Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - § 8. ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННІ

Реченню порівняно з іншими синтаксичними одиницями властива більша формальна і значеннєва розгалуженість. Здебільшого речення класифікують за метою висловлювання думки, емоційним забарвленням, структурою.

За метою висловлювання (функцією) речення поділяються на розповідні, питальні й спонукальні.

Розповідними називаються речення, що містять повідомлення про різні явища, події, факти, предмети, їх ознаки: Народженого до добра неважко навчити добру, - навчити, чи принатурити, чи призвичаїти. Навчений, принатурений, призвичаєний - се одне і теж (Г. Сковорода).

Розповідні речення різноманітні за своїм змістом і структурою. Це найпоширеніший тип речень у різних стилях мови: Удосконалюючи граматичну правильність мови дитини, вихователь учить дітей правильно змінювати слова та узгоджувати їх. Дітей молодшого й середнього віку вчать правильно вживати в мові однину і множину іменників, у старшому віці - вживати невідмінювані слова (3 підручника).

Питальними називаються речення, що містять у собі питання, яке спонукає співбесідника до відповіді: Про що, пташко, нам співаєш пісню голосну? (О. Олесь).

Залежно від характеру запитання питальні речення поділяються на підгрупи:

а) власне-питальні речення, що передбачають обов'язкову відповідь:

- Оксанко, дай мені своєю ручкою пописати! -А хіба твоя зіпсувалася?

- Та ні, вона робить багато помилок (3 підручника);

б) питальні речення, які передбачають тільки ствердження чи заперечення того, що в них висловлюється:

- А тато твій працює?

- Так.

- На заводі?

- Так (Л. Дмитерко);

в) риторичні речення, що містять у собі твердження й не вимагають відповіді: Ой, чого ти, земле, молодіти стала? Наче та дівчина в оксамит увібралась (Н. тв.);

г) питально-спонукальні речення містять у собі спонукання до дії, що виражене через запитання: Чи не скажете ви, де тут дитсадок?

Спонукальними називаються речення, в яких виражається спонукання до дії. Вони можуть виражати різні волевиявлення: наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, дозвіл, заборону: На мент єдиний залиши свій сум, думки і горе - / струмінь, власної душі улий в шумляче море (О. Олесь).

До засобів вираження спонукання належать: а) наказавий спосіб дієслова: Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! (Л. Костенко);

Зеленійся, рідне поле, українська ниво! Подоймися, колосися, достигай щасливо. (І. Франко); Стоїть на узліссі ялинка моя - не зрубайте її! (Д. Павличко); б) неозначена форма дієслова: Так держати! Стояти струнко! (О. Довженко); в) форми умовного способу, які набули значення спонукання: Сходити б нам до річки. Речення, в яких є вигуки, що виражають волевиявлення теж відносять до спонукальних: Годі! Цсс! Геть!

Розповідні, питальні й спонукальні речення можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні з них вимовляються зі звичайною інтонацією й належать до емоційно нейтральних; інші - з підсиленою, напруженою й називаються окличними. Отже, розповідні, питальні й спонукальні речення можуть бути окличними: Оземле-мати! В зоряній судьбі вітаю материнство я в тобі! (Т. Коломієць) -розповідно-окличне; Чому ж ти, орле мій, з орлами не літаєш, а крила веслами волочиш по землі?! Чому ж ти, лицар мій, на герць не виступаєш, а вітром жалібно голосиш на ріллі?! (О. Олесь) - питально-окличні; О слово! Будь мечем моїм! (О. Олесь); Народе мій, ясна любове! Ти волю лиш яви свою поклич - а серце вже готове за тебе згинути в бою! (Д. Павличко) - спонукально-окличні.

За структурою речення поділяються на прості й складні. Просте речення має в своєму складі одну граматичну основу, виражену сполученням підмета й присудка або лише одним головним членом: За добу до дощу на каштановому листі виступають "сльози" - липкі покропили соку; Пізня весна дарує гоже літо; Чорну душу милом не відмиєш (Н. тв.). У складному реченні, є дві й більше граматичні основи: Дід Мороз не раз мені снився перед святом: щоки в нього крижані, в чубі сніг лапатий (П. Осадчук); Слово, в бою огрубіле, у тому краю забрини, де вишні в убранні білім мене виглядають з війни (О. Гончар).

Прості речення можуть бути двоскладними й односкладними, поширеними й непоширеними, повними й неповними, ускладненими й неускладненими

Двоскладним називається речення, в якому є обидва повні члени -підмет і присудок: Душа горить в смертельному вогні (В. Стус).

Односкладне речення має лише один головний член, співвідносний з підметом чи присудком двоскладного речення: Чесне діло роби сміло (Н. тв.); Сонце, сонце! Світ! Весна! (О. Олесь).

Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів - підмета й присудка (односкладні - з одного головного члена): Минає час. Світає.

Поширеним називається речення в якому, крім головних, є й другорядні члени: Дидактична гра-метод розумового розвитку дітей (3 підручника).

Повним називається речення, в якому є всі структурно необхідні члени: Біля друга і в біді серце відпочине (Д. Павличко).

Неповним називається речення, в якому не названо (словесно не виражено) один або кілька членів речення, що легко встановлюються з контексту: Коло бабусиної хати ростуть вишні, біля хвіртки -кучерявий бузок, а від вулиці -явори (Б. Харчук).

Ускладненими називаються речення, які мають у своєму складі однорідні члени речення, відокремлені члени, звертання, вставні слова (словосполучення й речення): В моє серце задивились твої очі синім ранком, синім квітом, синім сумом (Б. Олійник); Жовте листя, тремтячи й коливаючись у повітрі, раз по раз тихо сідало на землю, вкриваючи її золотим накриттям (Б. Грінченко); Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду - і, може, більше не прийду (М. Рильський).

§ 8. ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННІ

Послідовне розміщення членів речення, зумовлене його змістом і граматичною структурою, називається порядком слів.

В українській мові розрізняють прямий або звичайний порядок слів і зворотний, або інверсію. За прямого порядку слів підмет передує присудкові: Голуби летять у сховок...; Я ненавиджу рабства кайдани.

Другорядні члени речення за прямого порядку слів розташовуються подібно до компонентів словосполучення: узгоджені означення, виражені прикметником, дієприкметником, займенником, порядковим числівником, стоять перед означуваним словом, а не узгоджені - після нього: Рум 'яний вечір і сірий ранок - на хорошу погоду (Н. тв.); Мій сніговик - немов живий, дітей він розважає (Г. Рахім); Йшов урок математики, і Шуркові було нудно (Б. Крекотень).

За прямого порядку слів додатки зазвичай постпозитивні: Вміле використання надбань минулого, може наблизити дітей до джерел народної культури, збагатити їхнє дозвілля (Г. Довженок),

Залежно від значення обставини за прямого порядку слів займають різні позиції: обставини способу дії здебільшого вживаються перед дієсловом - присудком: Зимно становиться ... трави й квітки хутко вбираються в білі свитки (О. Олесь). Таку ж позицію займають і обставини місця та часу: Нині Києво-Могилянська академія відроджена у вигляді незалежного університету з міжнародним складом студентства й викладачів (Газета); Довкола затихли в гаях солов "іні трелі, все рідше й рідше чути голос зозулі (В. Скуратівський).

Обставини можуть займати й будь-яке інше місце в реченні: Він вийшов наударну позицію точно й стрімко (Ф. Гальперін); Вранці чути грім безперестанку - надвечір піде дощ з градом (Народний календар).

За зворотнього порядку слів присудок передує підметові: Щє вітер з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину, на калині одиноке гніздечко гойдає (Т. Шевченко). Спливає життя, як листя за водою (Л. Костенко).

Узгоджене означення за зворотного порядку слів уживається після означуваного слова для виділення важливої в смисловому відношенні ознаки; Добре, що боги наземні смертні, з ними разом гинуть їх раби (П. Скунць); Трудівнику й бійцю в труді й вогні любити землю цю, родючу, теплу, грозами повиту (А. Малишко).

Для виділення додатка також застосовується інверсія - додаток стоїть перед дієсловом: Матері своїх дітей у попелі, як картоплю, ховали; золото з церков забирали - себе від голодної смерті рятували (В. Поліщук); Де дитина маленька, там ми будем ночувати, мале дитя присипляти (О. Гончар).

Порядок слів у словосполученні з інтонацією дає змогу мовцеві широко передавати різні відтінки думки, її експресивно-емоційне забарвлення.