Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 2.2. Податкова система Франції

Франція — одна з небагатьох розвинутих країн, де податкова система орієнтована в основному на непряме оподаткування. Складовими податкової системи Франції є податок на доходи фізичних осіб (ставки 10,5—54 %), податок на прибуток корпорацій (36,66 %), податок на додану вартість (20,6 %).

Податок на доходи фізичних осіб (ІRРР). Його сплачують як резиденти, так і нерезиденти. Для того щоб платник податку вважався резидентом, він має відповідати одному з критеріїв наявності податкового доміцилю. Особи, які не відповідають ознакам податкового доміцилю, сплачують податок тільки з доходу, отриманого у країні. Джерелами оподаткування є такі категорії доходу: заробітна плата, пожиттєвий ануїтет; сільськогосподарські доходи; виробничі й комерційні доходи; некомерційні доходи; земельні доходи; дохід від рухомого капіталу; доходи у вигляді винагород від керівництва компанії. Ставки оподаткування доходів фізичних осіб, які були чинними па 1 січня 2000 р., наведені в табл. 2.5.

Таблиця 2.5. Ставки оподаткування доходів фізичних осіб

Доходи фізичних осіб оподатковуються так:

— від цінних паперів за ставкою 26 % (у тому числі соціальні внески);

— від дорогоцінних предметів, зокрема дорогоцінних металів — 8 % від ціни продажу (виплати з погашення соціальних боргів включені);

— від нерухомості — оподатковуються за загальною шкалою (без урахування звільнення від оподаткування та зниження рівня оподаткування).

Платники-резиденти зазначеного податку мають заповнити декларацію про власні доходи за звітний рік до 28 лютого року, наступного за звітним. Платники-нерезиденти заповнюють податкову декларацію у період із ЗО квітня по 30 червня залежно від особливостей країни, де вони є резидентами.

Корпоративний податок. Основними видами товариств у Франції е: акціонерні товариства (SA), прості акціонерні товариства (SAS), товариства з обмеженою відповідальністю (SARL), акціонерні командитні товариства (SCA). У їх складі виділяють товариства-резиденти і товариства-нерезиденти. Оподатковуваний прибуток визначається на основі результатів податкового обліку після здійснення численних відрахувань. Амортизаційні витрати знижують суму, що підлягає оподаткуванню, навіть якщо вони відображені в бухгалтерському обліку. Тривалість економічного життя нерухомих активів розглядається в табл. 2.6.

Таблиця 2.6. Тривалість економічного життя нерухомих активів

Податок на додану вартість. Платниками цього податку є підприємства, які займаються купівлею-продажем і мали річний оборот 500 000 французьких франків, та підприємства, що надають послуги і мали оборот 175 000 французьких франків за рік. На 1 січня 2000 р. були встановлені такі ставки ПДВ у Франції:

1) нормальна (базова) ставка — 20,6 %;

2) знижена ставка — 5,5 %: продукти харчування, книги, громадський транспорт, операції з нерухомим майном;

3) особлива ставка — 2,1 %: на видання преси, медикаменти, препарати крові та ін.

Установлюються також спеціальні ставки для Корсики та окремих департаментів.

Податок на додану вартість сплачується щомісячно з 15 по 24 число місяця залежно від юридичної форми діяльності.

У 1999 р. базова ставка ПДВ становила 20,6 %, проте передбачалося її зниження до 18,6 %. Статистичні дані засвідчують, що ПДВ є одним з найвагоміших структурних елементів надходжень до державного бюджету. Його частка в планових надходженнях до бюджету становила: 1983 р. — 44,4 %, 1990 р. — 44,8,1998 р. — 45,6,1999 р. — 44,4,2001 р. — 39,2 %.

ПДВ не є податком на підприємство. Це податок на споживача. Підприємство є лише збирачем податку. Збирання податку здійснюється методом часткових платежів. На кожному етапі виробництва й обороту ПДВ дорівнює різниці між податком, зібраним при продажі та при покупці. Наприклад, при ставці ПДВ — 18,6 % його розмір визначається так:

1) купівля сировини, матеріалів — 100 000;

ПДВ, виплачений постачальнику, 18 600 (10 000 -18,6); сума витрат підприємства на сировину і матеріали: 118 600 (100 000 + 186 000);

2) витрати на виробництво, обкладені ПДВ — 200 000; величина ПДВ — 37 200 (200 000 • 18,6);

сума витрат 237 200 (200 000 + 37 200);

3) інші витрати, не обкладені ПДВ

(зарплата, послуги, надані державними установами) — 300 000;

4) собівартість виробництва — 655 800:

(118 600 + 237 200 + 300 000);

5) ціна товару — 700 000;

ПДВ на товар — 130 200 (700 000 • 18,6); ціна продажу товару для покупця:

830 200 (700 000 + 130 200);

6) сума ПДВ, що включається в ціну товару:

74 400 (130 200 - (18 600 + 37 200).

Отже, ПДВ є нейтральним для підприємства. При продажу товару підприємство компенсує всі свої витрати на ПДВ у виробництві й обороті та додає ПДВ на знову створену на підприємстві вартість. Ця частина ПДВ, яка включена в ціну продажу, і відраховується державою. Загалом весь тягар ПДВ лягає на кінцевого споживача.

Податкова система Франції включає й інші податки, які сплачують юридичні та фізичні особи. Одним із них є податок зі спадщини та дарувань, який сплачується за ставками, що залежать від родинних зв'язків та величини спадщини.

Згідно з чинним законодавством Французької Республіки майно може бути об'єктом оподаткування під час його передачі за винагороду (продаж) або безкоштовно (дарування, успадкування). У цих випадках оподаткування набуває форми реєстраційного податку (droits d'enregistrement).

Крім того, майно може підлягати оподаткуванню, виходячи з факту володіння ним. У цьому випадку сплачується солідарний податок на майно (impôt de solidarite sur la fortune (ISF)) та земельний податок (impôt foncie), які мають річний характер та розраховуються, виходячи із сукупної вартості майна.

Нарешті, майно може підлягати оподаткуванню внаслідок отримання надлишкової вартості при передачі права власності на нього.

Продаж нерухомості. Податок при продажу нерухомості сплачується під час передачі права власності на майно. Крім сплати публічного земельного податку продаж майна супроводжується додатковими місцевими податками.

Публічний земельний податок сплачується на користь держави та дорівнює 3,6 %. У разі здійснення операції, пов'язаної з продажем або обміном майна, земельний податок повертається до бюджету відповідного департаменту.

Як було зазначено вище, земельний податок супроводжується додатковим податком у розмірі 1,2 %, що сплачується до бюджету відповідної комуни. Є також відрахування в розмірі 2,5 % на користь держави, що нараховується на департамент-ний податок.

Кожний департамент має право змінити відсоток публічного земельного податку в межах від 1 до 3,6 %. Ставки цього податку стосовно кожного рівня бюджету наведені в табл. 2.7.

Таблиця 2.7. Розподіл земельного податку, %

Реєстраційний податок при безкоштовній передачі майна. Безкоштовна передача майна може бути або пов'язана з випадком настання смерті (тобто спадкування), або не пов'язана з цим (тобто дарування). Ставки цього податку наведені в табл. 2.8 і 2.9.

Таблиця 2.8. Сітка, яку застосовують при успадкуванні між батьками і дітьми

Солідарний податок на майно (СПМ) — це річний податок із фізичних осіб, що володіють майном, чиста вартість якого перевищує певну суму.

Ставки солідарного податку станом на 1 січня 2003 р. на майно наведені в табл. 2.10.

Таблиця 2.10. Ставки солідарного податку на майно

Податок на майно для юридичних осіб. Французькі та іноземні юридичні особи, що прямо чи опосередковано володіють однією або багатьма спорудами у Франції чи такі, що прямо або опосередковано володіють правами на це майно, сплачують річний податок на майно в розмірі 3 % від вартості продажу зазначеного майна або майнових прав.

Земельний податок на будоване майно. Земельний податок на будоване майно сплачується щорічно на все будоване майно, яке знаходиться у Франції, за винятком майна, що звільнене від оподаткування на постійній основі (державне майно, будівлі та споруди сільськогосподарського призначення) або тимчасово (спрямоване на заохочення розвитку нерухомості).

Базою оподаткування є доходи (орендна плата) від вищезазначеного майна згідно з кадастром, зменшені на 50 %. Така знижка при визначенні бази оподаткування земельного податку на будоване майно пояснюється необхідністю врахування витрат на управління, утримання, страхування, амортизацію та ремонт відповідного майна.

Власники будованого майна, яким більше 75 років та чиї доходи не перевищують певної суми, а також особи, що отримують допомогу зі спеціальних фондів для інвалідів, або дорослі інваліди, звільнені від сплати земельного податку на будоване майно в частині, пов'язаній з їхнім безпосереднім житлом. Крім того, особи, що мають маленькі доходи, відповідно до чинного законодавства, або такі, що мають вік від 65 до 75 років, отримують знижку в 100 євро на суму нарахованого земельного податку на будоване майно в частині, пов'язаній з їхнім безпосереднім житлом.

Земельний податок на небудоване майно. Земельний податок на небудоване майно сплачується щорічно на все небудоване майно, що знаходиться у Франції, за винятком майна, що звільнене від оподаткування на постійній основі (державне майно) або тимчасово (різноманітні заходи, спрямовані на заохочення сільського господарства або відновлення лісу).

Базою оподаткування є доходи (орендна плата) за кадастром, зафіксовані на рівні 80 % від цих доходів.

У 2004 р. прибутковий податок і внески працівників та роботодавців на соціальне забезпечення становили 47,4 % вартості робочої сили, в тому числі: прибутковий податок — 9,4 %, внески працівників на соціальне забезпечення — 0,8, внески роботодавців на соціальне забезпечення — 28,2 %. За паритетом купівельної спроможності вартість робочої сили у Франції в 2004 р. за рік становила 35 443 дол. СПІА.

Місцеве оподаткування. Франція має трирівневу територіальну організацію: комуни (36 559), департаменти (96), регіони (22). Один з регіонів — Корсика — має власний статут. Децентралізація у Франції набула поширення з прийняттям у березні 1982 р. Закону Про права і свободи комун, департаментів, регіонів. Французькі комуни, як правило, незначних розмірів і з невеликою кількістю населення. При цьому більше 30 % видатків органів місцевого самоврядування (як і дефіцит) покриваються централізованими коштами.

Вагомим інструментом впливу на розвиток економіки є фіскальна політика місцевих органів самоврядування, які мають право встановлювати місцеві податки і збори, надавати пільги 31 сплати податків, що надходять до місцевих бюджетів. Разом з тим надходження від місцевих податків покривають десь 50 % видатків регіональних бюджетів, а доходи від муніципальної власності і місцевого господарства — тільки 10 % витратної частини бюджетів комун.

Джерела податкових надходжень до бюджетів місцевих органів самоврядування Франції відрізняються залежно від територіальних одиниць, проте найважливіші місцеві податки представлені в табл. 2.11. На сьогодні фінансова діяльність органів місцевого самоврядування Франції характеризується помірним зростанням податкових ставок, зменшенням заборгованості й зростанням витрат на управління. Безумовно, місцеві органи самоврядування мають певну автономію у вирішенні фінансових питань, проте цим їх діяльність не обмежується; вони дедалі частіше порушують питання посилення децентралізації. У Франції внаслідок децентралізації було розширено компетенцію регіонів і департаментів у сфері соціальної допомоги, дорожнього господарства та управління навчальними закладами. З 1993 по 1996 р. спостерігалося зниження місцевих інвестиційних витрат, проте вже в 1997 р. воно зупинилося, а в 1998 р. мало місце зростання. Щодо функціональних витрат, то на них у 1999 р. припадало близько четвертої 1/4 всіх місцевих видатків.

У Франції більше третини всіх поточних витрат місцевих органів владі доводиться витрачати на адміністративно-полі-цейський апарат (поліцію, цивільну оборону, пожежну охорону, управління), одну третину — на освіту, культуру, інші витрати — це витрати на економічну інфраструктуру. Місцева влада здійснює великі капіталовкладення, на них припадає понад 52 % усіх капітальних державних витрат.

Доходами місцевих органів влади є власні (податки і неподаткові надходження) й отримані (державні субсидії та позики) кошти. Вирішальне значення серед податків, як і в державному бюджеті, належить непрямим податкам. Основним непрямим податком є надбавка до податку на додану вартість, яка забезпечує більше 40 % усіх податкових надходжень. Серед місцевих податків діють: два поземельні податки, податок на житлові будівлі, податок на професію, що стягується з будь-якої особи, яка здійснює торговельно-промислову діяльність, та ін.

Нестача фінансових ресурсів на місцях викликає необхідність залучення додаткових засобів. Держава надає місцевій владі субсидії, що становлять близько 20 % усіх доходів місцевих бюджетів. Є два види субсидій: на поточні витрати, в основному на соціальну допомогу (близько 60 % усіх субсидій) і на капітальне будівництво. Крім субсидій місцеві органи використовують позикові засоби, які одержують на грошовому ринку.