Фінанси підприємств - Ярошевич Н.Б. - 5.2.2. Економічні класифікації витрат

Є дві класифікації витрат за економічним змістом:

1) класифікація витрат за економічними елементами;

2) класифікація витрат за статтями калькуляції.

Групування витрат за економічними елементами дозволяє визначити, що саме витрачають на виробництво і на яку суму загалом по підприємству.

Класифікація за економічними елементами (економічний елемент - сукупність економічно однорідних витрат) передбачає поділ витрат на:

- матеріальні;

- оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи (відрахування до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та Фонду соціального страхування на випадок безробіття з фонду оплати праці);

- амортизацію основних фондів і нематеріальних активів;

- інші витрати.

Для контролю й аналізу здійснюваних витрат застосовують групування їх за статтями калькуляції, за якими обчислюють собівартість продукції.

Калькуляція - це система виміру витрат на виробництво продукції, спосіб визначення економічної вигідності виробництва. Класифікація витрат за статтями калькуляції розкриває цільове призначення витрат та їхній зв'язок з технологічним процесом. Це групування використовують для обчислення витрат за видами виготовлюваної продукції та місцем виникнення витрат (по цехах, дільницях тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного процесу та виготовлюваної продукції. Калькуляцію витрат використовують для встановлення цін на окремі вироби.

Калькуляційними одиницями при обчисленні собівартості є здебільшого натуральні вимірники: штуки, кілограми, тонни, метри тощо.

Основними нормативними актами, що регулюють калькуляцію собівартості на підприємствах, є:

o Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості [89].

o Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності [88].

Типове групування витрат на виробництво за статтями калькуляції визначає Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості [58]. Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємство встановлює самостійно.

Витрати поділяють на такі статті калькуляції:

- сировина та матеріали;

- куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств й організацій;

- паливо й енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (вираховують);

- основна заробітна плата виробничих робітників;

- додаткова заробітна плата виробничих робітників;

- відрахування на соціальне страхування;

- витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

- витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

- загальновиробничі витрати;

- втрати внаслідок технічно неминучого браку;

- попутна продукція (вираховують);

- інші виробничі витрати.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [29, ст. 1].

Розмір заробітної плати працівника залежить від багатьох факторів: виду виконуваної роботи, складності виконуваної роботи, умов виконуваної роботи; результатів господарської діяльності підприємства тощо. Місячна заробітна плата працівника, який повністю відпрацював визначену на цей період норму робочого часу та виконав свої трудові обов'язки, не може бути нижчою мінімального розміру заробітної плати, який встановлює та переглядає Верховна Рада України Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік). При цьому до мінімальної заробітної плати не включають [4, ст. 95]:

- доплати за роботу в понаднормовий час;

- доплати за роботу у важких умовах праці;

- доплати за роботу у шкідливих умовах праці;

- доплати за роботу на роботах з особливими природними географічними й геологічними роботами;

- доплати за роботу з умовами підвищеного ризику для здоров'я;

- премії до ювілейних дат за винаходи та раціоналізаторські пропозиції;

- матеріальну допомогу.

Максимальний розмір заробітної плати не обмежується. Відповідно до [29; 98], заробітну плату працівника складає:

- основна заробітна плата - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Основну зарплату встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагороди за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства або здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми.

Премії є ефективним стимулом трудового внеску в досягнення кінцевих результатів. Традиційно використовують поточне преміювання всіх працівників (за підсумками місяця, кварталу) та разове преміювання обмеженої кількості працівників за особливий внесок у досягнення кінцевих результатів. Підставами для преміювання можуть бути виконання і перевиконання планових показників, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо.

Надбавки є додатковими виплатами працівникам за високу професійну майстерність (робітникам), високі досягнення

в праці (службовцям), вислугу років (військовослужбовцям і працівникам правоохоронних органів), виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи, знання і використання в роботі іноземних мов, класність (водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів), роботу в умовах режимних обмежень тощо.

Доплати - кошти, що виплачують понад встановлені тарифні ставки, нормативи, ліміти у зв'язку з виникненням особливих умов чи обставин. їх установлюють за роботу в понаднормовий час, за поєднання професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт, виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника; роботу у важких та шкідливих умовах, у нічний час, за перевезення небезпечних вантажів; роботу у вихідні та святкові дні; роботу в багатозмінний режим роботи; роз'їзний характер праці тощо.

Щодо виробничого процесу витрати калькуляційних статей поділяють на:

- основні (безпосередньо пов'язані з технологічними процесами виробництва);

- накладні (їх зумовлює необхідність управління й обслуговування виробництва).

Залежно від виду продукції, її складності, типу, характеру технологічного процесу й організації виробництва на підприємствах застосовують різні методи калькуляції собівартості продукції:

- нормативний - застосовують на підприємствах обробних галузей промисловості з масовим і великосерійним характером виробництва, де виробляють різноманітну та складну продукцію, котра складається з великої кількості деталей і вузлів (машинобудування, швейна, взуттєва, трикотажна, меблева промисловість);

- попередільний - застосовують на підприємствах з масовим випуском продукції, де з вихідної сировини (матеріалу) шляхом послідовного оброблення отримують готовий продукт (хімічне, текстильне, цегляне, металургійне, інші виробництва); фактичну собівартість продукції визначають щомісяця шляхом ділення загальної суми витрат на кількість випущеної продукції за переділом;

- позамовний - об'єктом аналізу і калькулювання є окреме виробниче замовлення, що відкривається на одне або декілька однорідних виробів (застосовують на підприємствах машинобудування та металообробної промисловості);

- простий (однопередільний) - застосовують у виробництвах, де відсутнє незавершене виробництво або його частка незначна (видобуток вугілля, виробництво електроенергії).