Основи екології - Олійник Я.Б. - 6.3. Характеристика демографічної ситуації

Демографічна проблема пов'язана з народонаселенням планети. Проблеми народонаселення мають глобальний характер так само, як екологічні й енергетичні проблеми, тому їх вирішення може і повинно бути знайдено на рівні ООН у формі компромісу та узгоджених стратегічних дій національних урядів і міжнародних організацій. Якщо проблема світової політики з регулювання населення - це поки проблема теоретична, швидше, проблема завтрашнього дня, то проблема тісної інтеграції демографічної і соціально-економічної політики - це проблема, вирішення якої вже нині шукають і національні уряди, і міжнародні організації.

Демографічна криза виявляється у глибокому порушенні відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голод, епідемії та війни: зумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи і до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки у деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до зниження рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що і є причиною сучасної демографічної кризи.

Чисельність населення на земній кулі неухильно зростає протягом, принаймні, останніх 2 тис. років, однак найбільш інтенсивне зростання населення на Землі відбувається останні 200 років. Нині чисельність населення збільшується зі швидкістю приблизно 85-90 млн осіб щороку. Нещодавно народжуваність у багатьох країнах стала знижуватися, але у близькому майбутньому це призведе лише до уповільнення зростання чисельності, а не до досягнення постійного рівня чи його зниження. Однак демографічні проблеми зводяться не тільки до приросту населення, а й до інших факторів, зокрема, природнокліматичних особливостей регіонів, стану зовнішнього середовища, економічних і соціальних умов життя. Основними демографічними показниками суспільства є народжуваність, смертність і середня тривалість життя.

Народжуваність - це процес відновлення суспільства за рахунок появи нового життя. Народжуваність визначається за допомогою коефіцієнта народжуваності (розподіл абсолютної кількості немовлят до загальної кількості населення). Смертність визначається відношенням кількості померлих до загальної кількості населення. З'явилася тенденція до її збільшення за рахунок серцево-судинних захворювань, злоякісних утворень, нещасних випадків від отруєнь і травм, захворювань органів дихання, а також унаслідок алкоголізму, збільшення кількості самогубств. Демографічна ситуація значною мірою визначається дитячою смертністю, основними причинами якої є вроджені аномалії, інфекційні та паразитичні хвороби, хвороби органів дихання.

Середня тривалість життя - це середня кількість років, які повинна прожити новонароджена дитина. У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища - у Японії та Ісландії (майже 80 років), найнижча - у республіці Зімбабве (36 років). Адаптація людини до дії екологічних факторів виникає і розвивається на базі спадкоємної програми організму і його здатності змінюватися під впливом природного добору. Адаптивні можливості людського організму до зміни умов середовища, зберігаючи при цьому гомеостаз (рівновагу), запрограмовані генотипом. Однак кожна людина має допомагати підвищенню пристосувальних можливостей свого організму. Основними умовами для цього є своєчасне раціональне і збалансоване харчування, чергування режиму активності, праці і відпочинку. Особливу роль у підвищенні адаптивних можливостей організму відіграють фізичні вправи і загартовування організму.

Тривалість життя людини залежить від багатьох факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Наука, що вивчає проблеми старіння, з'ясовує основні його закономірності, починаючи з молекулярного і клітинного рівнів і закінчуючи цілісним організмом, називається геронтологією. Є фізіологічна, психологічна і соціальна зрілість. Фізіологічна зрілість - етап статевого дозрівання організму з індивідуальними термінами розвитку у кожному конкретному випадку. Термін досягнення фізіологічної зрілості залежить від спадкоємних, кліматичних та інших факторів. Психологічна зрілість - це період, коли формуються моральна стійкість, самоконтроль, відповідальність за свої вчинки. Соціальна зрілість означає повністю сформовану особистість, повноцінного і повноправного члена суспільства. Це поняття передбачає низку необхідних умов: закінчену освіту, початок трудової діяльності, фінансову самостійність, громадську самосвідомість.

Середня тривалість життя у різних країнах також різна. Наприклад, в Італії - 83 роки, Японії - 82 роки, Норвегії - 80 років, Ісландії - 81 рік, Греції - 79 років, США - 78, Китаї - 73 роки, Україні - 67 років, Узбекистані - 66, Росії - 65, Таджикистані - 63 роки, Зімбабве - 36 років. Середня очікувана тривалість життя становить 65,82 років (63,89 років для чоловіків і 67,84 років для жінок).

В індивідуальному розвитку людини виділяють такі періоди: юнацький: юнаки - 17-21 рік, дівчата - 16-20 років; зрілий вік (перший період): чоловіки - 22-36 років, жінки - 21- 35 років; зрілий вік (другий період): чоловіки - 36-60 років, жінки - 36-55 років; похилий вік: чоловіки - 61-74 роки, жінки - 56-74 роки; старий вік: 75-90 років; довгожителі - 90 років і більше. Старість вважають заключним етапом онтогенезу - це віковий період, який характеризується суттєвими структурними, функціональними і біохімічними змінами, що відбуваються в організмі. Вони, як правило, обмежують адаптивні можливості людини.

Завершальною фазою індивідуального розвитку кожного людського організму є смерть. Розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну) - у результаті тих чи інших захворювань або ж нещасних випадків. Смерть людини - не раптовий процес. Він відбувається в два етапи: клінічна і біологічна смерть. Клінічна смерть - це призупинення виконання життєво важливих функцій: втрата свідомості, припинення серцебиття, дихання і т. д. Інші ж органи продовжують жити і функціонувати, у них ще відбуваються процеси самовідновлення. Біологічна смерть пов'язана з припиненням процесів самовідновлення, хімічні процеси стають безладними, поступово відбувається відмирання клітин. У випадку клінічної смерті людину можна повернути до життя, у стані біологічної смерті - вже ні.

За результатами досліджень Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), провідними причинами смерті у світі нині є такі: захворювання серця - 12,6 %; хвороби мозку - 9,7 %; дихальні інфекції - 6,8 %; ВІЛ/СНІД - 4,9 %; хронічна легенева хвороба - 4,8 %; шлункові хвороби - 3,2 %; туберкульоз - 2,7 %; малярія - 2,2 %; бронхіальний/легеневий рак - 2,2 %; автомобільні катастрофи - 2,1 % від загальної кількості смертей.

Народонаселення (у широкому розумінні) - це сукупність людей, які мешкають у певному місці, на певній території. Народонаселення - це явище соціальне, що є носієм виробничих відносин. Народонаселення має такі характерні риси:

- природно-історична зумовленість;

- безперервне поновлення в процесі утворення і відтворювання безпосереднього життя;

- соціально-часова визначеність;

- просторово-територіальна визначеність сукупності людей.

Невід'ємним атрибутом народонаселення є його рух, який відображає спосіб його існування. Іншими словами, рух населення - це будь-які зміни його чисельності. Він буває природним і механічним. В основі природного руху населення лежить безперервне його оновлення за рахунок появи одних життів і зникнення інших, тобто заміна поколінь людей, або відтворення населення. Природний рух - це різниця між народжуваністю і смертністю; процес, що змінює чисельність та склад населення шляхом його оновлення. Механічний же рух змінює чисельність за рахунок територіального переміщення населення. Зниження показників народжуваності і смертності відбувається зі зростанням економічного розвитку країни: народжуваність знижується через підвищення соціального статусу жінки, а смертність - завдяки поліпшенню медичного обслуговування та підвищенню рівня життя.

Структура населення за статтю і віком залежить від динаміки народжуваності та смертності. Ці зміни у структурі і чисельності населення призводять до того, що незважаючи на обмеженість життя кожної людини, населення продовжує своє існування. Цей процес називають відтворенням населення, а систему параметрів, які визначають хід процесу відтворення, називають режимом відтворення. У вузькому розумінні відтворення населення - процес постійного оновлення поколінь під впливом взаємодії процесів народжуваності і смертності, який має історичну соціально-економічну зумовленість. Розрізняють два типи відтворення населення, які є показниками його природного руху:

o Перший тип відтворення: низька народжуваність і низька смертність. Природний приріст - до 10 осіб, на 1000 жителів (менше 1 %). Призводить до скорочення трудових ресурсів, старіння нації. До цього типу належать країни Західної, Східної, Центральної Європи, США, Японія, Канада, Австралія. Від'ємний приріст населення мають ФРН, Угорщина, Бельгія, Австрія, Данія, Україна.

o Другий тип відтворення: висока народжуваність і низька смертність. Природний приріст перевищує 1,2 % (понад 12 осіб, на 1000 жителів). До цього типу належать країни Африки, Азії, Латинської Америки, Албанія.

Дія законів народонаселення впливає на тип зміни поколінь. Відомо два типи зміни поколінь - традиційний (тип швидкої зміни) і сучасний (тип повільної зміни). Перехід від традиційного до сучасного типу зміни поколінь зветься демографічним переходом.

Загальною кількісною мірою народонаселення світу, країни, окремих її частин є його чисельність. Чисельність населення визначається на певну дату, момент часу. Є категорії наявного і постійного населення. До наявного населення належать особи, які в момент перепису знаходились на цій території незалежно від місця їх постійного мешкання. До постійного населення належать особи, які постійно мешкають на цій території.

У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення корінних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен називають демографічним старінням. Старіння населення - одна з тих необоротних змін, які поєднані з переходом до нового типу відтворення населення. Демографічне старіння - об'єктивний, історично зумовлений процес, його наслідки необоротні, і єдине, що можна й треба зробити, це усвідомити його неминучість та історичний характер і враховувати це у суспільній практиці, зокрема при розробці заходів демографічної політики.

Розглянемо історію так званих "демографічних революцій" людства.

Протягом більшої частини існування людства, з часів неолітичної революції і аж до початку XIX ст. на Землі панував тип відтворення населення, який прийнято називати традиційним. Для нього були характерні висока народжуваність, близька до фізіологічного рівня (40-45 осіб на 1000 жителів), дуже висока смертність (30-35 осіб на 1000 жителів) і в результаті - низький природний приріст населення. Цей тип був нерозривно пов'язаний з аграрною економікою, з докапіталістичними відносинами, з орієнтацією на багатодітну сім'ю, у якій діти з раннього віку беруть участь у господарських роботах. Можна сказати, що саме висока смертність була тоді регулятором усього процесу розвитку.

Друга "демографічна революція" сталася наприкінці ХУЛІ - на початку XIX ст. у зв'язку з переходом від аграрної до індустріальної економіки, що ознаменувалося промисловими переворотами в країнах Європи. Поступове зниження смертності у міру розвитку охорони здоров'я в цих країнах призвело тоді до помітного збільшення природного приросту населення. Але в усіх інших регіонах світу продовжував зберігатися традиційний тип.

Третя "демографічна революція" почалась у середині XX ст. і захопила насамперед економічно розвинуті країни. Саме для її характеристики широко застосовується термін "демографічний вибух", який з публіцистичної літератури перейшов і в науковий вжиток.

Отже, Homo sapiens існує на планеті біля 100 тис. років, та лише приблизно 8 тис. років тому на Землі стало проживати близько 10 млн людей. Чисельність землян збільшувалася дуже повільно, поки вони жили завдяки полюванню і збиранню, вели кочівний спосіб життя. Але з переходом до осілого землеробства, до нових форм виробництва, особливо промислового, кількість людей стала збільшуватися і до середини XVIII ст. становила майже 800 млн. Приблизно у 1820 р. чисельність землян досягла першого мільярду. Потім ситуація різко змінилася - населення перейшло від стану повільного зростання до епохи вибухоподібного збільшення. У 1927 p., лише через 100 років після досягнення мільярдного рівня, його чисельність перевищила 2 млрд. Третій мільярд був зафіксований у 1959 p., четвертий - вже через 15 років, у 1974 p., а всього через 13 років, 11 липня 1987 року було оголошено ООН "днем народження 5-мільярдної людини". Шість мільярдів людей були вже у жовтні 1999 р.

За оцінками демографів ООН, у 2006 р. на земній кулі проживало вже понад 6,5 млрд осіб, і таке зростання продовжується (табл. 6.1). 10 липня 2011 р. Ганноверський фонд населення Землі оприлюднив дані, згідно з якими на планеті проживає 6,89 млрд осіб. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130 млн людей, вмирає приблизно 50 млн; таким чином, приріст населення становить у середньому 80-85 млн людей. Щосекунди народжуються троє людей.

Таблиця. 6.1. Динаміка чисельності населення світу

За останнім прогнозом експертів ООН (11 липня 2011 р.), населення Землі перевищить 7 млрд осіб у 2011 р., а до 2023 р. може скласти 8 млрд. До 2050 р. населення Землі досягне 9 млрд, а до кінця століття становитиме 10,1 млрд. При цьому збережеться тенденція приросту чисельності людей в основному за рахунок найбідніших країн, що тільки посилить проблему бідності в масштабах планети. Експерти стверджують, що найбільш "багатонаселеною" державою стане Індія, яка обжене Китай, що лідирує нині. До 2050 р. чисельність населення Індії перевищить населення Китаю майже на 200 млн осіб.

Як свідчить досвід низки країн, зниження темпів приросту населення залежить від багатьох факторів: забезпечення всього населення житлом належної якості, повної зайнятості, вільного доступу до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації сільського господарства, без розвитку освіти, вирішення соціальних питань. Дослідження, проведені у деяких країнах Азії і Латинської Америки, свідчать, що там, де рівень економічного і соціального розвитку низький, більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, і навпаки, народжуваність знижується при здійсненні прогресивних економічних перетворень.

Саме з економічною і соціальною нерівністю пов'язують таке важливе демографічне явище, як міграції населення. Міграція (від лат. migratio - переселення) - це фізичне переміщення населення, внаслідок чого відбувається зміна його кількості. Міграція завершується зміною постійного місця мешкання, що у буквальному сенсі означає переселення. У широкому розумінні міграції, крім переселень, охоплюють усі види переміщень населення у просторі - сезонні, епізодичні, маятникові.

Сезонні міграції - це переміщення населення до місць тимчасової праці і проживання із збереженням можливості повернення до місць постійного мешкання. Епізодичні міграції - ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, здійснювані не тільки нерегулярно у часі, а й необов'язково у тих самих напрямках. Маятникові міграції - це масові щоденні або щотижневі переміщення населення від місць мешкання до місць праці та у зворотний бік.

Однією з головних ознак міграцій є перетин кордонів тих чи інших територій, держав, населених пунктів. На цій підставі виокремлюють зовнішні та внутрішні міграції. Переміщення з однієї країни до іншої називається зовнішньою міграцією. Іншою їх назвою є міжнародні, які, у свою чергу, поділяють на міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні. Внутрішні міграції характерні майже для всіх країн - це переїзд, переміщення населення в межах країни.

Виїзд до іншої країни на постійне місце проживання називається еміграцією, в'їзд людей до країни - імміграцією. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять - іммігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії - до країн Західної Європи; з країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії - до США; з України, Білорусі, Росії - до США, ФРН та Ізраїлю. З процесів внутрішньої міграції найбільш цікавим є переселення із села до міста.

Зовнішні міграції відбувалися постійно, але масового характеру вони набули з виникненням капіталістичних відносин. Центром масової міграції стала Західна Європа. За 1815-1915 рр. з Європи виїхало 35-40 млн осіб. Більшість переїхала до Північної Америки, де освоювалися величезні території. Прикладами насильницької еміграції є вивезення негрів з Африки до Америки (XVIII ст.), переселення кримських татар у XX ст. до Сибіру та Уралу. Є міграції тимчасові, головним чинником яких стає економічний і соціальний рівень розвитку країн. Наприклад, у країнах Західної Європи працюють 13-14 млн іноземців. Окремо можна говорити і про сезонні міграції (з Мексики - для збору врожаю до СІНА). Важливе значення має й політичний фактор (після розпаду СРСР зросла еміграція до Західної Європи, США, Канади, Ізраїлю, Австралії). Вивчаючи переміщення населення, демографи визначили основні причини міграції:

- природно-географічні (освоєння нових земель - США, Австралія);

- соціально-економічні (із слаборозвинених країн до розвинених, наприклад, переїзд кращих учених до США, Японії, ФРН);

- релігійні (між Індією та Пакистаном, Бангладеш та ін.);

- національні (наприклад, формування населення Ізраїлю);

- політичні (розпад держав, репресії, переслідування). Відомості про чисельність населення світу отримують на

основі регулярних переписів населення, які проводяться через 5 або 10 років. На сьогодні без перепису залишилися лише дві держави світу (Оман і Катар) і ще понад 40 країн, де ця черговість порушена. Загальні дані усіх країн концентруються в демографів ООН. Населення у світі розподілене нерівномірно: найбільше населення проживає в Азії - понад 60 %, в Африці - 12 %, Західній Європі - 10 %, Латинській Америці - 8 %, в країнах СНД та Балтії - 6 %, в Північній Америці - 5 %, Австралії і Океанії - 0,5 %. На частку Бразилії, Індії, Індонезії, Нігерії та Пакистану припадає 70 % прогнозованого приросту населення.

Розміщується населення на земній кулі вкрай нерівномірно. Розрізняють п'ять головних ареалів його скупчення:

- Східно-азіатський (КНР, Японія, Республіка Корея, КНДР);

- Південно-Східна Азія (Індонезія, Малайзія, Таїланд);

- Південна Азія (Індія, Бангладеш, Пакистан);

- Європейський;

- Північноамериканський (Атлантичне узбережжя США і Канади).

Єдиною розвиненою країною з високим рівнем народжуваності будуть лише США. Ця країна займає сьоме місце в світі за темпами приросту населення, і 80 % цього зростання забезпечують іммігранти. У Європі, навпаки, чисельність населення скорочується, незважаючи на імміграцію. Особливо швидкими темпами зростає населення в країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Ще кілька років тому демографи ООН стверджували, що протягом одного-двох століть чисельність населення світу подвоїться і досягне 12 млрд. Тепер доводиться переглядати прогнози. За приблизними даними, до 2100 р. кількість людей на планеті досягне 10 млрд, а потім почне скорочуватися. Ще кілька десятиліть тому рівень народжуваності в деяких країнах - у Бразилії, Єгипті, Індії, Мексиці - був до 5-6 дітей в однієї жінки. Сьогодні середній рівень народжуваності у світі становить 2,1 дитини на одну жінку.

За останніми переписами, країнами - лідерами за чисельністю населення (млн осіб) є такі: Китай - 1345 (19,48 % від населення Землі), Індія - 1214 (17,38 %), США - 312 (4,52 %) (станом на липень 2011 р.), Індонезія - 231 (станом на липень

2010 р.), Бразилія - 195, Пакистан - 173 (станом на липень

2011 р.), Бангладеш - 162, Нігерія - 155, Росія - 143 (станом на січень 2011 р.), Японія - 128 (станом на березень 2010 р.). 70 % населення світу проживає на суходолі, а 15 % суходолу планети взагалі не заселено; 60 % населення проживає у помірному поясі Північної півкулі. Середня густота населення становить до 40 осіб на км2 (Європа - 70, Азія - 75, Африка - 22, Америка - 17, Австралія - 3,0 осіб на км2). Існують території, які внаслідок давнього освоєння і сприятливих природних умов заселені дуже щільно (понад 300 осіб/км2): Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, Японські острови тощо. Найменш заселеними є заполярні, високогірні й аридні території. Антарктика не має постійного населення, однак кількість дослідників на континенті становить приблизно від 1 тис. взимку до 5 тис. влітку.

Якщо не враховувати дрібних за територією країн, то найбільшу у світі щільність населення мають: Бангладеш (1084 осіб/км2), Китайська Республіка (640), Республіка Корея (494), Нідерланди (404), Ліван (397), Індія (357), Бельгія (341), Японія (336 осіб/км2); найменшу - Монголія (2,0 осіб/км2), Намібія (2,6), Австралія (2,8), Ісландія (3,0), Канада (3,4), Лівія (3,7 осіб/км2; дані на 2010 р.).