Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 1.11. Фінансові проблеми державного сектору в економіці

Для Німеччини в усі часи її розвитку завжди була характерною дуже велика роль держави в економіці, більша, ніж н США або Великій Британії.

Незважаючи на вражаючі масштаби приватизації в 90-ті роки XX ст., німецька держава залишається провідним гравцем на ринку країни. Тільки федерація мас частку в 516 фірмах, яка оцінювалася на суму 72 млрд марок (до введення євро). На земельному і комунальному рівні держава представлена в акціонерному капіталі понад 5 тис. підприємств. Особливо велика її роль у банківському секторі. Державі належить 12 земельних банків, 589 ощадних кас, 19 300 філіалів, що контролюють 50 % ринку приватних внесків, 33 земельних будівельних ощадкас і 40 страхових компаній.

Основу державних промислових підприємств становлять великі концерни, в яких зосереджено близько 2/3 усього акціонерного капіталу державних підприємств.

Фінанси державних підприємств — складова фінансової системи країни. ФРН має розвинутий сектор державної власності. Влада земель, громад і федерального уряду цілком контролює транспорт і зв'язок, гірничу промисловість, чорну і кольорову металургію, усе виробництво електроенергії, алюмінію, близько 50 % виробництва автомобілів і судів, видобуток нафти і газу. Держава зосереджує у своїх руках галузі, недостатньо рентабельні для монополістичного капіталу, у тому числі дорожнє господарство, будівництво автострад, аеродромів, житлове господарство.

Великі кошти з бюджету спрямовуються на будівництво об'єктів військового призначення і наукові дослідження військового характеру. Державні капіталовкладення спрямовуються також в інфраструктуру.

Діяльність державних підприємств у ФРН в цілому збиткова, тому що на їхню продукцію, реалізовану приватним монополіям, встановлені низькі ціни. Збитки покриваються за рахунок коротко- і середньострокових кредитів, у результаті чого зростають борги державних підприємств. У тому випадку, коли державні підприємства не збиткові, вони сплачують податки в бюджети відповідних рівнів нарівні з підприємствами інших форм власності.

Фінансовий капітал країни представлений групами пов'язаних промислових, фінансових та інших монополій, що охоплюють усе національне господарство. Особливістю ФРН є менше число фінансових груп не тільки порівняно із США, але й з тими розвинутими капіталістичними країнами, економіка яких за своїми масштабами дорівнює західнонімецькій. Це пояснюється величезною концентрацією банківського капіталу в руках трьох найбільших банків — "Дойче банк", "Дрезден банк" і "Комерцбанк", які контролюють близько 80 % акціонерного капіталу країни. Три головні фінансові групи сформувалися навколо цих гроесбанків. їхні структури частково переплітаються. Особливістю німецьких фінансових груп є те, що вони, порівняно з фінансовими групами інших країн, мають менш чіткі кордони. Можна назвати лише сукупність концернів, що становлять ядро тієї чи іншої групи. Між окремими групами також існують різноманітні зв'язки, які продовжують зміцнюватися.

Узагальненої офіційної статистики про роль державного сектору в економіці ФРН не існує, але, за експертними оцінками, його внесок в сукупний ВНП країни становить близько 12 %.

Інтегрованим показником масштабів державної активності в економіці є, як відомо, частка державних витрат у ВВП. За офіційними даними, в 1960 р. вона становила в Німеччині 32 %, а вкінці 90-х років XX ст. коливалася в діапазоні 48—49 % від ВВП (табл. 1.8).

Таблиця 1.8. Державна квота, державний борг, податки і соціальні внески, % ВВП Німеччини

У 80-ті роки XX ст. уряд ФРН своїм завданням проголосив прагнення до зниження рівня державного втручання в економіку. Переглянули структури витрат і податків. При цьому були зменшені витрати на соціальні програми і збільшені витрати на військові потреби.

Частка прямих витрат уряду на військові потреби в загальній величині державних бюджетних витрат у ФРН становить 25—30 %, при цьому зазначимо, що частина військових витрат лягає на бюджети земель і громад.

Високий рівень соціальних гарантій привів до того, що 40 % чистого прибутку німецьких компаній йде на оплату праці, на відрахування до спеціальних фондів, які становлять чималу частку фонду оплати праці. Вартість робочої сили в Німеччині стає найдорожчою у світі. Достатньо високий і рівень допомоги з безробіття, що сприяє утриманню частини німців за рахунок держави, і стимулює безробіття. Для підтримки системи соціальних гарантій використовується могутній фіскальний прес на населення і компанії. Разом з незначним припливом іноземного капіталу у ФРН спостерігається масовий відплив за кордон німецького капіталу.

Держава, щоб не викликати масових соціальних протестів населення, продовжує субсидувати відверто збиткові сектори німецької економіки. У результаті Німеччина не тільки зберігає вугільну, сталеливарну, суднобудівельну промисловість, які неконкурентоспроможні на світовому ринку, а й витрачає на такі збиткові галузі економіки у вигляді прямих субсидій до третини витрат державного бюджету.

Зберігаючи високооплачувані робочі місця в базових галузях промисловості, Німеччина не спроможна створювати нові місця в найпрогресивніших секторах своєї національної економіки. Внаслідок обмеженого доступу в країну іноземних інвестицій менш конкурентоспроможним стає і внутрішній ринок.

Ускладнює проблему соціального ринкового господарства Німеччини консолідація східних і західних земель. В умовах кризи соціально-ринкової економіки одночасно доводиться ще і вирішувати структурні перетворення у східних землях, що призводить до закриття неконкурентоспроможних виробництв, безробіття і соціальної напруженості на території колишньої НДР. Необхідна приватизація і соціальна політика з захисту східних німців від наслідків структурних перетворень. Усе це вимагає від федерального уряду нових витрат, а бюджет країни все менше справляється зі своїм соціальним навантаженням.

Перехід Німеччини, на думку експертів, від соціально орієнтованої до дійсно ринкової економіки зміг би вирішити головні проблеми її національного господарства.

Зниження ролі держави та орієнтація на ринкові механізми, продовження політики приватизації й дерегулювання, закриття збиткових виробництв, скорочення державного бюджету, відміна субсидій і зниження податків значно допомогли б оздоровити німецьку економіку, залучити до неї зарубіжні інвестиції.