Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 7.2. Державний бюджет України. Доходи і видатки державного бюджету

Бюджетна система, через яку відбувається основна реалізація фінансової політики держави (формування доходів та витрат держави), охоплює центральний (державний) бюджет, регіональні й місцеві бюджети.

Державний бюджет - це річний кошторис державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України" бюджет трактується як план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади. Бюджет дає державі можливість вирішувати ті соціально-економічні проблеми, які не вирішуються ринковим механізмом.

Завданням Державного бюджету (ДБ) є підтримувати ринкову рівновагу і стимулювати розвиток окремих сфер та галузей національної економіки. 1 в цьому контексті він становить основу політики державних видатків. Бюджетна політика - визначення джерел і сум надходжень коштів до нього, державних видатків, шляхів покриття дефіциту бюджету. ДБ розпоряджається уряд.

Кошти з ДБ використовують на державне управління, оборону, фінансування бюджетних галузей НЕС (освіта, наука, охорона здоров'я тощо). Таким чином, через бюджет (податки і видатки) відбувається:

перерозподіл доходів для того, щоб зробити його більш соціально справедливим;

фінансування соціальних програм, оборони, державного управління, фундаментальної науки;

фінансування вирішення регіональних, структурних та інших

проблем загальнонаціонального рівня.

Структура бюджетної системи (БС) України охоплює: Державний бюджет України, бюджет АР Крим, місцеві бюджети (адміністративно-територіальних одиниць (областей, міст, районів, сіл тощо)). Сума усіх бюджетів БС є зведеним бюджетом. Цей бюджет використовують для аналізу і визначення засад ДЕП.

Верховна Рада України визначає головні напрями бюджетної політики, розглядає проект ДБ, вносить зміни та доповнення до нього, затверджує, контролює його виконання, затверджує звіт про використання бюджетних коштів.

Спеціальну постанову Верховної Ради України, яка визначає головні напрями та пріоритети бюджетної політики на наступний рік, називають бюджетною резолюцією.

Порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням становить зміст бюджетного процесу.

Бюджетний процес (зміст етапів бюджетного процесу) регламентований Конституцією України та Законом України "Про бюджетну систему України".

Етапами бюджетного процесу в Україні є: складання проекту Державного бюджету; розгляд Верховною Радою проекту Закону "Про Державний бюджет"; затвердження Державного бюджету Верховною Радою України; виконання бюджету; звіт про виконання Державного бюджету Міністерства фінансів.

Доходи бюджетів різних рівнів формують за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших платежів, а також надходжень з інших джерел, передбачених законодавством України. Доходи бюджетів України поділяють на доходи Д Б України та місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету формуються за рахунок податків, акцизних зборів і мита (75-85 %), надходжень від державної власності і державного підприємництва (5-8 %), внесків у державні цільові фонди соціального страхування (пенсійний, страхування від безробіття, сприяння зайнятості населення - становлять 10-12 % усіх доходів), інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету (наприклад, від приватизації тощо).

Бюджетні доходи можна поділити на звичайні: податки, збори (на право торгівлі, акцизи, мито, плата за ліцензії на діяльність тощо), доходи від державної власності та держпідприємництва, внески у цільові державні фонди забезпечення та соціального страхування; надзвичайні: від приватизації тощо.

Головними суб'єктами фінансово-бюджетного регулювання виступають: Міністерство фінансів України; Міністерство економіки; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство України; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба України.

Видатки бюджетів усіх рівнів поділяють на:

o поточні (споживання) - це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, які діють на початок поточного року, а також на фінансування заходів соціального захисту;

o видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капіталовкладень, структурної перебудови, субвенцій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Узагальнюючи, витрати державного бюджету можна класифікувати за такими типовими напрямами (за призначенням):

o витрати па соціальні послуги: охорону здоров'я, освіту, соціальну допомогу, субсидії місцевим бюджетам (40-50 %);

o видатки на господарські потреби (10-20 %);

o видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики (10-20%);

o адміністративно-управлінські витрати на утримання державних органів, міліції, юстиції і т. д. (5-10 %);

o обслуговування і платежі з державного боргу (7-8 %).

За функціональною ознакою видатки ДБ можна згрупувати таким чином:

o фінансування державних послуг загального призначення: державного управління; утримання законодавчих, виконавчих і судових органів; оборони, забезпечення громадського порядку, міжнародної діяльності тощо;

o фінансування суспільних товарів: освіти, науки, культури, мистецтва, охорони здоров'я, фізичної культури, спорту, соціального захисту, соціального забезпечення, ЖКГ, ЗМІ тощо;

o фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю: економічного зростання та структурних зрушень в економіці; реалізації ЦКП; розвитку окремих галузей (промисловості, АПК, лісового господарства, КБ, транспорту і зв'язку) тощо;

o видатки державних цільових (спеціальних) фондів;

o інші видатки: створення резервних фондів; обслуговування державного боргу, трансферти загального характеру тощо. Економічні форми, в яких здійснюють державні видатки, пов'язані з фінансовим забезпеченням виконання державою своїх функцій, можуть бути такими:

o пряме фінансування закупівель товарів та послуг, оплати праці держслужбовців, соціальних виплат, обслуговування державного боргу тощо;

o прямі державні інвестиції та чисте кредитування шляхом надання позик і придбання акцій;

o дотації, субсидії, субвенції.

Дотації- це асигнування зДБ, яке проводиться на безповоротній і безоплатній основі з метою збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів, покриття касових збитків окремих держпід-приємств.

Субсидії - це допомоги, що виплачуються на підтримку населення та певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей національної економіки за рахунок коштів державного бюджету.

Субвенції - це фінансова допомога місцевим органам виконавчої влади на конкретні цілі.

Перевищення доходів над видатками створює профіцит (надлишок) бюджету. Він може бути використаний для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або бути переведений у дохід наступного бюджетного періоду.

Перевищення видатків над доходами утворює дефіцит бюджету.

Дефіцит ДБ (у % до ВНП) можна покривати за рахунок: посилення оподаткування; продажу державних ЦП (ОВДП, казначейських зобов'язань) та зовнішньої державної позики; продажу державного майна; емісії (додаткової емісії готівкових грошей, кредитів НБ уряду). Нестача коштів для фінансування видатків ДБ передбачає також можливість й необхідність здійснення секвестру (пропорційного скорочення) витрат ДБ, окрім спеціально захищених статей, з метою збалансування бюджету.

Дефіцит ДБ є одним з основних макроекономічних показників, які характеризують стійкість економіки. Негативними прямими наслідками дефіциту ДБ можуть бути інфляція та порушення ринкової мотивації діяльності приватних фінансових інститутів. Тому забезпечення збалансованості ДБ є одним з основних завдань уряду в контексті фінансової політики держави.

Граничний розмір дефіциту ДБ та джерела його покриття визначаються Верховною Радою України під час затвердження

Державного бюджету. Граничний розмір дефіциту бюджету не повинен перевищувати розмірів витрат розвитку бюджету.

Нагромадження сум бюджетного дефіциту формують державний борг (накопичені зобов'язання держави).

Зовнішній борг - борг іноземним державам (урядам), міжнародним фінансовим установам, іноземним приватним особам та організаціям.

Внутрішній борг - борг своєму населенню, банкам-кредиторам, власникам державних ЦП.

Економічні наслідки зростання державного боргу можуть бути такими: підрив дії економічних стимулів розвитку виробництва внаслідок підвищення податків; передача частини НД за кордон; посилення диференціації доходів внаслідок концентрації державних боргових зобов'язань у певної (заможної) частини населення; підвищення % ставки і скорочення інвестицій; посилення непевності населення щодо майбутнього; зниження рейтингу і міжнародного авторитету країни.