Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 8.2 Специфіка інформаційних систем екологічного управління

Специфіка інформаційного забезпечення систем екологічного управ­ління полягає перш за все в особливостях екологічного управління. Систе­ми екологічного управління функціонують, з одного боку, в інформацій­ному середовищі антропогенного характеру, яке відображає сукупність виробничих, соціальних та інших об'єктів управління, а з іншого — в інформаційному середовищі екосистемного характеру, яке відображає стан природних ресурсів, динаміку біотичних процесів, навколишнього природ­ного середовища.

Щоб контролювати стан навколишнього природного середовища, його взаємозв'язки, потоки речовин, енергії та інформації, функціонування жи­вих організмів, екосистем, людині необхідно мати інформаційні можли­вості, співвимірні з інформаційним потенціалом природи. У кількісному відношенні навколишнє середовище на 20 порядків перевищує інфор­маційну потужність суспільства. Це характеризує надзвичайну унікальність, складність екологічного управління і потребує застосування особливої інформаційної методології, яка грунтується на певних модельних, імовір­нісних підходах в управлінні, на специфічних інформаційних системах ста­тистичного і просторового характеру, на поресурсних і комплексних інфор­маційних базах даних.

Важливим питанням, що потребує розв'язання, в екологічних інфор­маційних системах є структура баз даних. Вибір інформаційної структури бази екологічних даних визначає, по-перше, точність і повноту відображен­ня природних об'єктів; по-друге, призначення, вид і оптимальність еколо­гічного управління; по-третє, організаційну структуру та алгоритм функціо­нування такого важливого механізму управління, як система моніторингу довкілля.

Навколишнє природне середовище слід розглядати як природно-антро­погенний комплекс, що складається з геосфери, біотосфери та соціосфери, які, у свою чергу, мають окремі складові. Так, геосфера складається з літо­сфери, геоморфосфери, гідросфери, геофізефери, атмосфери та педосфери (пов'язана з неорганічною складовою); біотосфера — з фітосфери, зоосфе-ри та педосфери (пов'язана з органічною складовою); соціосфера — з тех-носфери та демосфери. Методологія і ступінь наповнення цих великих блоків екологічної інформації визначають особливість і специфіку інфор­маційної основи та ефективність функціонування всіх систем екологічного управління.

Одна зі специфік екологічних інформаційних систем полягає в незви­чайності завдання, шо покладено на систему екологічного управління і виконання якого ці системи мають забезпечувати, це гармонізація взаємовідносин суспільства і природи. Вперше за всю історію людства певній категорії інформаційних систем суспільства відведена роль задоволь­няти потреби не тільки людини, а й природи. З набуттям системою еко­логічного управління нового значення, пов'язаного з гармонізацією життє­діяльності суспільства, спектр її завдань суттєво збільшився, що спричини­ло зміну вимог до інформаційних систем стосовно пошуку, обробки та аналізу інформації, необхідної для прийняття складних природно-антропо­генних управлінських рішень, а також її відповідного поширення.

Необхідність формування й вдосконалення інформаційних систем еко­логічного управління зумовлюється, по-перше, внутрішніми потребами держави стосовно інформаційного забезпечення процесів прийняття еко­логічно безпечних управлінських рішень щодо реалізації національної еко­логічної стратегії, екологічних політик, а по-друге, зовнішніми вимогами, додержанням міжнародних екологічних зобов'язань.

В Україні формування інформаційних систем екологічного управління, як і інших складових національної інформаційної інфраструктури, має відбуватися відповідно до певних міжнародних вимог.

Зазначимо, що інформаційні системи, які застосовуються в усіх сферах суспільної діяльності, нині перебувають на третьому етапі свого розвитку. Системи першого покоління, які за кордоном дістали назву "Системи еле­ктронної обробки даних" (Data processing systems), а в Україні — "Автома­тизовані системи управління", базувалися на застосуванні "заданного підхо­ду". Тобто для вирішення кожної проблеми в системі окремо формувалися дані і створювалася відповідна алгоритмічна модель. Системи з такою структурою мали інформаційну та алгоритмічну надмірність, були надто прикладними н зорієнтованими на автоматизацію "паперових" технологій.

Системи другого покоління відомі під назвою "Управлінські інфор­маційні системи" (Management information systems). Структура таких систем зорієнтована на операційну обробку даних, для якої характерний структурований потік інформації, інтеграція завдань з обробки даних. Ці системи мають таку позитивну особливість, як колективний доступ до даних, тобто створення єдиної бази даних із централізованим управлінням. Інша назва таких систем — "Системи управління базами даних" (СУБД). Основним не­доліком систем із такою структурою є наявність надмірної бази даних, про­блеми опису самих даних. Сьогодні відбувається інтенсивний розвиток і велике поширення інформаційних систем, побудованих на засадах СУБД.

Структура інформаційних систем третього покоління, які тільки-но по­чинають застосовуватись у третьому тисячолітті, зорієнтована на спільний аналіз даних та алгоритмічні моделі вироблення рішень. Ці системи дістали назву "Системи прийняття рішень" (Decisiуn Support Systems). Вони мають не тільки загальне інформаційне забезпечення — базу даних, а й загальне алгоритмічне забезпечення — базу моделей. До систем такого типу належать системи оперативної аналітичної обробки даних (OLAP — On Lino Analytical Processing), експертні системи, інтелектуальні системи, системи баз знань.

Саме інформаційні системи третього покоління за своїми можливостя­ми і потужністю відповідають класу завдань, шо стоять перед системами екологічного управління. Впровадження таких систем має на меті надати нову якість управлінню, підвищити його оперативність, ефективність і за своїм характером більше відповідає особливостям екологічного управління.

В Україні вирішення проблеми такого впровадження поки що має суто теоретичний характер. Більш практичне значення на сьогодні для систем екологічного управління має модернізація і розвиток спеціалізованих інфор­маційних систем екологічного спрямування, до яких належать державні природні кадастри, системи екологічного моніторингу, екологічного карто­графування, еколого-господарські баланси територій, геоінформаційні системи, екологічна паспортизація.