Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - 4.1. Україна в контексті перспектив нового співвідношення сил на світовій арені

4.1. Україна в контексті перспектив нового співвідношення сил на світовій арені

Співвідношенню світових сил, зумовленому новою глобалізацією, яка руйнує усталену глобалізаційну модель, властиві певні особливості.

У провідних країнах Заходу розблоковано інвестиційну модель, тобто інвестиції, які раніше зосереджувались у країнах "золотого мільярда", тепер прискорено перемішуються у привабливіші країни Азії, зокрема Китай і Індію. Однак країни Західної Європи не задоволені інвестиційною експансією й відтоком капіталів. Так, Німеччина через величезний відтік капіталу в Польщу та інші східні країни втрачає десятки тисяч робочих місць.

Україна у разі стабілізації й істотного поліпшення інвестиційного клімату зможе отримати інвестиції. Однак їх залучення може принести як користь, так і шкоду. Наприклад, скуповування банківської системи, особливо філіями західних банків (якому протистоїть Росія), загрожує позбавити країну стратегічної перспективи, без якої держава не є державою.

Небезпечним для майбутнього країни є надходження капіталу переважно в напівсировині галузі, тому що це спричиняє відставання України не тільки від країн "золотого мільярда", а Й від майже 3/4 населення планети, адже незабаром високотехнологічні економіки будуть мати Індія, Китай, Південна Корея та деякі країни АСЕАН. Унаслідок цього Україна може опинитися на рівні "третьосортних" країн. Крім того, надмірний обсяг інвестицій у низько технологічні галузі створює ілюзію успіху, незважаючи на фактичний занепад економіки.

Схід упевнено перебирає на себе функції світсистемного ядра, що засвідчують висновки доповіді з "Проекту - 2020" Національної розвідувальної ради США: глобалізація буде відтепер не стільки західною, скільки азійською; ТНК, які хочуть одержати першість на світовій арені, повинні орієнтуватися більше на Азію, ніж на США і Європу; ЄС ризикує технологічно відстати від Азії, а США - не утримати лідерства.

Фінансова система Сполучених Штатів розвалюється, на межі катастрофи перебуває американський долар, який став світовою валютою. Причиною є не лише величезна маса віртуальних грошей, а й те, що 3/4 сукупних світових запасів валюти належать азійцям, зокрема Китаю, Японії, Індії і Південній Кореї. Торговельний дефіцит США, який ще в 2005 р. досяг 805 млрд доларів США, виник завдяки азійцям. Зовнішній борг США перебуває на астрономічній позначці, водночас Китай і Японія володіють 40% цінних паперів США.

Інноваційна модель стала безальтернативним фактором успіху і виживання. У найближчій перспективі перевагу від глобалізації матимуть ті країни і групи населення, які отримають доступ до нових технологій і візьмуть їх на озброєння. Звідси необхідність створення в Україні системи інститутів і механізмів, що забезпечать мотивоване надходження капіталів в інноваційні сегменти.

Для досягнення успіху необхідно фінансово забезпечити довгострокові стратегічні проекти і програми, оскільки самі проекти й програми успішні лише у разі підтримки інститутами й механізмами, які, з одного боку, мотивують довгострокове фінансування (порівняно з "короткими" грошима), а з іншого - виключають (або різко зменшують) ризики залежно від упорядкування власності. В Україні право власності нестабільне і, як правило, нелегітимне. Однак на відносинах власності ґрунтуються економічні відносини і взаємозв'язки. Невпорядкованість відносин власності є одним із основних чинників відтоку коштів в офшори, а також причиною заниження капіталізації виробничих об'єктів. Інноваційна модель тільки нині набула для України актуальності, оскільки на межі 2004-2005 рр. потенціал відбудовчої моделі вичерпався і вагомого ефекту відтепер можна досягти за рахунок структурно-інноваційних зрушень. Крім того, високі технології переживають реформування: синтез різних передових технологій, особливо біотехнологій і інформаційних. Якщо Україна залишиться поза цими процесами, усі заходи, які проводять за світовими критеріями, стануть марними. Україна не приєдналася до інноваційної моделі за високих темпів розвитку у 2003-2004 рр. Державні діячі повинні зіставляти Україну з іншими країнами, адже за високих темпів розвитку можна відставати від країн, що мають низьку динаміку розвитку, але володіють високими технологіями. Значення мають якісна наповненість приросту та його темп. Нині подолати фатальне від ставання України необхідно шляхом оптимального підвищення темпів розвитку із впровадженням структурних зрушень у напрямі інновацій.

У світі зростає ефект масштабу: за прогнозами, успішними зможуть бути лише ті країни (або об'єднання), які, динамічно розвиваючись, мають не менше 200 млн населення. Приєднатися до ЄС Україна не може, оскільки непридатна за багатьма критеріями, а також через кризи, які переживає ЄС: поглинання "третім світом" та руйнація ісламом зсередини. Європа нині виступає проти розширення, зокрема у Франції й Нідерландах проголосували проти конституції ЄС. За умови відсутності динамізму ЄС може розпастися. Непрямим свідченням зневажання українських інтересів є запровадження Єврокомісією антидемпінгових мит на імпорт українських труб, а також скорочення у 2005 р. більше ніж удвічі поставок на ринок ЄС продукції машинобудування й приладобудування.

Доцільно не заперечувати інтеграцію з Росією, адже зростання економіки в Україні почалося за рахунок галузей, пов'язаних із Росією. Роль Росії у світі зростатиме, незважаючи на внутрішні проблеми, вона випереджає Україну і порівняно з ЄС є динамічнішою1. Відбувається знищення "наздоганяючої моделі", яка була основою для визначення рівнів розвитку. Успіх за цією моделлю залежав від доступу до високих технологій високорозвинутих країн Заходу.

Формування і функціонування "наздоганяючої моделі" пов'язувалось із "холодною війною", коли блоку країн соціалізму Захід протиставляв власний блок, який посилював позиції США й Західної Європи. Так, Китаю, Північній Кореї, В'єтнаму та деяким іншим країнам прорадянської орієнтації протиставляли Японію, Південну Корею, Тайвань, Сінгапур.

Успішна реалізація "наздоганяючої моделі" пов'язана не лише з передаванням країнам - союзницям Заходу передових технологій через створення потужних військово-промислових комплексів та їх конверсію. їхні технологічні успіхи ґрунтувалися на проектованій Заходом і впроваджуваній у них мобілізаційній моделі, у якій використовували такі фактори успіху СРСР, як довгострокове планування, контроль держави над розвитком, панування сильних правителів-диктаторів.

Найкраще "наздоганяючою моделлю" скористалися у Японії, яка, щоб досягти успіху, залучила багатовікові традиції.

Немає сумнівів у тому, що досягненню успіху країнами "наздоганяючої моделі" сприяла глобалізація, яка створила умови для миттєвої концентрації у регіонах економічного зростання значних фінансів прискореного поширення ТНК та інформатизації. Однак і тут Захід діяв стосовно союзників за подвійними стандартами: те, що відповідно до принципів лібералізації було заборонено іншим країнам, союзникам дозволяли. Наприклад, встановлення захисної вибіркової закритості простору високими митними бар'єрами, вільне використання (всупереч рекомендаціям МВФ) зовнішньоекономічної експансії на ґрунті девальвації валютного курсу та ін. Після розпаду СРСР незахідні країни почали конкурувати із Заходом, а за критеріями технологічної оснащеності і Японію, і нові індустріальні країни почали порівнювати з передовими країнами Заходу.

Нині "наздоганяюча модель" себе вичерпала. Однак не через заборону на продаж передових технологій у країни, які розвиваються, а завдяки розблокуванню інвестиційної моделі, під впливом зовнішньоекономічних чинників. І хоча передові технології самі корпорації (а не тільки західні держави) схильні із метою присвоєння інноваційної ренти засекречувати, у Індії й Китаї це не практикують - занадто велику вигоду надає інноваційно-ринкове впровадження.

Ситуація, у якій опинилися Китай і Індія, не є варіантом "наздоганяючої моделі". Існує істотна різниця між інноваційними моделями Японії і сучасного Китаю. Так, якщо Японія весь "наздоганяючий" період опікувалася лише технологіями, то Китай першочергову увагу приділяв науці'. Нині стійкий і постійно зростаючий дохід країна не може одержати від тиражування запозичених технологій. За нинішньої високодинамічної ситуації технології швидко старіють, тому відбувається не лише швидка заміна ще нових "учорашніх" технологій новітніми, а виштовхування одних поколінь технологій іншими. Тому сповна отримати прибуток встигають лише ті країни (або корпорацій, які привласнюють інноваційну ренту від власної науки. Отже, водночас із запозиченням технологій нині культивують технологічні принципи (і відповідно, технології), що ґрунтуються на вітчизняній науці і забезпечують підвищений дохід. Така інноваційна політика, що заперечує колишню "наздоганяючу" глобалістську модель, забезпечує не тільки успіх, а й відсутню раніше можливість досягти вершин

прогресу. Саме з урахуванням цієї обставини Китай витрачає величезні кошти на систему НДДКР (з ядром у вигляді науки), що дасть віддачу лише із часом. Україна заганяє свою (ще недавно передову) науку в стан занепаду і сподівається на чужі технології, тоді як недавнє минуле дало їй змогу більшою мірою, ніж тепер Китаю, розвиватися.

У нинішній світогосподарській ситуації домінуючими в конкуренції стають фактори цивілізаційні, тобто не стільки "матерії", скільки "духу". Тому межі, що відрізняють успішні країни від неуспішних, проходять уже не по національно-державних кордонах, а по лініях, які розмежовують різні цивілізаційні світи.

В епоху, що передує глобалізації, цінності були замкнуті в національно-державній оболонці, а цінності незахідних світів ще не встигли проявитися після колоніальної залежності чи переживали посткомуністичний синдром.

Глобалізація вже на перших етапах дала імпульс для змагання економікам різних цивілізаційних світів на ціннісній основі. Так, Японія, Південна Корея та інші азійські країни економічного дива одразу виявили свій творчий потенціал, закладений у цінностях їхніх культур. Однак перекроювання світогосподарського простору на ціннісній основі на стадії ранньої глобалізації не відбулося. Захід беззастережно домінував, і здавалося, що так буде завжди, адже західні (євроатлантичні) цінності в умовах ранньої глобалізації перемагали за критеріями раціоналізму і силою мотивацій. Крім того, США і країни Західної Європи успішно демонстрували свою динаміку. Однак зміни під впливом глобалізації відбувалися стрімко.

В останні роки прискорено формувалися передумови виникнення нової моделі глобалізації: створювалися умови, через які, по-перше, ціннісна конкуренція (цінності культури) повноцінно вступила у свої права і, по-друге, співвідношення переваг і слабкостей ціннісних факторів глобальної конкуренції змінювалося не на користь Заходу.

Майбутнє країн і цивілізацій вирішують фактори технологічні, однак Китай, який технологічно відстає від США та країн Європи, швидко розвивається і скоро досягне їх рівня. Цей парадокс зумовили не матеріальні підстави, а азійські культурні цінності, інтелектуальні технології та культ енергії духу, адже людина - також елемент продуктивних сил. Культивування цінностей, збагачених змістом буття, і розкутості духу відсталих азійських країн, значний занепад цінностей Заходу визначають зміну парадигми конкурентоспроможності на користь конфуціансько-буддистської Азії. Отже, прогрес Китаю та Індії зумовили насамперед духовні, а не матеріальні фактори.

Під впливом глобалізації у Китаї відбувся синтез різних цінностей, що забезпечує ефект синергії. Відроджений у країні буддизм поєднав цінності конфуціанства з буддистською етикою, високою духовністю й шануванням природного середовища. Даосизм регенерував почуття комічності і зумовлював пошуки "третього шляху", рудименти ідеології комунізму сприяли вихованню довгострокової орієнтації на прогрес.

Духовними (ціннісними) факторами, що визначають сучасний успіх Китаю, є традиції конфуціанства: культ чесного чиновництва, шанування знань і держави; своєрідний китайський раціоналізм, що відрізняється від західного гнучкістю, м'якістю і винахідливістю; неймовірна працьовитість; поступовість і спадкоємність навіть у часи змін, яких, до речі, китайці завжди бояться; здатність знаходити у складних і навіть програшних ситуаціях "третій шлях" (наприклад, планомірна підготовка із кращої молоді суб'єктів ринку, поєднання ринкових сил із регулюючою роллю компартії, реалізація проекту приєднання Гонконгу на основі моделі "одна країна - дві системи") та ін.

Конфуціанські цінності існували ще у давньому світі, проте вражаючий розвиток країни на їхній основі спостерігається в історії Китаю майже вперше. Цей феномен не наслідок збігу у країні сприятливих обставин, а результат накладання на ці обставини оновленої глобалізації. Китай раніше потерпав від закритості й ізольованості, а глобалізація адаптувала інтелектуальні й інституціональні конфуціанські технології до відкритості. Тепер успіху сприяє й те, що нинішня глобалізація, на відміну від ранньої, поступово перестає бути західно центричною і підконтрольною Заходу. Ця нова обставина впливає на країни з перехідними економіками подвійно: сильні й енергійні незахідні країни одержують шанс швидко прогресувати, а слабкі опиняються на узбіччі.

Джерелом підвищеної конкурентоспроможності є не цінності самі по собі, а їхня гарантія на краще майбутнє. Позитивно позначилася на розвитку й традиційна для конфуціанства культура селекції державних діячів. До влади в Китаї один за одним приходили сильні характером, блискуче підготовлені патріоти-лідери світового класу.

Емансипація і різке посилення впливу ціннісних факторів конкуренції не тільки забезпечили Китаю стабільне, у т. ч. інноваційне, зростання, а й дали змогу перенаправляти діяльність прозахідних організацій (МВФ, СОТ) на свою користь. Завдяки фінансовій залежності Китай змусив працювати США на себе, при цьому без поступок зі своєї сторони.

Конкурентоспроможність є відносним поняттям. Щодо азійських країн-лідерів вона зростає сама по собі (тобто абсолютно) і порівняно з країнами Заходу, що занепадають.

Захід за показниками економічного розвитку і зараз здається недосяжним. Однак деградація великих культур і великих суспільств відбувається не тоді, коли вони переживають катастрофи і обстоюють себе у боротьбі, а коли досягають піку благополуччя і слави. Наприклад, Давній Рим, Давня Греція, Візантія, Оттоманська імперія були зруйновані з цих причин.

Нині "випробування комфортом" й імперським всевладдям переживає Захід, зокрема США. Це відбувається в епоху, коли західні традиції й вірування відмирають і їх замінюють формалізовані правила. Зміцнюють духовні цінності, а отже - і суспільство, фундаментальні традиції, засновані на віруваннях. І коли Захід, презентуючи традиційну для нього демократію, занадто покладається на владу закону, він нівелює ту обставину, що для найважливіших сфер життя ці закони не є вирішальними. Вони продукують необмежену свободу, а змістовна наповнюваність життєдіяльності в умовах свободи - це прерогатива цінностей, похідних від релігійних та інших традицій, які виходять за межі демократії і які зараз на Заході занепадають.

Традиції незахідного світу переважають формалізовані правила, які штучно нав'язували. Формальні правила залишилися там, де вони об'єдналися з традиціями.

Країни євроатлантизму залишаються прикладом для наслідування у правилах, які безпосередньо формуються у межах ринкових відносин під впливом етики лібералізму: чесність в угодах, обов'язковість та ін. Однак ринок через ажіотаж прибутковості підриває релігійну пуританську основу життя Заходу, а перемога західних цінностей і міць духу визначає завжди не стільки ринок, скільки протестантські традиції, тобто релігія. Ринок, культивуючи всевладдя грошей, сприяє формуванню негативного (спекулятивного, ажіотажного та ін.) поведінкового стереотипу. Це проявлялося в Америці від початку, оскільки у ній найбільш розвинутий лібералізм. Так, соціолог А. Токвіль щодо ситуації в США у XIX ст. зазначав: "Перше, що вражає спостерігача, - це велика кількість людей... невпинно прагнучих до дрібних задоволень, якими вони перенасичують своє життя... кожний з них далекий від всіх інших... Він існує лише в собі і для себе самого. Владу влаштовує, що люди насолоджуються життям, - аби тільки вони не думали ні про що, крім цих насолод". Тобто Токвіль ще за міцних цінностей протестантизму, які забезпечували успіх і суворість моралі, дійшов висновку, що приватний характер життя може призвести до занепаду моральних зв'язків.

Нині відбулося не ослаблення, а патологічне переродження цінностей євро атлантизму, що зумовлює небезпечну для країни всебічну деградацію. Так, західний раціоналізм перетворюється на банальний утилітаризм, за яким сенс життя полягає в гонитві за грошима й ажіотажному споживанні, які призводять до бездуховності і морального переродження, у т. ч. психічного неблагополуччя (стреси, спустошеність, почуття самотності й туги). Культ поведінкового розкріпачення, потурання прагненню до насолод фатально позначилися на основних цінностях, у т. ч. на родині. Стало звичайним, що родина будується не на обов'язку та любові, а на розрахунку, і члени родини ставляться до неї як до акціонерного товариства, що приносить вигоди. Типовим є відчуження від усього, що вимагає "жертв", це вважають ірраціональним. Зворотною стороною такого підходу стала типова для США відчуженість дітей від батьків. Наслідками егоїстичного гедонізму є показники розпаду родин, які зростають, і такі соціальні патології, як масове споживання наркотиків, збільшення кількості нетрадиційних шлюбів та ін.

Ціннісне переродження світу євро атлантизму не вплинуло на конкурентоспроможність західних країн і компаній на світовій арені. Корпорації США посилили зовнішньоекономічну експансію, щоб компенсувати позиції і вигоди, котрі почали втрачати. Новий (після "холодної війни") економічний експансіонізм започаткував Клінтон, проголосивши завдання домогтися світового сприяння успіхам США. До цього спричинилися розпад СРСР і перетворення світу на однополюсний. Економічній експансії підпорядковувалось усе різноманіття інструментів та інститутів зовнішньоекономічного регулювання. Такі впливові організації, як МВФ, СОТ і Світовий банк, не просто посилили вигідну США політику відкритості, а й удосконалили свій однобічний (на користь США) експансіоністський економічний інструментарій. Використовуючи концепцію т. зв. Вашингтонського консенсусу, США заволодівали ресурсами та капіталом із слаборозвинутих країн "третього світу", країн з перехідною економікою, колишніх республік СРСР. У підсумку процес поділу країн на багатих та бідних поляризувався, що підтвердилось під час зіставлення показників ВВП на душу населення 20% населення високо розвинутих країн і 20% мешканців країн, що є найвідсталішими. Якщо в 1960 р. це співвідношення було 1:30, то в 1990 р. - 1:60, а в 1999 р. - 1:90. Водночас руйнівна сила ажіотажного американського споживання позначилася вже у світових межах. Так, з ефектом прискорення стало руйнуватися природне середовище, загрожуючи світовою екологічною катастрофою.

Здійснюючи зовнішньоекономічну експансію, США іноді натрапляли на перешкоди, які полягали в опорі окремих країн їхній політиці. Оскільки здатність до такого опору закладено у традиціях і цінностях культури, то наймогутнішою зброєю крім постачання дешевих товарів, які знищують місцеве виробництво, і підкупу еліти є вестернізація, тобто прилучення народів незахідних країн до цінностей західної культури. В епоху інформатизації до цього інструментарію додалося вміле оброблення свідомості аборигенів маніпулятивними технологіями.

Вестернізація та маніпулятивна інформатизація на новому етапі глобалізації розв'язували не тільки тактичні завдання, а й завдання довгострокові, тобто стратегічні, адже йшлося про домінування на століття і тотальне оволодіння ресурсами планети, що стрімко вичерпуються. Для розв'язання цих завдань Захід почав реалізовувати в планетарному масштабі проект уніфікації соціальних регуляторів і культурних ціннісних основ життя усіх суспільств незалежно від цивілізаційної специфіки певної країни. Західні цінності стали позиціювати як загальнолюдські, не звертаючи уваги на сформований спосіб життя, який влаштовує народ; традиції, що пережили (на відміну від західних!) тисячоліття; недостатній для воцаріння демократії західного типу ступінь економічної Й соціальної зрілості. Витонченим способом вестернізації стало не стільки насильство, скільки нав'язування думки, що життя поза цінностями, принесеними Заходом, не тільки вбоге, а й ганебне; що людина (або народ), яка пручається цим змінам, - ретроград. І. Дзюба нав'язування Заходом свого способу життя назвав "вищим примусовим заходом, коли опір стає не тільки безглуздим, а й аморальним, майже злочинним"1.

У поєднанні з безпрецедентним інформаційним домінуванням Захід надав майже невідворотний характер процесу нав'язування своїх цінностей.

Механізм опору експансії США в кожному успішному випадку мав чітко виражений культурно-ціннісний характер. Китай, пручаючись і переходячи в наступ, діяв відповідно до традицій. Він не стільки перемагав, скільки перегравав Захід, однак, перегравши, робив усе можливе, щоб переможений не втратив "обличчя".

Наступально й агресивно поводяться, реагуючи на експансію США, народи, які сповідують іслам. Саме відродження ісламського фундаменталізму було безпосередньою реакцією на поразку країн ісламу у сферах економіки й добробуту. Причини цієї поразки також пов'язані з культурою, адже ортодоксальний іслам стримує розвиток ринкових відносин, що виражається у регулюванні релігійними приписами всіх сфер громадського і приватного життя мирянина. Причиною поразки в очах віруючих стають не релігійні приписи (вони для них священні), а головна цитадель "невірних" - євроатлантичний Захід. І боротьба із Заходом продовжується вже не з економічних проблем, а на ґрунті обстоювання культурних цінностей і традицій1. Саме на ціннісній основі виник радикальний всесвітній рух "Новий халіфат", який кинув виклик цінностям і нормам життя країн Заходу. Внаслідок цього виклику зросла популярність цінностей ісламу.

Причинами привабливості ісламу є відсутність серед мусульманського населення західного утилітаризму, який відчужує й роз'єднує людей, традиційна турбота про ближнього3, щирість і глибина людських відносин, шанування духовності, надійність і стабільність сформованих традицій. Експерти Національного розвідувального центру США прогнозують, що до 2020 р. у Європі й Америці, тобто за межами Близького Сходу, політичний іслам збереже привабливість для мусульман-емігрантів, які болісно реагують на західну культуру як ворожу; можливе посилення ісламського екстремізму, а масові ісламські рухи (типу Аль-Каїди) зіллються з місцевими сепаратистськими; антиамериканськими у майбутньому стануть не тільки країни Близького Сходу, а й Латинської Америки. Крім того, можливе масове переселення в США й країни ЄС знедолених жителів азійських, африканських і латиноамериканських країн. Немає сумнівів, що всі ці зміни, які дискредитують статус

Заходу, спричинені не стільки економічними факторами, скільки ціннісним протистоянням, спровокованим Сполученими Штатами, які нині претендують на роль ідеологічного й політичного жандарма.

Зміни, які відбуваються у глобалістській моделі, свідчать про неминучість відновлення парадигми прогресу. Найважливіше полягає у тому, що перехід глобальних пріоритетів у зону впливу азійців може виявитися рятівним для планети щодо економії ресурсів, які вичерпуються, і запобігання екологічній катастрофі.

Країнам Сходу властиві гармонійні відносини із природою і помірність у споживанні завдяки духовності, а прискорювачем заміни західної парадигми прогресу є та обставина, що Захід з його споживчою експансією втрачає здатність поліпшити життя у світі.

Оновлений прогрес розширить та розблокує схему нинішнього розуміння демократії як феномена суто західного, причому зміни можуть стосуватися і західної демократії, що стає вразливою. Конфлікт з приводу карикатур на мусульманські святині показав, що Захід (у таких випадках) опиняється перед вибором між урізуванням свободи й ескалацією конфлікту на релігійному ґрунті. Надалі демократія західного типу може не витримати величезних потоків мігрантів у США та країни Євросоюзу. Іслам може навіть зруйнувати демократичні цінності у межах Євросоюзу, що буде викликом для західної моделі демократії. Тут виникає демографічна небезпека, оскільки іслам закликає приборкати американський експансіонізм, згубний для людства; для мусульман бойовий заклик ісламу виглядає майже імперативом.

Євроатлантична демократія за загальнолюдськими критеріями - найрозвинутіша, але важливими є можливості адаптації певного цивілізаційного типу до певної моделі демократії. Західну демократію обирає успішне Й благополучне суспільство. Навіть американська демократія, доки суспільство не досягло стадії благополуччя, мала значні недоліки: рабство, яке у XX ст. скрізь було викоренене, крім США; нетерпиме ставлення до негрів до 30-х років XX ст. У незрілих суспільствах штучне насадження демократії західного типу призводить до негативних наслідків. Наприклад, суспільства із племінними традиціями в Африці внаслідок вестернізації зазнали тотальної корупції і багатомільйонних жертв.

Одним із варіантів розвитку є реалізація самобутніх проектів і моделей демократизації в Індії та Китаї. Індія й зараз до демократії адаптована (якщо розглядати це питання із загальнолюдських позицій), а Китай може винайти азійський шлях до демократії, який синтезує і східні, і західні цінності. Демократизація у незахідних країнах може сприяти і впровадженню демократичних західних цінностей, але за умови ненав'язливості, поетапності та адаптування їх до специфіки традицій країни незахідної цивілізації.

Процеси ціннісної конкуренції, яка розгортається на глобальному рівні, впливають і на Україну. У момент розпаду СРСР вона була технологічно передовою країною, а зараз істотно відстала навіть від таких раніше слабких країн, як Польща, Словаччина та Румунія.

Захід зацікавлений у руйнуванні радянського науково-технічного потенціалу, який здебільшого був представлений військово-промисловим комплексом. Крім того, Захід обстоював свою монополію на прогрес, тому Україна отримувала свідомо спрямовані на деіндустріалізацію рекомендації, яких, наприклад, Китай і країни Центрально-Східної Європи не прийняли. Поінформованість уряду України про небезпеку "шокової" моделі не перешкодила впровадженню цієї згубної програми під впливом МВФ та Заходу. Хибні теорії, за якими ринок мав саморегулюватися, а державне регулювання потрібно було згортати, прийняли до виконання. Уряд не взяв до уваги, що безпланова економіка в сучасному світі - це нонсенс. Так, у провідних країнах Європи (Швеції, Данії та ін.) через державні інститути проходить більше 50% ВВП, оскільки сам ринок, особливо в перехідних економіках, не може досягти успіху без сприяння держави. У США державною контрактною системою охоплено приблизно 90% номенклатури товарів і послуг у національній економіці. Держзамовлення щорічно досягають 1,5-1,7 трлн доларів США, або 20% сукупного портфеля замовлень промисловості. У виконанні замовлень щорічно беруть участь 15-17% населення США; блок замовлень обслуговують 1,5 млн компаній-субпідрядників і приблизно 300 тис. генпідрядників.

Реформування економіки, що призвело до периферизації України, примітивізації і деградації економіки, вплинуло на важливі сфери життя суспільства. Збут за безцінь за кордон світових досягнень науки й технологічного прогресу, шокуюча деіндустріалізація, вимирання й запустіння села, деградація висококваліфікованих інженерно-конструкторських і наукових кадрів, примітивізація культури- це прояви регресії, яка охопила соціальні процеси. Децильний коефіцієнт, тобто частка 10% найбагатших і 10% найбідніших в Україні становить 29 разів, тоді як у Чехії - 5,2 раза, Японії - 4,5 раза, Німеччині - 7,2 раза. Політолог Центру Карнегі А. Ослунд зазначив, що це "транзит колись високо розвинутої країни в середньовіччя"2.

Водночас із реверсними трансформаціями в Україні припинили розробляти проекти на довгострокову перспективу, а відраховують час лише за циклічними подіями року (збирання урожаю, прийняття бюджету, підготовка до зимового сезону та ін.).

Загальним наслідком цього став занепад духовності, млявість творчої енергії, демографічна катастрофа і масовий відтік із країни енергійної й талановитої молоді. Очікуваним у цій ситуації виявився зафіксований соціологами пригнічений настрій жителів України. Так, 80% населення України відчуває підвищену тривогу й незадоволеність тим, що відбувається у країні. За підсумками опитування Ю. Левади в СНД, жителі України виявилися найбільшими песимістами. В Україні 2% заявили, що вони будуть жити значно краще, 12% - трохи краще; у Казахстані ці показники становили відповідно 11% і 39%; у Білорусі - 3% і 24%; у Росії - 3% і 19%1.

Основні ознаки поведінкових стереотипів і факторів розвитку успішних східних і західних країн багато в чому схожі. Майже неможливо знайти у світі успішну країну, яка б у період стартового розвитку не опиралася на аскетизм (або вкрай помірне споживання) всіх верств населення (наприклад, країни післявоєнної Західної Європи, Японія, Південна Корея, Китай). Населення країн, які досягли успіху, дотримувалися раціонального типу поведінки, дбайливо ставилися до спадщини минулого, були прихильниками науково-технічного прогресу, а також довгострокового стратегічного планування й проектування. У всіх випадках в успішних економіках, особливо посттоталітарних, саме на старті підвищеною була роль держави. Причини цього полягають у неповноцінності нового ринку, необхідності компенсації регулятивного вакууму сильною державою й відсутності стабільного законодавства. У післявоєнній Європі і американо орієнтованій Азії ідеальним вважали м'який авторитарний режим. Прихильники ринку Дж. Сорос, 3. Бжезинський і Г. Кіссінжер зазначали, що у посттоталітарних країнах спочатку має бути сформований повноцінний ринок і лише потім-демократія (а не навпаки, як в Україні). Переконаний прихильник капіталізму Ф. Фукуяма неодноразово наголошував, що в перехідних економіках, коли пріоритетним є економічне зростання, авторитарні режими спочатку переважають2.

Україна від авторитаризму відмовилася відразу, а до ліберальної демократії, тобто влади закону, - навіть не наблизилася. Тому економічне зростання і в найуспішніші періоди (2003-2004) залишається неповноцінним: за найвищих темпів розвитку через низьку технологічність і деградацію виробництва Україна відстає за критеріями успішності від розвиненіших країн, навіть якщо їхній темп розвитку у 2-3 рази нижчий.

Отже, причина не реалізації закономірностей розвитку в Україні полягає у поведінковому стереотипі, основаному на непродуктивних, збиткових цінностях. Ірраціональність, властива східним слов'янам, іноді набуває гротескних форм. Як нація гедонічна, українці не будуть "затягувати пояс" в ім'я кращого майбутнього. Звідси інтуїтивна ворожість (і верхів, і низів) до вибудовування довгострокових пріоритетів і науково-технічного прогресу, ефект якого досягається з часом.

Причини невдач України полягають не лише у схильності до ірраціоналізму й гедонізму, їх витоки - складна поведінка, яка відображає глибинні шари етногенезу, а також реакцію на зміну координат унаслідок розпаду СРСР. Нав'язаний радянською системою культ прогресу перетворився на культ скатертини-самобранки: спочатку у вигляді диво-ринку, а потім - надій на негайний вступ до ЄС. Пошук власного шляху розвитку прихильники ідеї утриманства називали "винайденням велосипеда", забуваючи, що кожна із країн, яка домоглася реформаторського успіху, а тим більше економічного дива, неодмінно винаходила свій, адаптований до ситуації, а то Й новий "реформаторський велосипед".

Характерною ознакою поведінкового стереотипу українців стала віра в міфи. Тому у народі швидко поширювалися думки про те, що українці - це чистокровні європейці, тріумф наш неминучий, що блокувало енергію творення, тобто "працювало" на утриманство.

За культу утриманства, коли Україна відмовилася від прогресу, найголовнішим змістом буття стало споживання, орієнтоване на розкрадання. Про всенародний характер цих процесів свідчить те, що поряд із корупційними діями масово поширилось побутове "розкуркулювання" країни.

Отже, поведінковий стереотип українців не може забезпечити економіці країни глобальну конкурентоспроможність. Тим більше, що до всіх негативних факторів, які знижують ціннісну енергетику, додався розкол країни на

Схід - Південь і Центр - Захід за етносоціальними та інтеграційно-векторними критеріями.

Розкол країни додатково послабив шанс на справжню демократію. С. Хантінттон, автор бестселера "Зіткнення цивілізацій", зазначив: "Я б характеризував Україну як розділену країну з невизначеною ідентичністю...", а Ф. Фукуяма ще відвертіше сказав: "для суспільств, різко розколотих... демократія може виявитися формулою безсилля й застою"2.

Теоретична можливість трансформування несприятливих для розвитку країни цінностей існує. Однак цим процесом слід керувати продумано, виважено, без прийняття сумнівних рішень. Нині країні потрібен сильний і авторитетний лідер, здатний відродити дух нації. Саме на такій хвилі розблокування народної енергії система цінностей культури зможе перемогти. І демократичне життя стане вільним, заміниться свободою, регульованою мораллю й законом.