваг концентрації індивідуальних капіталів;

— широка диверсифікація вкладень за окремими фінансовими інструментами;

— максимальна ліквідність вкладених коштів;

— відносно низький рівень ризику;

— висока прибутковість, порівняно з окремими традиційними видами інвестування.

Історична довідка

Є різні погляди стосовно історії виникнення інвестиційних фондів. Автором концепції спільного інвестування вважають датського комерсанта Єдріана Ван Кетвіча, який стверджував, що диверсифікація активів збільшує привабливість інвестування для людей з малим початковим капіталом. У 1774 р. він заснував інвестиційний фонд — Eendragt Maakt Magt, ідея створення якого втілилась у тезу "консолідація створює прибуток". Саме цей фонд став прототипом усіх інших європейських (а потім і американських) фондів спільного інвестування.

На думку інших дослідників, історія інститутів спільного інвестування почалась у XIX ст. у Нідерландах, коли наказом короля Вільяма І у 1822 р. був створений перший фонд взаємного інвестування.

У Великій Британії перший фонд спільного інвестування — The First British Fixed Trust виник у 1931 p.

Першим американським фондом окремі дослідники вважають філадельфійський Alexander Fund, створений у 1907 p., який здійснював додаткову емісію цінних паперів два рази на рік, полегшуючи таким чином вхід нових учасників на ринок. У 1924 р. з'явився перший американський пайовий фонд — Massachusetts Investor/ Trust. Важливим моментом в історії розвитку пайових фондів став 1928 p., коли був створений Vanguard Wellington Fund — перший фонд спільного інвестування, який 100 % своїх коштів вкладав у акції та облігації (раніше фонди надавали перевагу прямому інвестуванню у виробництво чи торгівлю).

З прийняттям у 1940 р. Акта про інвестиційні компанії у США розпочався активний розвиток індустрії спільного інвестування. У 1940 р. налічувалося вже 68 інвестиційних фондів, на початку 50-х років XX ст. їх кількість зросла до 100. Саме у Великій Британії і США інвестиційні фонди набули найбільшого поширення. Після Другої світової війни інвестиційні фонди швидко розвиваються, поступово складаючи конкуренцію банкам та іншим фінансовим інститутам. У 60-х роках XX ст. у США почали розвиватися фонди агресивного зростання, у 1971 р. був заснований перший індексний фонд.

На сьогодні більше половини американських домогосподарств є вкладниками того чи іншого інвестиційного фонду. У 2007 p. у США нараховувалося майже 6 тис. пайових інвестиційних фондів, вкладниками яких були понад 100 млн громадян CUJA. Сукупний обсяг активів, управління якими здійснювалося через інвестиційні фонди, сягнув 10,8 трлн дол.

В Україні перші інвестиційні фонди з'явились порівняно недавно, у 1994 p., і стали важливим механізмом започаткування в Україні процесу масової приватизації. Початком їх розвитку можна вважати 28 березня 1994 р. — дату підписання Указу Президента України "Про інвестиційні фонди та компанії". Однак перші інвестиційні фонди суттєво відрізнялись від класичних інститутів спільного інвестування, оскільки більшість із них створювалася для проведення сертифікатної приватизації, що призводило до викривлення основних цілей діяльності інститутів спільного інвестування, зменшувало їх роль у розвитку фондового ринку України. Формування повноцінних вітчизняних ICI, які відповідають міжнародним стандартам діяльності інституційних інвесторів, розпочалося після прийняття Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" № 2299-ІП, який набрав чинності 15 березня 2001 р. Кількість інвестиційних фондів в Україні протягом 2003—2008 pp. збільшилася з 6 до 381.

За окремими ознаками інститути спільного інвестування поділяють на такі типи (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Класифікація інвестиційних фондів за основними ознаками

1. Залежно від форми організації розрізняють інвестиційні фонди пайові та корпоративні.

Порівняльну характеристику корпоративних і пайових інвестиційних фондів наведено в табл. 9.1.

2. Залежно від порядку здійснення діяльності інвестиційні фонди поділяють на:

— відкриті, якщо фонд або його компанія з управління активами беруть на себе зобов'язання у будь-який час здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим фондом або його компанією з управління активами;

— інтервальні, якщо фонд або його компанією з управління активами беруть на себе зобов'язання здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим інститутом спільного інвестування або його компанією з управління активами протягом обумовленого в проспекті емісії терміну, але не рідше одного разу на рік;

— закриті, якщо фонд або його компанія з управління активами не беруть на себе зобов'язання щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом спільного інвестування до моменту припинення його діяльності.

3. За періодом діяльності:

— строковий — створюється на певний термін, зазначений у проспекті емісії цінних паперів цього фонду, після закінчення якого зазначений фонд припиняє свою діяльність;

— безстроковий — створюється на невизначений час. Фонди закритого типу можуть бути лише строковими.

Таблиця 9.1. Порівняльна характеристика корпоративних і пайових інвестиційних фондів

4. Залежно від структури активів:

— диверсифіковані — інвестиційні фонди, структура активів яких відповідає спеціальним вимогам законодавства, що спрямовані на зменшення ризику вкладників;

— не диверсифіковані інвестиційні фонди, структура активів яких не підпадає під певні законодавчі обмеження, що дає можливість здійснювати гнучкіше управління активами.

До диверсифікованих належать фонди, структура активів яких відповідає таким вимогам:

— кількість цінних паперів одного емітента в активах не перевищує 10 % загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

— сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи фонду в кількості понад 5 % загального обсягу емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих активів;

— не менш як 80 % загальної вартості активів становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі.

Венчурний фонд — не диверсифікований фонд закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення своїх цінних паперів серед юридичних і фізичних осіб.

Активи венчурного фонду більше ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду винятково за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

Відкриті та інтервальні фонди можуть бути лише диверсифікованими (див. рис. 9.1). Інвестиційні фонди закритого типу можуть бути як диверсифікованими, так і не диверсифікованими.

При проведенні відкритої підписки на цінні папери ICI відкритого та інтервального типу не менше 10 % активів таких ICI мають утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на окремих депозитних банківських рахунках, відкритих для цього інститутами спільного інвестування.

При виборі інвестиційного фонду інвесторам потрібно враховувати свої фінансові можливості та очікування від інвестицій. Так, при бажанні отримати прибутки в короткі терміни краще обрати відкритий або інтервальний інвестиційний фонд, а при інвестуванні коштів недовгострокову перспективу — закритий. Крім того, постійно варто зважувати можливість одержання високих доходів з імовірністю ризиків діяльності окремих типів інвестиційних фондів. Найбільш ризиковими є закриті недиверсифіковані інвестиційні фонди, а найменш ризиковими — відкриті інтервальні. Найвищу дохідність забезпечує діяльність закритих фондів, тоді як у відкритих вона порівняно нижча (табл. 9.2).

Таблиця 9.2. Переваги та недоліки вкладень у різні типи інвестиційних фондів

Закриті пайові інвестиційні фонди серед інвесторів більш популярні, оскільки вони забезпечують довготермінове інвестування, а також дають можливість одержати вищі прибутки.