Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - 2. Геоекономічні сценарії динаміки ресурсів розвитку

2.1. Ресурси планетарного розвитку і протиріччя глобалізації

В епоху глобалізації людство володіє значними малозадіяними ресурсами геоекономічного розвитку. їх можна класифікувати на такі основні категорії:

1) природно-космічні - за походженням не залежні від діяльності людини, їх використовують відповідно до рівня науково-технічного розвитку суспільства. Це, наприклад, харчові ресурси Світового океану, енергетичні ресурси сонячного випромінювання, можливі запаси хімічних елементів на Місяці чи Марсі тощо;

2) людські - похідні від суб'єктивного фактора. їх найважливіша складова - це людський капітал, потенціал якого визначають такі чинники: рівень освіченості та загальної культури суспільства загалом і кожного його члена зокрема; багатство і глибина національно-цивілізаційних традицій і їх ідейно-ціннісних підвалин як мотиваційних чинників поведінки людей; здатність представників певного соціуму сприймати й адаптувати до власного культурно-цивілізаційного ґрунту новітні продуктивні досягнення людства; стан фундаментальної науки та науково-технічних розробок, можливість продукувати і впроваджувати у виробництво та інші сфери життя новітні технології; інформатизація суспільства та доступність інформації громадянам; рівень медицини, медичного обслуговування людей та загальний стан їхнього здоров'я.

Найважливіші ресурси геоекономічного розвитку безпосередньо визначає людський фактор, а саме: знання, інформатизація, творчий потенціал, продуктивні здібності, загальна культура та ін.

Передумовами розроблення і глобального застосування наукоємних, ресурсозберігаючих, безпечних та екологічних технологій є прогрес фундаментальної науки, максимальна поінформованість людства та інформатизація економіки, зокрема виробництва. Для геоекономічного розвитку необхідне (і технічні можливості для цього є) передання відповідних ноу-хау, які розробляють і використовують у найрозвинутіших країнах (США, Японія і Південна Корея, країни ЄС), менш розвинутим науково-інформаційно і технологічно. Проте нині держави світ-системного ядра експортують здебільшого морально застарілі та екологічно небезпечні технології, які потрібні для нормального функціонування їх власних економік та світової економіки загалом, однак не потрібні на власній території (наприклад, комплекси для зберігання промислових відходів).

Найрозвинутіші держави витрачають значні ресурси для військових цілей. Так, станом на березень 2007 року США витратили приблизно 500 млрд доларів на війну в Іраку. Ці кошти разом із військовими витратами інших держав могли ліквідувати голод та значно покращити медичне обслуговування у світі, стати інвестиціями, що прискорюють розвиток світових периферії і напівпериферії.

Потенційно незадіяним ресурсом лишається підвищення рівня освіти і культури в усьому світі, особливо в країнах напівпериферії та периферії світ-системного ядра. Освіта має поєднувати опанування людьми глибинних національно-цивілізаційних ідейно-ціннісних підвалин, культури кожного народу і культурних цінностей, надбань інших народів та цивілізацій, що актуалізує гуманістичні та екологічні цінності, притаманні кожній релігійній і філософсько-етичній традиції. Успіхи Японії, Південної Кореї та Китаю останніх трьох десятиліть невіддільні від актуалізації їх базових цінностей і традицій за цілеспрямованої адаптації до них передових світових досягнень. Поглиблене ознайомлення з культурними цінностями і надбаннями інших народів та цивілізацій сприяє розширенню можливостей використання іноземного досвіду і ноу-хау, зниженню расової, конфесійної та національної упередженості, напруженості й агресивності (зокрема, тероризму) на регіональному та глобальному рівнях.

Нині основною проблемою є не виявлення і визначення ресурсів розвитку, а пошук того, хто зацікавлений в актуалізації і продуктивному використанні на благо всього людства потенційних важелів розвитку. Важливими є не стільки винаходи вчених, скільки мета їх використання і призначення (на благо людства чи багатіїв і можновладців, навіть "золотого мільярда" населення планети).

Провладні прошарки суспільства зацікавлені у примноженні власних капіталів та утриманні, посиленні й зміцненні влади. Тому, розробляючи нові технології, зокрема спрямовані на маніпуляцію масовою свідомістю, вони не бажають передавати їх іншим країнам, навіть у межах "золотого мільярда", не кажучи про світові напівпериферію і периферію. Причиною е не лише прагнення мати монополію на ноу-хау та підтримувати екологію власних держав, а й дешевизна робочої сили, недосконале законодавство та високий рівень корумповано державних інститутів країн периферії та напівпериферії.

Скорочення військових витрат у майбутньому теж не спостерігатиметься. США, Китай, Росія, Індія демонструють збільшення військових витрат. Таку політику здійснюють і багато інших держав - Пакистан, Іран, Саудівська Аравія, навіть окремі країни Африки. Це зумовлено взаємною недовірою на регіональному (Індія і Пакистан, Японія і Північна Корея) і глобальному (США та Іран, Росія, Китай) рівнях та конкуренцією між ними. Крім цього, Сполучені Штати на чолі сил НАТО або разом із союзниками, насамперед Великою Британією, та сателітами незмінно демонструють право сили (Сербія, Афганістан, Ірак).

Важливу роль відіграє те, що військово-промислові комплекси мілітарних держав зацікавлені в нарощуванні військових витрат, забезпечуючи це не завжди законними засобами. Крім того, більшість можновладців пов'язана з військово-промисловим комплексом, а тому особисто прагне збільшення військових витрат. Водночас у багатьох країнах напівпериферії та периферії можновладці зацікавлені у нарощенні військової сили з огляду на недостатню легітимність владних повноважень та побоювання щодо масових протестів проти їх панування.

Реальні господарі глобалізованого простору орієнтовані на поглиблене опанування народами різних цивілізацій ідейно-ціннісних і мотиваційних підвалин буття так, як і представники одних цивілізацій культури, зокрема релігійних надбань, зацікавлені в інших культурах. Глибинні національні цивілізаційно-релігійні цінності об'єктивно підвищують "соціокультурний імунітет" незахідних народів і перешкоджають глобальній експансії комерційних квазіцінностей культури масового споживання.

Для виправдання перед світовою громадськістю та власними виборцями нарощування озброєнь та фінансування військово-промислового комплексу можновладці деяких країн НАТО прагнуть створити та підтримати образ ворога, яким спочатку був СРСР, а тепер став мусульманський світ. Американські засоби масової інформації прямо не звинувачують у тероризмі та інших ганебних учинках усіх, хто сповідує іслам, однак через кінопродукцію, телебачення створюють негативний образ мусульманських народів.

Отже, пошуку і отриманню нових ресурсів геоекономічного розвитку перешкоджають політичні лідери країн світ-системного ядра та фінансово-промислові олігархи, від яких залежить надання країнам напівпериферії та периферії ноу-хау; інформатизація всіх сфер їх життя, покращення екології на планеті, скорочення військових витрат, поліпшення медичного обслуговування, підвищення якості освіти і зростання духовно-культурного рівня громадян.

Без допомоги найрозвинутіших держав країни, які належать до периферії і напівпериферії, не зможуть належним чином поліпшити життя своїх громадян. Однак високий рівень життя у країнах "золотого мільярда" неможливо буде утримувати шляхом "підтягування" до нього решти людства з огляду на ресурси планети.

Нині Китай та Індія демонструють значні успіхи у покращенні якості життя своїх громадян, що спричинює глобальні наслідки.

Основне протиріччя глобалізації полягає у зростанні різниці між багатими найрозвинутішими країнами, що перебувають на стадії постіндустріально-інформаційного розвитку, та бідними країнами, у яких навіть відбувається регрес до попередніх стадій розвитку (Афганістан, Сомалі, Судан, Руанда, Сьєрра-Леоне та ін.). Протиріччя глобалізації проявляється в: інформаційно-технологічному, економічному, соціальному, політичному, демографічному, екологічному та культурному планах.

Лідируючи у розробленні новітніх електронних та інших технологій, країни Заходу володіють монопольним правом у формуванні інформаційних потоків (з усіма перевагами щосекундного огляду стану планети) та контролі за ними. Продукуючи новітні виробничі технології, вони реалізують на світовому ринку товари найкращої якості й оновлюють технологічну базу, налагоджують випуск товарів нового покоління до того, як інші країни досягнуть й реалізують їх попередні стандарти. Країни приречені або тиражувати морально застарілі виробничі зразки Заходу, одержуючи мінімальний прибуток (напівпериферія), або задовольнятися сферами, які не потребують високих технологій, зокрема сільським господарством і видобувною промисловістю, ціни на продукцію яких (за винятком нафти і газу) загалом низькі (периферія).

Монополізувавши контроль над інформацією і виробництвом передових технологій, держави світ-системного ядра забезпечили собі інформаційно-технологічне панування на планеті, зробивши залежними від себе інші країни. Внаслідок цього виникло глобальне протиріччя між ними і рештою держав в інформаційно-технологічному плані, що неможливо перебороти більшості держав, які відстають.

Зростання економічної нерівності між групою передових в інформаційно-технологічному плані країн і таких, що відстають та залежать від них, нині посилюється прискореними темпами. Завдяки нееквівалентному обміну спочатку між Європою і Новим світом, а потім між Західноєвропейсько-північноамериканським центром розвитку та іншими країнами західні країни акумулювали величезний капітал, який набуває характеру капіталу транснаціональних компаній. Він розміщений у країнах Заходу, насамперед у США, які одержують вигоду від функціонування цього капіталу, тоді як більшість інших держав залежні від не контрольованих жодними міжнародними організаціями потоків цього капіталу, що шкодить інтересам власних народів.

Держави з капіталом транснаціональних компаній, не зважаючи на інтереси інших держав, визначають темпи і спрямованість їхнього розвитку. Капітал визначає характер міжнародного поділу праці і забезпечує штучно завищені життєві стандарти в країнах свого панування, спричинюючи екстремальні умови існування решти держав. Залучені до глобальної економічної системи країни і народи за межами світ-системного ядра одержують здебільшого лише кошти для відтворення своєї робочої сили, а в деяких регіонах (наприклад, у багатьох країнах Тропічної Африки) не забезпечено навіть фізичне виживання певної частини населення.

Унаслідок зростаючої інформаційно-технологічної й економічної нерівності поглиблюється соціальна нерівність між багатими і бідними країнами. Утверджується глобальна, наддержавна (світова) соціальна структура, яку утворюють надклас багатих і надклас бідних.

Представники надкласу багатих є власниками і співвласниками світового капіталу, який функціонує через національні або транснаціональні фінансові структури і корпорації. Планетарний надклас багатих репрезентує більшість населення західних країн, частково Японії, Південної Кореї і Тайваню, а також ті прошарки населення за межами світ-системного ядра, які обслуговують інтереси цих структур (компрадорська буржуазія, корумповані уряди й інтелектуали, які здійснюють ідеологічне забезпечення їх інтересів).

Серед представників надкласу бідних - більшість людей, що мешкають в усіх країнах, які не належать до

Заходу, оскільки в країнах Заходу (завдяки його перерозподілу власниками світових ресурсів на свою користь) значна соціальна підтримка надається малозабезпеченим і працівникам, діють високі стандарти життя, не еквівалентні реальній участі цих країн у світовому виробництві товарів і послуг.

У сучасному світі основне соціальне протиріччя загострюється не стільки в окремих країнах, скільки на глобальному рівні. У розвинутих державах ефективно працює система соціального забезпечення, завдяки якій соціально-класові протиріччя нівелюються, сильніше проявляючись у планетарному масштабі.

Інформаційно-технологічна різниця, яка зростає, нееквівалентний обмін між провідними країнами та країнами, що відстають, соціально-майнова нерівність у світовому масштабі потребують охорони військово-політичними засобами та міжнародними інститутами. Щодо "непокірних" застосовують різноманітні санкції, навіть такі, які порушують угі принципи міжнародного права, військових операцій.

Водночас на міжнародній арені після розпаду СРСР залишились держави, що здійснюють самостійну політику (наприклад, Японія, Китай, Росія, Індія, Іран). Ці країни створюють політичну противагу пануванню Сполучених Штатів, які вдаються до різних заходів, щоб не допустити посилення в будь-якому регіоні анти західних і антиамериканських настроїв. Зовнішня політика президентів США лише знижує їх авторитет у багатьох країнах Азії і Африки, особливо серед мусульманських народів.

Через колоніальне і неоколоніальне втручання Заходу світ переживає стан неконтрольованих демографічних змін. Стрімке зростання народонаселення є характерним для бідних і найбідніших народів, які (на відміну від України і Росії, де спостерігається депопуляція) зберегли на побутовому рівні традиційні системи цінностей, що стимулюють збільшення народжуваності.

Швидке зростання населення за невисоких темпів економічного розвитку або за його негативних показників зумовлює поширення бідності у державах Тропічної Африки, багатьох регіонах Азії і Латинської Америки. Соціально активне населення масово емігрує до країн із високим рівнем життя, часто вдаючись до протизаконних шляхів. Велика кількість нелегальних емігрантів у країнах Заходу породжує додаткові антагонізми у їх власній системі. Наприклад, масові виступи "кольорової" молоді у Парижі та інших містах Західної Європи у 2006 р. Водночас Захід потребує надходження дешевої й безправної робочої сили, а слаборозвинуті перенаселені країни втрачають найенергійніших працездатних осіб, тобто людський капітал, що міг би сприяти розвитку відсталих регіонів планети. В умовах масового відтоку інтелекту багато країн, зокрема на пострадянському просторі, опиняються у скрутному становищі, а Захід отримує високоосвічених фахівців, не використавши коштів на їх підготовку й навчання. Робочу силу втрачають навіть ті країни, які активно розвиваються, наприклад Китай, але за якістю життя не відповідають західним стандартам.

Унаслідок утвердження індустріального виробництва виникли глобальні екологічні проблеми. Традиційно цивілізації орієнтувалися на відтворення і відповідно до природно-господарських умов окремих регіонів планети виробили оптимальні форми соціально-екологічного балансу. Його не може підтримувати кількісне відтворення, він є сутністю капіталістичної економіки у будь-якому її історичному різновиді.

Ґрунтуючись на індустріальній економічній системі розширеного виробництва, Захід глобально використовував ресурси планети у своїх інтересах, виснажуючи і забруднюючи довкілля. Згодом, турбуючись про якість власного життя, на Заході почали піклуватися про охорону навколишнього середовища, розташовувати шкідливі виробництва, відходи від них в інших державах. Унаслідок цього стали утворюватися два якісно різних типи штучних ландшафтів (природних на планеті вже майже не залишилося): перший створюють і підтримують з урахуванням наукових вимог, він презентує екологічну ситуацію в економічно та інформаційно високо розвинутих країнах; другий утворюється стихійно в бідних країнах, що спеціалізуються на шкідливих виробництвах, де не дотримуються екологічних вимог.

Нерівність між багатими країнами, що динамічно розвиваються, і бідними, залежними від них, зростає, водночас світова екологічна криза загрожує добробуту і самого Заходу. Нині загроза не настільки сильна, щоб впливати на якість життя громадян західних держав.

Новий світовий порядок, що стверджується, влаштовує західне суспільство: воно знаходить у ньому реалізацію ідейно-ціннісних, соціокультурних установок західної цивілізації Нового часу, найчіткіше відображених у протестантизмі, особливо в кальвінізмі.

За умов глобалізації та переходу найрозвинутіших країн на постіндустріально-інформаційний рівень розвитку проявляються глибокі культурні протиріччя, які за масштабністю поділяють на: а) протиріччя між західними формами масової культури і традиційними цінностями незахідних народів; б) протиріччя у межах соціокультурної системи Заходу.

Основне соціокультурне протиріччя сучасного західного суспільства розкрито Д. Беллом. Воно полягає в несумісності протестантських духовних цінностей, що, за М. Вебером2, забезпечили саму можливість утвердження капіталізму в європейському і планетарному масштабах, та цінностей масової культури споживання, що нав'язують у рекламах через засоби масової інформації. Споживацько-гедоністичне ставлення до життя суперечить аскетично-трудовому духу раннього і класичного капіталізму, блокує само відтворення його ідейно-ціннісних мотиваційних засад і західного соціокультурного типу, який на них ґрунтується.

Англосаксонський буржуазно-протестантський соціокультурний тип припинив домінувати, оскільки його обмежили афро-американські, латиноамериканські, індійські та далекосхідні, японські і китайські стереотипи.

У планетарному масштабі культурне протиріччя гостріше, ніж у межах самого Заходу. На цьому рівні зіштовхуються специфічні ідейно-ціннісні мотиваційні засади великих традиційних цивілізацій, насамперед мусульмансько-афро-азійської, індійсько-південноазійської та китайсько-далекосхідної, і квазіцінності комерціоналізованої культури "одномірного", за виразом Г. Маркузе, суспільства масового споживання1.

На противагу різноманіттю ідейно-ціннісних засад традиційних цивілізацій всесвітня вестернізація, точніше - квазівестернізація (оскільки незахідні народи, споживаючи комерціоналізовані культурні сурогати, не долучаються до зразків культури Заходу), призводить до купьтурно-цивілізаційного нівелювання людства. Руйнуючи традиційне соціокультурне підґрунтя, квазівестернізація насаджує фрагментарні, поверхові стереотипи без урахування національних культур, як на Заході. Тому на соціокультурні принципи незахідних регіонів планети глобалізація здійснює такий руйнівний вплив, як на їхню економіку або екологію. Тільки на Далекому Сході є зразки вдалого оволодіння традиційною східною культурою західними надбаннями завдяки свідомому й вибірковому використанню тих західних досягнень, які можна поєднати з власними традиціями.

Найбільш негативний вплив квазівестернізація чинить на культури країн Латинської Америки і пострадянської Євразії. Пострадянські країни не настільки міцні, щоб ефективно йому протистояти. Деструктивний вплив комерціоналізованої квазівестернізацїї на стан латиноамериканських, африканських і пострадянських країн зростає і завдяки тому, що багато освічених представників схильні вважати себе в культурному плані "майже західними" людьми.

Ініційований Заходом процес глобалізації поставив перед людством глобальні проблеми в економічному, соціальному, політичному, демографічному, екологічному та культурному аспектах. Назріває конкуренція між північноатлантичним і далекосхідним центрами із внутрішнім поділом на Північну Америку, об'єднану Європу та Китай і Японію відповідно. Індія і деякі країни мусульманського Сходу здійснюють синтез традиційних цінностей і західних досягнень самостійно. Складнішу ситуацію переживають держави "чорної" Африки, Латинської Америки і пострадянські держави, що не мають власного ефективного методу розвитку як постіндустріально-інформаційне суспільство.

Отже, основні ресурси планетарного, зокрема геоекономічного, розвитку перебувають у сфері людського капіталу, їх використання гальмує поглиблення протиріч глобалізації, насамперед задоволення особистих інтересів провладними прошарками суспільства.