Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 1.2.3. Витрати федерального бюджету

Частка витрат центрального уряду у ВНП залишається порівняно стабільною: від 13 % у роки підйому до 15 % у роки кризи. Такі незначні розбіжності коливань обумовлені законодавчо встановленою межею кредитної бази фінансування витрат, що допускаються за рахунок залучення додаткових позик (емісія казначейських векселів і облігацій). Конституція ФРН обмежує щорічні кредитні запозичення федерації величиною інвестиційних витрат бюджету (так зване золоте правило державного боргу). Про динаміку державних витрат можна довідатися з табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Динаміка державних витрат, % (поточні ціни)

Структура витрат федерального бюджету відображає функції, які виконує федеральний уряд. На центральний уряд покладені всі військові витрати і витрати на зовнішні відносини, основна частина соціальних витрат, а також витрати на фінансове сприяння (субсидування, пільгове кредитування або пряме фінансування) окремих галузей виробництва і регіонів, на науку й освіту, утримання адміністративного апарату.

Важливе місце в системі державного регулювання належить бюджетним витратам на економіку (витрати на житлове будівництво, комунальне господарство, енергетику, видобувну промисловість, обробну промисловість, зв'язок, транспорт і сільське господарство). До 90 % з них спрямовано на фінансування виробничої інфраструктури: будівництво і підтримка в належному стані доріг, аеродромів, федеральної залізниці й пошти.

Військові витрати у федеральному бюджеті країни становлять близько 25-30 %. Слід зазначити, що значна частка військових витрат припадає на бюджети земель і громад.

Фінансування науково-технічних програм здійснюється через міністерство досліджень і технологій. Частка витрат на науку і освіту невелика (2—5 %) порівняно з соціальними виплатами, субсидіями на економіку і витратами на управління. Фінансування науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) — 2,29 % від ВВП. У Німеччині витрати на проведення науково-дослідних робіт (НДР) значно менші від витрат США та Японії.

Витрати на управління становлять близько 3 % витрат федерального бюджету і включають витрати на утримання верховних органів влади і федерального державного апарату.

Фінансування освіти в Німеччині з боку держави здійснюється на трьох рівнях: федеральному, регіональному (землі) і місцевому (муніципалітети). 31980 по 2000 р. сукупні державні витрати на освіту в Німеччині збільшилися в 2,1 раза, при цьому витрати федерального уряду збільшилися в 1,4 раза, а витрати земель і муніципалітетів — в 2,2 раза. Частки кожного з трьох вказаних бюджетних джерел останніми роками становлять приблизно 6—7, 74—75 і 19,5—20 % відповідно. Отже, основним джерелом державного фінансування освіти є бюджети земель, тоді як частка федерального бюджету не перевищує 7 % (без урахування федеральних асигнувань на загальнонаціональні дослідницькі та інші цільові програми).

У 1999 р. держава виділила на потреби освіти 162 млрд марок, що становило 14,4 % всього державного бюджету, або 4,2 % ВВП. З цих коштів 55,5 % призначалися шкільній освіті, 21,2 — вищому, 10,3 — дошкільному і позашкільному секторам, 5,6 — на навчання у ВНЗ, 3,1 — на систему безперервної освіти і решта 4,3 % — на інші потреби.

Порівняно з іншими країнами ВНЗ мають обмежені можливості для залучення позабюджетних коштів, оскільки плата за навчання не стягується навіть з іноземних студентів (вони приймаються у ВНЗ Німеччини на безкоштовній основі в межах квот, що виділяються для цих цілей, від 5 до 15 % залежно від спеціальності). Внаслідок цього ВНЗ отримують додаткові надходження, переважно, це плати за проведення НДР за договорами з фірмами, підприємствами, дослідницькими фондами і товариствами, а також за рахунок оплати за виконання досліджень та інших робіт за замовленнями федеральної та регіональної влади.

Донедавна виділення коштів на наступний рік розраховувалося за формулою: "фактично досягнуте + обґрунтоване (прийняте) фінансування на нові види витрат". Фактично здійснювалося жорстке державно-директивне (на рівні земель) фінансування ВНЗ за всіма конкретними статтями витрат, враховуючи визначення чисельності штатів професорсько-викладацького складу (ПВС). ВНЗ самостійно не могли вводити додаткові штати ПВС навіть за рахунок власних позабюджетних коштів.

У 2000 р. уряди земель зробили перші кроки до послаблення всеосяжного фінансового контролю над ВНЗ, почався поступовий процес розширення їх фінансової автономії. ВНЗ були надані права самостійно перерозподіляти в установлених межах бюджетні кошти, що виділяються їм за деякими статтями.

Центральний уряд, використовуючи свої фінансові ресурси, прагне розширити можливості і зміцнити позиції монополій ФРН на зовнішніх ринках. З цією метою з федерального бюджету щорічно виділяються кошти на зовнішню "допомогу".

Ці кошти дають змогу розширити ринки збуту, одержати сировину, забезпечити умови для експорту приватного капіталу.

Одним із напрямів бюджетної політики є пом'якшення соціальної нерівності в суспільстві. Досягається це як характером оподаткування, так і трансфертами з бюджету сім'ям, що потребують допомоги. Із середини 70-х років XX ст. на соціальне забезпечення спрямовується 46—47 % всіх витрат держбюджету, включаючи фундацію соціального страхування і соціального забезпечення. Порівняно висока частка витрат на соціальні цілі пояснюється безпосередньою зацікавленістю держави у відтворенні кваліфікованої робочої сили, хоч це негативно позначається на податковій системі країни.

Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. характеризувався зниженням державних інвестицій і соціальних витрат. Проте в другій половині 80-х років, за рахунок поступового зниження бюджетного дефіциту спостерігалося певне розширення соціальних послуг. У цілому, у 80-ті роки XX ст. спостерігалося достатньо стійке зростання державних витрат, яке стабілізувалося в 90-ті роки XX ст, та на початку XXI ст.