Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 1.2.4. Державний борг і бюджетний дефіцит

Федеральний уряд, починаючи з 1951 р., перейшов до постійного випуску позик. Тому збільшувалися витрати на погашення позик і відсотки з державного боргу.

Відносно стійкий і високий бюджетний дефіцит початку 80-х років (від 3,3 до 4,9 % від ВНП) гостро поставив питання про бажані масштаби державної діяльності. Вже за правління уряду Г. Шмідта почався перехід до обмеження частки держави у ВНП. Уряд Г. Коля з 1982 р. переглянув розподіл ВНП між державою і приватним сектором з метою усунення переважання в бік держави.

З 1990 р. у зв'язку з об'єднанням Німеччини виявилася тенденція до досить значного зростання бюджетного дефіциту. Для уповільнення зростання витрат на виплату відсотків за держборгом, Міністерство фінансів ФРН використовує некредитне покриття витрат, а також продаж державної власності.

Досвід Німеччини в період після її об'єднання характеризується масштабною допомогою центрального уряду колишній Східній Німеччині. Ця допомога здійснювалася в різних формах, зокрема й у сфері міжбюджетних трансфертів, субсидій для підприємств і трансфертів на користь домогосподарств через мережу програм соціального страхування. Як показано в табл. 1.3, цей потік трансфертів протягом кількох років після об'єднання сягав більше ніж 4 % західнонімецького ВВП. У 1994 р. державне та приватне споживання й інвестиції в нових землях перевищували регіональний ВВП на понад 50 %. У1999 р. чисті державні трансферти з боку старих земель сягнули третини їхнього ВВП. Жителі Східної Німеччини отримали можливість користуватися такими самими соціальними вигодами, що й жителі західних земель; нині державні трансферти у східній частині Німеччини забезпечують 32 % доходів домогосподарств на Сході і 22 % — на Заході. Регулювання ринків праці полегшило поширення західнонімецьких систем заробітної плати та умов роботи на схід країни, що призвело до підвищення рівня безробіття у східнонімецьких землях. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), загальна сума виплат кожному працівникові в нових землях зросла порівняно із західнонімецьким рівнем з 49 % у 1991 р. до 77 % у 2000 р. Рівень безробіття у східних землях був досить високим: за офіційними даними, він становив близько 18 %, що вдвічі перевищує той, який останніми роками існував у західнонімецьких землях. Високі рівні видатків центрального уряду, спрямовані на підтримку економічного розвитку східних земель, зокрема й видатки на формування інфраструктури, доповнювалися "інвестиційними" субсидіями підприємствам, які збанкрутували без них, за умови збереження зайнятості нинішніх працівників. Вони також сприяли перенесенню значних ресурсів у державний сектор східних земель і компенсували велику частину вартості надання суспільних послуг у цій частині Німеччини.

Яке значення мали всі ці заходи на просторовий розподіл робочої сили? У часи об'єднання спостерігалося стрімке масове переселення людей зі східних земель до західних. Протягом 1989 та 1990 рр. мігрувало близько 800 000 осіб, тобто майже 5 % населення нових земель. Згодом темпи переселення різко впали, без сумніву, в основному внаслідок здійснення вищезгаданих масштабних трансфертів.

Таблиця 1.3. Державні (валові і чисті) трансферти на користь нових земель у Німеччині (за джерелами походження), млрд марок

Головною матеріальною базою, на яку спиралися нові землі у виході з кризи, були трансферти з держбюджету, а також кошти з різних фундацій. Оскільки цих коштів було недостатньо, уряд пішов на збільшення податків, що негативно позначилося на конкурентоспроможності німецьких товарів на зовнішніх ринках.

Відновлювальний процес у нових землях супроводжувався новим устроєм державних фінансів на їх території. Разом з тим структура бюджетів нових земель і громад свідчить про їх повну фінансову несамостійність: 75 % усіх доходів — трансферти із Західної Німеччини. Слід зазначити, що при значних фінансових потоках у нові землі уряд, як і раніше, має на меті зниження державних витрат і податків у ВНП.

Державний борг ФРН, як і інших промислово розвинутих держав, став одним з чинників функціонування фінансової системи. За розмірами і темпами зростання боргу, ФРН займає третє місце після США, Великої Британії. Особливістю розвитку державного боргу ФРН є тенденція до скорочення частки федерального уряду і земель при зростанні заборгованості громад. Разом зі зростанням державної заборгованості збільшується кредитна діяльність держави. Протягом кількох останніх років сума наданих кредитів перевищує суму одержаних позик. ФРН розміщує позики всередині країни та за її межами.