Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - Геоекономіка та механізми її функціонування

Геоекономіка та механізми її функціонування

Геоекономіка відображає основну тенденцію в розвитку сучасного світу - всеосяжну глобалізацію. Інтернаціоналізація перейшла в завершальну фазу, світ стає єдиним не тільки з погляду філософії, а й у реальності. Всеосяжна глобалізація стирає межі між внутрішньою та зовнішньою сферами діяльності, між внутрішньою та зовнішньою політикою. Стрімко набирає силу процес економізації політиками. Змістилися акценти в традиційно усталених сферах, які становлять основу функціонування глобальної системи: геополітичній, геоекономічній і геостратегічній (воєнно-стратегічній). Для держав центральним пріоритетом стратегічного розвитку стає геоекономіка, яка підкорює собі геополітику та геостратегію.

Як наукова дисципліна геоекономіка претендує на особливий міждисциплінарний статус. Вона досліджує динаміку глобалізації, розкриває механізми оперування у світовій системі.

В економічній літературі поняття "геоекономіка" визначено так: 1) концептуальні принципи, що відображають інтерпретацію глобального світу крізь систему економічних атрибутів; 2) винесена за національні межі система економічних атрибутів та економічних відносин, що визначають контур глобального економічного простору, у якому розгортаються світові економічні процеси. Геоекономіка - це симбіоз з метою участі у формуванні та розподілі світового доходу на основі високих геоекономічних технологій, національних економік та державних інститутів складова стратегії розвитку.

Предметом геоекономіки як науки є не сукупність національних економік, яку вивчала традиційна світова економіка, а нова економічна популяція - наднаціональна, що охоплює трансграничні системи в усіх сферах. Геоекономіка має власну методологію та методологічний інструментарій, основані на об'ємному, просторовому сприйнятті світу - геогенезисі. Вона охоплює такі взаємозумовлені та взаємозалежні блоки: світову господарську систему з новим внутрішнім "регламентом" - геоекономічним; зовнішньоекономічну модель, генезис системи зв'язків національної економіки із зовнішньою сферою; технологію дії на світогосподарській арені.

Механізми функціонування геоекономіки та її інституціональне оформлення зумовлені такими чинниками:

1) модифікація товарного виробництва через глобалізацію виробничо-інвестиційного співробітництва. Товарне виробництво здійснюється на основі технологічних ланцюгів, обмін відбувається на нових (не міжнародних, а між анклавних) стиках розподілу праці товарами у їх новітніх формах (товар-група, товар-об'єкт, товар-програма), а суб'єкти спілкування мають транснаціональну форму;

2) формування у надрах світового господарства інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів) - своєрідних двигунів світової господарської системи, які набувають блукаючого характеру. Економічні межі цих циклів (ядер) не співпадають з державно-адміністративними, наповнені іншим змістом: геоекономіка не залежить ні від політичної системи, ні від владних анклавів. Метою геоекономіки є відтворення життєвих благ у новому глобальному масштабі. Межі зон впливу циклів (ядер) є рухомими економічними межами, які визначають новий поділ світу. Розуміння, що світ перерозподіляється щодня без застосування військової або політичної сили, дає новий рівень (статус) розуміння системи відносин держав у мережі кордонів, що змінюються. Для збереження суверенітету і налагодження відносин держав з наднаціональними системами національні економіки та господарюючі структури стають ланками різних відтворювальних світових циклів, а національні інтереси закріплюються не на політичних, а на економічних кордонах завдяки діяльності транснаціоналізованих структур, яким держави делегують захист своїх національних інтересів;

3) формування рухомої трансграничної фінансової системи - геофінансів. Фінансова сфера продовжує бути економічним середовищем, що опосередковує функціонування світових конвеєрів - рухомих, інтернаціоналізованих відтворювальних циклів (ядер). Водночас трансграничні фінансові потоки проявили себе в новій функції як самодостатня система, що розвивається за власними законами. Відбувся відрив фінансової системи від відтворювальних процесів, і зародився прошарок віртуальних фінансів;

4) еволюція національних економік і їх господарюючих суб'єктів у межах відтворювального ланцюга та проходження ними етапів на стадії входження в інтернаціоналізовані відтворювальні ядра (ІВЯ). За геоекономічним підходом до формування національної відтворювальної (геоекономічної) моделі відтворювальної економічної системи (ВЕС), зовнішня торгівля як найважливіша ланка світового ІВЯ впливає на залучення національних економік (або окремих суб'єктів господарювання) до інтернаціоналізованих відтворювальних ланцюгів;

5) формування світового доходу в межах ІВЯ;

6) боротьба за перерозподіл світового доходу як стратегічний орієнтир. За функціональної економіки на світовій господарській арені мета вищого рангу-це прорив до світового доходу;

7) необхідність існування відтворювальної зовнішньоекономічної моделі ВЕС (геоекономічної). її важливими ланками є: геоекономічна організаційно-функціональна та управлінська форма ВЕС та відповідний методологічний інструментарій - об'ємно-просторовий (геогенезис);

8) чітка окресленість міжнародних та економічних кордонів, визначеність національних інтересів, контурів стратегічних альянсів, системи інтеграційних рухів, економічних угруповань у просторі, де національна економіка реалізує свої стратегічні цілі, тобто на геоекономічній карті світу;

9) потреба в активній наступальній стратегії та відповідних прийомах (високих геоекономічних технологіях) для оперування в геоекономічному просторі. Непасивна, зовнішньоторгова, кон'юнктурна позиція на світовій арені надає стратегічний ефект, а активна, виробничо-інвестиційна діяльність забезпечує вихід національних економік на конкурентні позиції;

10) існування великої кількості проблем, які неможливо розв'язати. Лише закономірності функціонування геоекономіки як основи зовнішньоекономічних зв'язків створюють механізм розв'язання таких стратегічних завдань;

11) можливість оминути серйозні стратегічні прорахунки завдяки геоекономічному підходу. Центральною складовою нової зовнішньоекономічної парадигми є розроблення концепції національної безпеки. Залишаючись у межах торговельно-посередницької доктрини ВЕС, національна економіка зазнає тривалого економічного вимотування. Витрачаючи через внутрішню торгівлю національне багатство (енергоносії, сировину, інтелектуальні, фінансові ресурси) і не будучи ланкою світового відтворювального процесу, у якому використовують ці ресурси, виробляють та реалізовують унікальні товари (вироби) для забезпечення формування світового доходу, який потрапляє до міжнародних фінансових інститутів, національна економіка не бере участі в його перерозподілі.

Отже, перед будь-якою національною економікою відкривається стратегічна лінія, що надає доступ до світового доходу: ІВЯ повинні становити основу національної зовнішньоекономічної системи; їх постійне нарощування - сутність розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Інакше кажучи, основою геоекономічної доктрини є прагнення національних економік включитися у світову геоекономічну систему для повноправної участі у формуванні та розподілі світового доходу з використанням високих геоекономічних і геофінансових технологій на геоекономічній карті світу.

Цілеспрямоване створення сприятливих геоекономічних ситуацій, вступ до глобальних відтворювальних ланцюгів-ядер, підключення до каналів перерозподілу світового доходу, створення орієнтирів для системи національної економічної безпеки, гармонізація національної господарської структури та ін. закладають основи для виходу зі структурної кризи. Геоекономіка здатна трансформувати агресивність у геоекономічно активні операції. Геофінансова система трансграничних потоків, блукаючі відтворювальні ядра - це найновітніші геоекономічні важелі на відміну від ядерної та іншої зброї. Військова компонента виконує роль сил швидкого геоекономічного реагування з безпеки контурів цих плацдармів і роль "нависання" на відміну від традиційного дипломатичного "стримування". Саме нависання над певними анклавами сприяє крізь політичну систему просуванню відтворювальних блукаючих систем в такі точки світу, де можливо швидко організувати формування світового доходу та його перерозподіл до своїх анклавів.

Геоекономіка надає змогу в боротьбі залишатися переможцями усім учасникам світового процесу на відміну від геополітики, де має бути переможений. Геоекономіка фрагментує простір з урахуванням цілей та інтересів різних країн, сторін, економічних та політичних систем.

Формування геоекономіки - об'єктивний процес, проте він залежить від умов цивілізаційного розвитку. Під їх впливом геоекономіка набуває специфічних ознак, які, однак, не змінюють її основу. Так виникають протиріччя та відмінності у функціонуванні геоекономічних моделей, створених за різних цивілізацій. Водночас геоекономіка має здатність поглинати цивілізаційні відмінності Розвиток зв'язків геоекономіки з такими сферами, які раніше мало стосувалися економічної сфери (культурологія, етно-національні системи та їх ареали, духовно-релігійні аспекти та ін.), є принципово новою тенденцією.

У межах пост/індустріальної моделі, властивої сучасному світові не може бути зв'язків із позасистемними факторами, тому що техногенна фаза не дає змоги залучати до відтворювальних світових процесів такі недоступні для закону вартості елементи, як культурологічні, духовно-національні, етнічні та ін. Техногенна модель з її всезростаючим темпом розвитку нівелює, наприклад, значення робочої сили. Коли економіка була поділена в національних межах і відбувалися тільки спонтанні товарні обміни, відтворювальний процес (короткі відтворювальні ланцюги в межах державних кордонів) працював в однорідному ідеологічному, політичному, силовому середовищі. Однак після виходу за національні межі почалося блокування відтворювальних циклів, а темпи розвитку транс націоналізованих систем не дають змоги зупинятися, тому що сучасний інноваційний процес - процес виробництва унікальних виробів на консолідованій світовій ресурсній базі - працює в заданому темпі.

Виникає протиріччя, яке призводить до блокування розвитку в тих ланцюгах, до яких підключаються анклави, що не визнають техногенної моделі. Ними є етнонаціональні системи, що розвиваються в традиційній цивілізації, де перелік цінностей інший, ніж масштаб та темпи відтворення техногенної моделі. Саме в цих блокуваннях закладаються міжцивілізаційні протиріччя та саме тут відбуваються їх зіткнення в небезпечних формах. Отже, геоекономіка є не тільки методом вивчення глобальної економіки, а й основою для вироблення стратегії управління національною економікою в умовах певних цивілізаційних моделей світового розвитку. Геоекономічний простір увібрав характерні ознаки постіндустріальної цивілізаційної моделі, її найвищої, техногенної фази. Техногенна фаза постіндустріалізму шляхом інноваційних революцій зруйнує світові цикли, поглинаючи інтелектуальні, виробничі, природні та інші ресурси. Отже, світ вступає в нову епоху - геоекономічних. війн. Подолання геоекономічних війн можливе шляхом трансформації геоекономічного простору (геоекономіки) за новою цивілізаційною моделлю - неоекономічною. Із початку XXI ст. зароджуються нові цивілізаційні процеси, які змінюють геоекономічний простір. Ці процеси відбуваються за таких особливих умов:

1) центральний елемент неоекономічної моделі - етноекономічні системи. Процеси етноекономічної транс-націоналізації набирають сили, залучаючи до світових відтворювальних циклів (СВЦ) нові, "позасистемні" компоненти: національно-етнічні, культурні, морально-етнічні, духовні та ін. Якщо розглядати глобальну систему за умов неоекономіки, то її доктрина випливає з постіндустріальної шляхом вплітання в неї "позасистемних" компонентів.

У цьому разі СВЦ утворюють нові цінності, у т. ч. якість життя, відкриваючи принципово нові горизонти цивілізаційного розвитку в межах неоекономічної моделі;

2) розвиток багатьох країн за західними постіндустріальними схемами може поставити їх у "хвіст" світового розвитку. Однак ідеологи постіндустріалізму намагаються продовжити життя постіндустріальної машини в її вищій техногенній фазі. Однією з таких спроб є концепція "стійкого розвитку", за якого процес поглинання ресурсів повинен набути "стійкого" характеру для подальшого функціонування глобальних відтворювальних ланок, де формується та перерозподіляється світовий дохід між вузькою групою розвинутих країн без участі третіх держав, але з використанням їх сировинних, людських, інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів;

3) постіндустріальна машина в поєднанні з військовою машиною НАТО вже оволодіває національним геоекономічний простором країн Центральної та Східної Європи, Прибалтики, країн СНД. Усе більше уваги приділяється ресурсам пострадянського простору, які глобальні підприємці мають надію законсервувати з допомогою сил НАТО. Геоекономічна експансія набуває форми другої геоекономічної війни (перша геоекономічна війна отримала назву "холодна");

4) у межах етноекономічних систем відбувається трансформація економічних складових і насамперед закону вартості. Виходячи за національні межі, закон вартості, опосередковуючи функціонування світових відтворювальних ланцюгів крізь інтернаціоналізацію (транснаціоналіза-цію), "повертається" знову в нормальні межі. І ззовні він привносить новітні компоненти. Так, до доходу додається система стратегічних ефектів етнокультурного змісту, яким тісно в національних межах.

Вихід на шлях етноекономічного розвитку, створення нової моделі світовлаштування - неоекономіки - потребує перехідного періоду як стратегічного маневру історичного масштабу, який полягає в освоєнні постіндустріальної оболонки світу, правил світової гри на сучасному геоекономічному просторі та у впровадженні інноваційно-інформаційної компоненти.