Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - Інструменти науково-технічного регулювання у відкритій економіці

Науково-технічне регулювання набуває форми різнопланового податково-фінансового, організаційно-інституційного сприяння, регіональної, інтеграційної політики, а ступінь його ефективності значною мірою визначає якість та динаміку сучасного розвитку. Воно є комплексом заходів та інструментів державної політики, яка має на меті прискорення науково-технічного розвитку на рівні країн, регіонів, угруповань держав. Деякі вчені, розглядаючи свідоме в регулятивній та інституційній практиці, застосовують термін "архітектоніка". При цьому його використання при характеристиці власне економічних та соціально відтворювальних систем стосується процесів як свідомо регульованих, так і не залежних від свідомої діяльності, що відображає два різні формувальні чинники розвитку: пов'язані із закономірностями свідомої побудови відтворювальної структури та закономірностями об'єктивного характеру1.

Подальший науково-технічний прогрес призводить до того, що у традиційній боротьбі "вільне підприємництво або втручання держави" часто перемагає державне втручання, адже саме на державному рівні можливе найчіткіше визначення пріоритетних напрямів розвитку відтворювальних механізмів макроекономічного рівня. Втручання держави спрямоване на розв'язання завдань адекватного централізованого визначення мікроекономічних орієнтирів, поліпшення національних показників конкурентоспроможності, продуктивності праці, ресурсозбереження, витрат, економії робочого часу. Більше того, деякі інструменти та заходи з переліку завдань управління урядового рівня є безальтернативними, тобто властивими лише йому в тих випадках, коли йдеться про неприбуткові або занадто масштабні для окремих господарських організацій дослідні, конструкторські або впроваджувальні проекти.

Чіткі та кваліфіковані дії державних органів сприяють адаптації виробничих відносин до швидкого, інколи й стрибкоподібного розвитку світових продуктивних сил, що є необхідною функцією управління за сучасних умов. Таке сприяння відбувається водночас у двох субстанційно різних, але взаємопов'язаних сферах - розвиток науково-технічних, конструкторсько-запроваджувальних розробок на національному ґрунті та забезпечення надходження та практичного втілення передових зарубіжних досягнень.

Засобами та формами такої політики є визначення на державному рівні пріоритетів НДДКР, експериментальних розробок та запровадження необхідних організаційно-економічних заходів, координація науково-технічних досліджень, мобілізація ресурсів, компенсація частини витрат у разі затяжних технологічних циклів, патентно-ліцензійне регулювання, забезпечення заходів у галузі співробітництва, сприяння іноземним інвестиціям тощо.

За сучасних умов лібералізації міжнародно-коопераційних відносин унаслідок звуження можливостей державного впливу в інших напрямах значення науково-технічної політики зростає. Складність цього засвідчує наявність широкого спектра застосовуваних у певній країні в певні часи підходів. Так, замість прийнятого в перші повоєнні десятиріччя в Японії курсу на переймання новітніх науково-технічних досягнень на організаційних засадах масової закупівлі патентів та ліцензій сьогодні вже більш вираженою є політика найактивнішого сприяння вітчизняним дослідженням та розробкам у галузях електротехніки, робототехніки, фундаментальній науці. По-різному вирішують питання щодо рівня централізованості науково-технічного регулювання: якщо у Великій Британії, що використовує відносно децентралізовані підходи, відсутнє жорстке державне планування науково-технічної політики, то в Японії воно відіграє значну роль і передбачає щорічне визначення пріоритетних напрямів його проведення.

Посилення державницьких принципів науково-технічного регулювання як у міжнародно-коопераційній сфері, так і в загальноекономічному плані спостерігається в США. Провідними відомствами, що беруть у ньому участь, є НАСА, міністерства оборони, енергетики, охорони здоров'я, Національний науковий фонд. До цього переліку слід додати й Конгрес із його комісіями та підкомісіями. Із кінця 70-х років XX ст. у цій країні діють Комітет з координації індустріальних нововведень, Управління з науково-технічної політики та інші структури, що координують, проводять аналітичну, експертно-консалтингову роботу у багатьох напрямах.

Цілеспрямована політика в галузі науки й техніки подолала національні кордони й відіграє важливу роль у тактиці та довгостроковій стратегії таких організацій, як ОЕСР, ЄС (особливе значення має Комісія ЄС), ЮНЕСКО та ін.

Національні зусилля доповнюють спільні дії держав у межах створюваних ними структур, інтеграційних угруповань. На думку експертів UEPLAC, у Західній Європі національні заходи доповнюють програми ЄС, такі як програма "Співробітництво та дослідження - для технологій" (Cooperation and Action for Technology), Європейська стратегічна програма дослідження інформаційних технологій (European Strategic Program for Research in Information Technology), програма "Еврика", започаткована у 1985 p. з метою фінансування "близьких до ринку" проектів. Згідно з правилами "Еврики", придатний проект повинен підтримувати розроблення високотехнологічних продуктів і технологій, а також залучати до партнерства принаймні два підприємства, які належать до однієї з 24 країн - учасниць програми (Європейський Союз та країни Східної Європи), причому основна перевага програми полягає у безкоштовному фінансуванні до 30% усіх запланованих витрат на дослідження.

Отже, найважливішими напрямами організаційного регулювання у науково-технічній сфері зовнішньоекономічної політики сучасної держави на макрорівні є такі:

- визначення місця й ролі важелів науково-технічної політики у загальнодержавній стратегії у процесі регулювання відкритої економіки;

- визначення пріоритетних і проміжних цілей, а також методів та інструментів впливу на науково-технічну сферу міжнародного співробітництва за участю українських кооперантів;

- всебічне підтримання науково-технічних розробок, підтримання суб'єктів господарської діяльності з метою технічного переозброєння експортного виробництва;

- активне залучення передового науково-технічного досвіду, продумана патентно-ліцензійна політика, сприяння суб'єктам основної господарської ланки у придбанні іноземних технологічних розробок і створенні таких спільних міжнародних структур, що можуть прискорювати НТП;

- сприяння раціоналізації імпорту з метою абсолютного й відносного збільшення в його масі машинно-технічної продукції;

- забезпечення ефективної та розвинутої науково-технічної інфраструктури;

- забезпечення необхідного рівня участі у міжнародних організаціях та структурах, що сприятимуть прискоренню НТП.

Визначення функцій макроекономічного балансування має відбуватися відповідно до вимог "мінімальної достатності" згідно з іманентними ознаками само регульованих ринкових механізмів. Ця "мінімальна достатність" охоплює використання властивих державі функцій забезпечення сприятливої кон'юнктури для розв'язання завдань експортної експансії та раціоналізації імпорту, іноземного інвестування. Важливими та притаманними винятково державі інструментами впливу на міжнародно-коопераційну сферу є нормативно-правові важелі та програмно-цільові засоби втручання згідно з чіткою галузево-об'єктною адресністю. Передусім активні управлінські дії, що передбачають фінансування, створення лімітованого переліку одержувачів пільг відповідно до чітко визначених критеріїв та форм їх надання з метою стимулювання розвитку НДДКР за ключовими напрямами НТП, експортного виробництва згідно зі стратегічними пріоритетами.

Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки можливий тільки за умов активної регулювальної та стимулювальної ролі держави, про що свідчить досвід усіх провідних ринкових держав і країн Південно-Східної Азії. Ідеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.

Фінансова та організаційна підтримка науки інколи здійснюється як єдиний захід, наприклад створення спеціалізованих бюджетних та позабюджетних установ, які мають відати фінансуванням, кредитуванням та страхуванням дослідних та технологічних упроваджувальних проектів. Це стосується і комплексу податкових, інших фінансових стимулів інноваційної діяльності як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Система науково-технічної підтримки експортного виробництва на Заході, як правило, не самостійна, а органічно включена до загальнонаціональних проектів та програм стимулювання НДДКР, практичного використання нововведень. їх особливістю є наскрізний характер циклічного процесу "наука - виробництво - споживання".

Роль держави як організатора в індустріально розвинутих країнах не обмежується діяльністю певних державних інституцій, а полягає також в ініціюванні та підтриманні деяких неурядових проектів та установ. Однією з таких установ є Японський центр продуктивності (ЯЦП), створений 1955 р. на зразок аналогічних європейських закладів. Його фундатори передбачали, що ЯЦП має бути неурядовою організацією, функціонувати на некомерційних засадах, сприяти розвиткові приватної ініціативи та однаково репрезентувати соціальних партнерів (підприємців, профспілки, громадськість).

Важливим напрямом оптимізації законодавчої бази та адміністрування в Україні є врегулювання проблем патентування винаходів. Адже нині патент на винахід, що претендує на науково-технічну новизну у світовому масштабі, видають із запізненням на 4-5 років, через що втрачають не тільки пріоритетність вітчизняних розробок, а й час для впровадження винаходу.

Розуміння геостратегічних перспектив розвитку економіки України пов'язане з урахуванням технологічних особливостей прогресу. У натурально-речовинному аспекті прогресивні технології переносять суспільне виробництво у сфери практичного використання різноманітних видів кераміки, волокон, полімерів (наприклад, конструкційних пластмас у будівництві; керамічних двигунів та деталей замість металевих; оптико-волоконних засобів зв'язку замість традиційних кабелів із металевою основою), вирощування продуктивніших тварин та рослин тощо. Особливого значення набуває перетворення інформаційної продукції на важливий об'єкт споживання, що змінює характер суспільно-економічних відносин.

Відповідно до цього в галузевому плані прогресивний, матеріало - та енергоощадний тип господарювання пов'язують із розвитком таких виробничих сфер, як лазерна техніка, сучасні види комунікацій, біотехнології (генна та клітинна інженерія), виготовлення нових матеріалів та створення промислових технологій, зокрема напилювання, порошкова металургія, зварювання тощо, використання нових і поновлюваних джерел енергії, а також інформатики та мікроелектроніки. На принципово новій моделі відносин споживання ресурсів ґрунтується виробнича діяльність у технологічних парках - технополісах.

Міжнародне співробітництво в науково-технічній сфері відіграє активну роль у формуванні сучасної відкритої економічної системи. Таке співробітництво сприяє:

- підвищенню ефективності національного виробництва, процесів відтворення;

- забезпеченню більшої наукоємності національного виробництва завдяки технологічній спеціалізації і залученню іноземних технологій у вигляді товарів, ноу-хау тощо;

- підвищенню добробуту, розв'язанню засобами технічного прогресу соціальних проблем у тих напрямах, де це можливо;

- поліпшенню екологічної ситуації завдяки запровадженню енергоощадних та менш матеріаломістких технологій, використанню нових, альтернативних природним матеріалам і більш функціональних хімічних, біохімічних, керамічних речовин.

Характер сучасного соціально-економічного розвитку окремих країн і загалом цивілізації, особливості міжнародної конкуренції на ринках товарів і послуг свідчать про те, що необхідною складовою стійкого економічного розвитку нині є зростання інтелектуального потенціалу та науково-технологічні інновації. Таке зростання е одним з основних пріоритетів державної політики щодо стимулювання підприємницької активності в ключових галузях технологічного виробництва, часткового перерозподілу національного доходу зі спрямуванням коштів на розвиток науки, впровадження новітніх технологій.

Отже, науково-технічну складову процесу інтернаціоналізації господарського життя можна розглядати не тільки з погляду підприємницьких інтересів, а й з урахуванням її природи, загальносуспільних наслідків та довготермінових тенденцій. Адже стратегічні напрями НТП, деякі закономірності технологічного розвитку можуть перебувати за межами контролю мікроекономічних учасників ринку, у політиці яких застосовують логіку швидкої віддачі, інструментарій повернення інвестицій та максимізації прибутків засобами прискорення обороту коштів та виробничих фондів.

У макроекономічному вимірі ключовим критерієм активності інноваційної діяльності та довгострокової конкурентоспроможності країни є кількість патентів, які реєструють у важливих за вимогами світового ринку сферах. За цим критерієм найвищі показники у Швейцарії, Швеції та Німеччині. Кількість патентів, які реєструють у цих країнах на рік, коливається в межах 500-700 на 1 млн економічно активних громадян. Це значно перевищує аналогічні показники Японії, США та Великої Британії.

Об'єктивне ускладнення та зростання небезпеки великої кількості виробничих процесів у пост чорнобильську добу стверджує необхідність створення ефективнішої та всеосяжної системи технологічного контролю, принципової зміни уявлень про характер і форми здійснення конкурентної боротьби, співробітництво індивідів узагалі. Неадекватне сприйняття технологічних потреб новітньої епохи призводить до глобальних катастрофічних наслідків.

Науково-технічні фактори розвитку, які здійснюють універсальний вплив на сучасні відкриті економічні системи, специфічно проявляються залежно від національних особливостей різних країн. Для країни, яка перебуває в стані глибокої структурної кризи та зазнає істотних фінансових дефіцитів, існують об'єктивні ускладнення із проведенням широких фундаментальних досліджень, що є основою прикладних розробок, здійснюваних з метою впровадження у промисловість. Водночас особливості сучасного технологічного поступу, пов'язані з диверсифікацією попиту та виробництва товарів, дають змогу здійснювати науково-виробничу спеціалізацію.

Для країн, які мають значні доробки з цих питань, з'являються можливості дотримуватися траєкторії випереджувального розвитку. Так, для України це означає шанс прискорити процес виходу з кризи, відмовитися від мало-перспективної наздоганяючої моделі, що передбачає довгі роки відставання та застосування застарілих технологій.

Отже, потенціал розширення обсягів та структурної оптимізації механізму міжнародної економічної діяльності можна реалізувати за кращої технологічної, промислової, експортної політики, за умов всебічного розвитку тих галузей, рівень яких забезпечує конкурентні переваги України. Такими галузями передусім є ракетно-космічне виробництво, літакобудування, суднобудування, окремі напрями машинобудування, виробництво енергетичного устаткування, приладів для кольорової металургів хімічної промисловості, впровадження сучасних біотехнологій, нових технологій у сферах електрозварювання, телекомунікацій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики.

Прикладами пріоритетних реальних та можливих сфер співробітництва у високотехнологічних галузях з використанням передових українських досягнень - є міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування Sea Launch та Globalstar, де застосовують українські ракети "Зеніт" та "Циклон". Проект Sea Launch особливо показовий щодо можливостей українських виробників брати участь у національних та міжнародних технологічно авангардних проектах. Йдеться передусім про вітчизняні КБ "Південне" із заводом "Південмаш" (провідні підприємства-партнери: з російського боку - "Енергія", з американського - "Боїнг"). Надзвичайно перспективним у глобальному конкурентному контексті є виробництво нових, перспективних вітчизняних моделей літаків АН-70, АН-38, АН-140 і різнотипних кораблів, а також здійснення ремонту суден за повним спектром послуг дев'ятьма українськими судно будівельними та судноремонтними заводами. Багато років заклади Національної академії наук України співпрацюють із американською фірмою Pratt and Uniti з метою розроблення і запровадження технологій ремонту турбін авіаційних двигунів. Академічні заклади щорічно виконують 300-350 контрактів, замовниками у яких стають фірми із провідних ринкових держав, зокрема США, Німеччини та Японії, а також Китаю.