Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. - 12.2. Грошові проблеми повоєнного періоду

Напередодні Другої світової війни грошова ситуація в Європі характеризувалася постійними девальвациями та припиненням конвертованості. Такий стан справ був лише погіршений війною. Маючи досвід фінансових наслідків попередньої війни, політики та економісти країн союз ниць займалися розробкою ефективних заходів, спрямованих на відновлення грошової стабільності на національному рівні. Потребували також вирішення питання лібералізації валютного курсу та зовнішньої торгівлі для забезпечення належного рівня зайнятості й зростання національного доходу.

Існувало багато узгоджень щодо досягнення цих цілей, але було також багато суперечок щодо шляхів їх досягнення. Ситуація ускладнювалася визволенням окупованих країн, оскільки воєнні операції сприяли становленню інфляційних умов, виникненню суперечок щодо "воєнного" обмінного курсу між союзниками та появі валютних спекуляцій.

Грошова реформа у Франції викликала дискусії в колах опозиції, а затим і серед угруповання, яке прийшло до влади після звільнення країни. В той час як П'єр Мендес-Франс був прихильником плану жорсткої грошової стабілізації, включаючи заморожування депозитів і конверсії грошей в обігу, генерал де Голль стояв на позиціях девальвації. Це завдання було доручено Рене Плевену. В грудні 1945 р. французький франк було девальвовано на одну третину його довоєнної вартості.

Таке рішення не передбачало впровадження непопулярних заходів чи накладання обмежень на повоєнну реконструкцію країни. В результаті було визначено коефіцієнт інфляції, що передбачалося планом реконструкції Моне. Цей показник набагато перевищував аналогічну цифру після Першої світової війни. Через пріоритети, що відповідали реконструкції економіки, грошова політика мала на меті контролювати зростання цін, не завдаючи при цьому шкоди економічній експансії. Якщо в 1935 р. долар США коштував 35 франків, то в 1945 р. — 119. Коли де Голль повернувся в 1958 p., паритет впав до 500 франків за долар. Стабільність була досягнута лише за часів Антуана Піне, коли було оголошено "дорогий франк", вартість якого становила 100 старих франків.

Одразу після визволення в Бельгії грошова реформа була впроваджена у найбільш радикальний спосіб. Уряд у засланні, що перебував в Лондоні, розробив план, який передбачав повернення цін у Бельгії до такого рівня, що відповідав динаміці цін у Британії в довоєнний період. Грошова стабілізація, так звана операція "Гута", названа на честь міністра фінансів Гемілі Гута, розпочалася в жовтні 1944 p., через місяць після звільнення Бельгії. Всі банківські депозити було заблоковано, а банкноти Національного банку номіналом 100 франків і більше втратили свою офіційну вартість. Обмін старих банкнот можна було робити на суму, що не перевищувала 2000 франків на особу. Банкноти, які не можна було обміняти, мали бути покладені на блоковані рахунки. 40 % зареєстрованих депозитів були тимчасово недоступними, водночас інша частина була повністю блокована чи заморожена і конвертувалася в довгострокові позики.

Ця раптова "блокада" та операції з конверсії були спрямовані на знищення доходів торговців "чорного ринку" і бельгійських франків, емітованих у Німеччині. План викликав психологічний шок, але повністю не досяг своїх цілей. З одного боку, затримка щодо остаточного виконання плану була подовжена, що зумовлено труднощами з транспортування банкнот Національного банку, які друкувалися в Британії. Це дало змогу деяким власникам незаконних прибутків "відмити" свої гроші. З другого боку, продовження війни зумовило позицію Бельгії як "озброєного табору", що потребувало забезпечувати союзників необхідною кількістю товарів і послуг. Це справляло відчутний тиск на рівень заробітної плати і пін, але водночас значні припливи валюти поліпшували умови життя. Сучасники називають це "бельгійським дивом".

З літа 1945 р. країни Скандинавії, Нідерланди, Чехосло-ваччина та Австрія також проводили грошові реформи, які, хоча й різною мірою, але характеризувалися заморожуванням депозитів та фіксацією валютних паритетів.

У повоєнний період вирішення потребували дві основні проблеми: продовження інфляції в Німеччині та завеликий зовнішній борг Британії. Німеччина відчула найзначнішу грошову дестабілізацію серед усіх країн Європи. Після капітуляції влада союзників проводила політику контрольованої економіки із заморожуванням цін та заробітної плати. Однак вони не могли контролювати розвиток тіньового ринку, на якому рейхсмарка була значно девальвованою, а розрахунковою одиницею та засобом обміну стали цигарки. Параметри офіційного ринку встановлювалися нормуванням. Використання цигарок як грошей фактично існувало з 1942 р. Цигарки також використовувалися німецькими солдатами на окупованих територіях. Війська союзників, у свою чергу, часто використовували цигарки для придбання товарів та послуг у німецького населення. До весни 1948 р. цигарки, розчинна кава та шовкові панчохи майже повністю замінили рейхсмарку в повсякденних операціях. Знесилення німецької держави та повільне економічне зростання також сприяли поверненню до бартеру в певних сферах. Частина заробітної плати на підприємствах сплачувалася товарами, селяни також уникали використання готівки і віддавали перевагу бартеру зернових на товари міського населення.

Спочатку союзники мали наміри проводити в чотирьох окупованих зонах спільну економічну політику, однією з основних цілей якої було децентралізувати економічну потужність. Американські експерти розробляли багато планів грошової стабілізації, причому деякі базувалися на пропозидіях самих німців. Однак зростання напруженості між радянськими та західними союзниками взимку 1946—1947 pp. призвело до того, що останні розпочали в двох своїх зонах процес реформ. Спочатку в західних зонах вони створили центральний банк. Було створено спільний підрозділ, "Банк дойчер ландер" (Bank deutscher Lander), який мав координувати грошову та фінансову політику. Для подолання інфляції та швидкого повернення до вільної ринкової економіки американці з групою німецьких експертів навесні 1948 р. провели грошову реформу. 20 червня рейхсмарка була замінена нової грошовою одиницею, дойчмаркою (німецькою маркою), яка коштувала десять старих марок. Тільки перші 40 рейхсмарок на душу населення обмінювалися на 40 дойчмарок, решта коштів державних установ та приватних підприємств, а також усі борги, приватні депозити тощо обмінювалися за курсом 1:10. Для тих, хто постраждав від війни, а також для тих, чиї заощадження були знищені грошовою реформою, було створено спеціальний фонд — "Ластенаусгляйх" (Lastenausg-leich). СРСР, у свою чергу, відмовився від будь-яких угод із союзниками з грошових питань і вирішив натомість впровадити в своїх зонах нову грошову одиницю. З періоду цих суперечок бере початок блокада Західного Берліна.

Успіх монетарної реформи Західної Німеччини зумовлений здебільшого відмінністю обставин, що існували в країні після 1945 р. і після Першої світової війни. Політичний вакуум після квітня 1945 р. та бажання США збудувати в Німеччині перешкоду для комуністичної експансії в Європі сприяли створенню передумов для "економічного дива" Німеччини.

Маючи наміри уникнути повторного хаосу, що існував між війнами, Сполучені Штати Америки та Британія поставили на меті створити міжнародний грошовий і фінансовий порядок, який забезпечив би високий рівень зайнятості та доходу. Бреттон-Вудські угоди, укладені в 1944 p., були спрямовані на відновлення вільної торгівлі та валютного курсу, що базувався на фіксованих паритетах золото девізної валютної системи. Передбачалося, що це буде підтримано низкою міжнародних установ, таких як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк). В той час як Кейнс вважав, що нова міжнародна валютна система має зберегти провідні позиції грошового ринку Лондона, політика США була спрямована на зміну довоєнних економічних блоків, особливо значної стерлінгової зони, що сформувалася навколо Британії після девальвації фунта в 1931 р.

Британія та Франція, які залежали від американського кредитування на реконструкцію, були змушені прийняти пропозиції США. В грудні 1945 р. Велика Британія, знесилена зовнішньою заборгованістю та труднощами платіжного балансу, одержала від США позику 3,75 млрд дол. на відверто вигідних умовах. Натомість вона мусила протягом року після ратифікації угоди про позику американським Конгресом відновити конвертованість фунта стерлінгів. 15 липня 1947 р. Британія виконала зобов'язання, але криза валютного курсу призвела 20 серпня до відмови від конвертованості. Бреттон-Вудська система вже не мала такого значення, як на початку свого функціонування, але імплементація плану Маршалла, який передбачав використання Бреттон-Вудської системи, продовжила дію її угод ще на 30 років.

План пом'якшив міжнародну кризу платежів, зумовлену значними витратами на реконструкцію Європи. Сполучені Штати Америки не відступили від своєї концепції міжнародного економічного порядку в Європі, більш того, неспроможність вирішити проблеми з платіжним балансом призвела до того, що 18 вересня 1949 р. Британія в односторонньому порядку провела значну девальвацію фунта стерлінгів на 30,5 %. На відміну від монетарної нестабільності після відмови від золотого стандарту у вересні 1931 p., девальвація в Британії супроводжувалася узгодженою зміною валютних курсів країн Західної Європи. В той час як країни Півночі, за винятком Швеції й Голландії, прив'язали свої валюти до фунта стерлінгів, Франція та Німеччина девальвували свої валюти відповідно на 21,8 та на 20,6 %, Португалія — на 13, Союз Бельгії та Люксембургу — на 12,3, Італія — на 8 %.

Незважаючи на недоліки та зміни, Бреттон-Вудська валютна система, що базувалася на безумовній конвертованості долара в золото за фіксованою ціною 35 дол. за тройську унцію, функціонувала протягом чверті століття, припинивши дію лише 15 серпня 1971 p., коли президент Ніксон вирішив відмовитися від конвертації долара в золото. Система золотого стандарту остаточно припинила своє існування.