Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 1.8. Особливості нарахування амортизації основних засобів у ФРН

ФРН належить до країн, де держава з метою оподаткування використовує не норми амортизації (у відсотках до балансової вартості), а нормативні строки використання за окремими групами основних засобів. Спираючись на таку практику, фірми та компанії самостійно визначають розмір амортизаційних відрахувань. З цією метою розроблено спеціальну таблицю детальної класифікації основних засобів за їх призначенням (понад 150 найменувань) із встановленням нормативних строків експлуатації основного капіталу.

При цьому підприємство може дещо скоротити строк експлуатації об'єкта основних засобів за умови відповідного обґрунтування.

З метою оподаткування все майно підприємства поділяється на три основні групи;

1) будівлі та споруди;

2) рухоме майно:

а) машини, засоби пересування, інструменти, обладнання, техніка;

б) виробничі пристрої (наприклад, вантажно-розвантажувальні машини; вантажні ліфти; вентиляційні системи; видобувні установки);

в) складові майна (наприклад, спеціальні пристрої у будівлях);

3) нерухоме майно:

а) нематеріальні активи (права й патенти, ліцензії; ноу-хау тощо);

б) особливе нерухоме майно, яке не є будівлями та спорудами або окремими їхніми частинами (наприклад, загороди, під'їзні частини доріг).

Такий поділ має принципове значення при встановленні строків експлуатації об'єктів, що, у свою чергу, впливає на розмір податків, які сплачує підприємство. Наприклад, безліч податкових пільг (використання дегресивних методів нарахування амортизації; розрахунок амортизації за особливими ставками тощо) згідно із законодавством можуть використовуватися лише для рухомого майна.

Нарахування амортизації здійснюється з моменту:

1) поставки основних засобів у разі їх придбання, незалежно від дати здійснення платежу за цю поставку;

2) початку експлуатації у разі виготовлення основних засобів власними силами.

Слід звернути увагу на один важливий виняток при встановленні строків експлуатації основних засобів. Для всіх основних засобів (крім нерухомого майна) дозволені спрощені підстави для встановлення строків експлуатації за умови, що такі основні засоби були придбані в середині року (в першому або другому півріччі). У такому випадку підприємству надається право вибору.

За нарахування амортизації основного капіталу використовуються різноманітні методи.

При дегресивному методі норма амортизації дорівнює потрійній ставці, обчисленій прямолінійним методом, але вона не має перевищувати 30 %.

В останній рік використання об'єкта списується вся залишкова сума, або ж у середині строку експлуатації починає використовуватися прямолінійний метод. Перехід на прямолінійний метод можливий також за використання виробничого методу. Перехід від прямолінійного методу до будь-яких інших методів неприпустимий.

У випадку, якщо, наприклад, у 2001—2002 рр. очікувалося зниження прибутку, а в 2003 р. навпаки, планувалося отримання високого прибутку, то використання дегресивного методу нарахування амортизації було найдоцільнішим.

При переході до прямолінійного методу слід керуватися простим правилом (табл. 1.4).

Таблиця 1.4. Визначення оптимального часу для переходу до прямолінійного методу нарахування амортизації

При дегресивній амортизації будівель використовують такі норми амортизації:

1) для майна підприємства, що не використовується як житло (табл. 1.5);

2) для житлових будівель (табл. 1.6).

Таблиця 1.5. Дегресивна амортизація для нежитлових будівель

Таблиця 1.6. Дегресивна амортизація для житлових будівель

Для малоцінного майна амортизацію нараховують у повному розмірі (100 %) у пертий рік його використання. Малоцінним майном вважають:

— рухоме;

— яке можна використовувати окремо від іншого майна;

— вартістю не більше як 400 євро.

Амортизація за особливими ставками використовується малими та середніми підприємствами і є інструментом пільгового оподаткування з метою зменшення розміру оподатковуваного прибутку для цих підприємств.

Надзвичайний метод амортизації використовують за наявності однієї з таких причин:

1) коли до закінчення запланованого строку експлуатації здійснюється закриття виробничої лінії з технічної причини (фізичний аспект);

2) коли до закінчення запланованого строку експлуатації припиняється використання об'єкта внаслідок надзвичайних економічних обставин, наприклад заміни моделі, падіння попиту, переходу до автоматизації тощо (моральний аспект).