Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 10.2. Особливості банківської системи на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини

Банківська система на західноукраїнських землях у складі імперії Габсбургів почала формуватись у 50-х роках XIX ст. Але ще перед тим було створено установи, які виконували певні банківські операції.

Так, уже 1783 р. діяли перші 18 ощадних кас, які обслуговували селян і міське населення. Основною метою їхньої діяльності було нагромадження та безпечне зберігання вкладів. їх розміщення не могло бути надто ризикованим і мало на меті лише гарантування певних процентів за вкладами. Каси обслуговували не дуже заможне населення і не надто захоплювалися наданням кредитів.

У 1826 р. у Львові було організовано Австрійську ощадну касу, а 1844 р. ці фінансові установи отримали правове забезпечення. Згідно з правом засновниками ощадних кас могли бути не лише комунальні спілки (повітові чи міські), а й окремі меценати, які спрямовували на цю діяльність власні кошти. Саме так у жовтні 1844 р. було засновано Галицьку ощадну касу у Львові, девізом якої стало гасло "Працюй і зберігай", а символом - мурашка. Крайовий сейм гарантував повернення грошей на першу вимогу та своєчасну виплату процентів за вкладами.

Також на громадську благодійність, але вже української спільноти, спиралась утворена 1906 р. Українська щадниця.

У 1912 p., крім уже названих ощадних кас, в Галичині діяли 27 повітових і 24 міські каси. Серед них - Галицька поштово-ощадна каса, Центральна ощадна каса рільничих спілок, Львівська міська ощадна каса та ін. 1258 відділень у Галичині мала віденська Поштова ощадна каса, яка 1913 р. зібрала на нашій території 33 млн злотих.

Під час першої світової війни ощадні каси продовжували діяльність, і завдяки підтримці створеної 1902 р. Спілки ощадних кас Галичини та Крайового банку жодна з них не занепала.

У першій половині XIX ст. на території Галичини діяло багато дрібних приватних банкірських фірм, які утворилися внаслідок виокремлення банківництва з торгівлі та стали першою організаційною формою банківської справи.

Банкірські доми являли собою банківські підприємства (торгові, акцептні та емісійні банки), які належали окремим банкірам або групі банкірів (партнерам), об'єднаним у товариства з необмеженою відповідальністю. Банкірські доми мали адміністративний, технічний і рахункові відділи, зокрема відділи поточних рахунків і внесків, вексельний, комісійний (або інкасовий), переказів, фондовий, товарний, касу, головного бухгалтера, відділ кореспонденції, довідковий, експедиційний та архів.

У 50-х роках XIX ст. було утворено перший поважний Банкірський дім Натансон і Каллір у Бродах. У другому поколінні власників його перейменували на Ніренштейн і Каллір. Місце його виникнення не було випадковим, оскільки в 1773-1877 pp. Броди мали статус вільного торговельного міста, в якому відбувалася значна торгівля між Габсбурзькою монархією та Російською імперією. Особливо плідними були роки Кримської війни.

У Львові в 60-х роках XIX ст. набув значного розвитку Банкірський дім Озіяша Хоровіца, яким після смерті його засновника 1875 р. управляв його син Самуель аж до 1924 р.

Ще одним вагомим львівським банкірським домом була фірма Шеленберга, яку незадовго до другої світової війни поглинув віденський Merkur Bank. Подібною виявилася доля створеного 1874 р. банкірського дому Лілієн і Сокаль, що його 1911 р. викупив віденський Unionbank і перетворив на свою галицьку філію.

Крім того, у Львові 1900 р. було утворено банкірський дім Шутц і Гаєц, а 1902 p.- банкірський дім Якоба Уляма.

Незначний розвиток банкірських домів на галицьких землях спеціалісти пояснюють легкістю, з якою можна було організувати акціонерний банк в Австрії. Крім того, австрійське банківське право, на відміну від російського, дозволяло поєднувати іпотечний і дисконтний кредити. Це впливало на низький рівень стійкості банків, які постраждали внаслідок криз, що стались у 1873, 1886, 1890 і 1899 pp.

У 1853 p. у Львові було відкрито філію Австрійського національного банку (згодом перейменованого на Австро-Угорський). У Галичині й на Буковині цей банк мав 12 філій, які здійснювали операції з іпотечними позиками, обліком векселів, зберігали вклади, фінансували господарства великих землевласників. Він утримував основні позиції по всіх банківських операціях, йому належала головна роль на місцевому грошовому ринку. У 1900 р. його акціонерний капітал становив 210 млн крон. Цей банк був розрахунковим центром у Західній Україні. В його центральному відділенні приватні комерційні та окремі земельні банки тримали частину своїх капіталів.

У 1863 p. у Львові відкрили філію Австрійського кредитного, а 1865 p.- Англо-Австрійського банків. Двома роками пізніше почали створюватися місцеві іпотечні банки (Галицький гіпотечний банк).

Як інститут короткострокового кредитування виник 1873 p. у Львові Галицький кредитний банк. Протягом 20 років існування він стабільно виплачував своїм акціонерам дивіденди у розмірі 7-12%. У 1899 р. банк несподівано занепав, причиною чого стали проблеми, що виникли у Галицькій ощадній касі. Кілька мільйонів крон вкладникам повернув головний акціонер і президент банку Адам Сапєха з власних коштів.

У 1890 р. за сприяння Австро-Угорського та місцевих банків земельні магнати організували Львівський парцеляційний банк, який мав на меті сприяти поділові великих землеволодінь і продавати селянам ділянки землі за умови виплати вартості впродовж 5-10 років. Він продавав ці ділянки за спекулятивними цінами, які постійно зростали. Так, 1905 р. ціна одного морга оброблюваної землі становила 1800, а необроблюваної - 616 крон; для порівняння, на Поз-нанщині морг землі продавався за 462 крони, при цьому земля давала вдвічі більше прибутку.

Вагоме місце у банківській системі західноукраїнських земель посів Промисловий банку Львові. У1909 р. група галицьких промисловців вирішила домовитися з австрійським банком Niederosterreichische Escompte Gesellschaft про спільну організацію кредитної установи для фінансування промисловості в Галичині. У1910 р. у Львові було створено Промисловий банк для Королівства Галичини і Лодомеріїз Великим князівством Краківським. 50% акціонерного капіталу, який складав 10 млн крон, вніс Крайовий відділ, по 10% дали міські ради Львова і Кракова, 30% оплачував один із австрійських банків (угоду уклали на 5 років і 1915 р. ЇЇ не продовжили). Статут передбачав участь банку у створенні промислових підприємств. Так, перед першою світовою війною банк мав частки у цукрівні "Ходорів", Товаристві виробництва сірників "Helios", Товаристві експлуатації поташових солей у Калуші та ін. Крім того, він відкрив філію в Дрогобичі з метою уможливити свій доступ до нафтової промисловості. По закінченні війни почав співпрацювати з американським і французьким капіталом. У 1929 р. Промисловий банк переїхав до Варшави, де проіснував до 1933 р.

У1910 р. у Львові як акціонерне товариство також був створений Галицький народний банк для сільського господарства і торгівлі. Ініціаторами його появи були віденський Австрійський земельний банк (Цsterreichische Landesbank) та група нафтових магнатів на чолі з тодішнім австрійським міністром зі справ Галичини Владиславом Длугошем, який з часом став сенатором Другої Речі Посполитої. У 1926 р. банк переїхав до Варшави, де став одним із найбільших польських банків і проіснував до 1946 р.

Бурхливий розвиток промисловості, транспорту, виникнення значної кількості дрібних і великих підприємств на території Галичини на початку XX ст. сприяло створенню широкої мережі банківських структур, більшість із яких були спеціалізованими.

У Львові були цілі вулиці, на яких розмішувались найрізноманітніші банківські заклади: на вулиці Січових Стрільців наприкінці XIX ст.- на початку XX ст. розташовувалося 20 банків, на проспекті Свободи - 15, на вулиці Коперника - 7. Одні банки виникали і зникали безслідно, проіснувавши кілька років, інші десятиліттями впливали на економічне життя не лише міста, а й краю. Тут діяли філії Варшавського торгового, Празького кредитного, Лодзького депозитного, Варшавського дисконтного, італійського страхового "Ассікураціоні Дженералі", Віденського союзного, Вірменського, Російсько-Азіатського банків та ін.

Своєю чергою, філії львівських банків відкривалися на Буковині. Так, у 1867 р. (за іншими даними - 1869 р.) у Чернівцях організовано філію Галицького ипотечного, а 1871 р.- Рустикального банків. Крім того, тут діяли філії Англо-Австрійського (1863 p.- Чернівецький Англобанк) та Австрійського національного (у Чернівцях із 1874 р.) банків.

У 1860 р. було засновано Буковинську ощадну касу, а 1870 р. місцеві заможні поляки утворили Буковинський завдатковий банк, який надавав короткострокові кредити під 7 (на місяць) або 6 (на рік) процентів.

Довгострокове кредитування провадив заснований 1882 р. Буковинський кредитний земельний банк, який поширював свої операції і на великих, і на дрібних землевласників, надаючи їм кредит під заставу нерухомості на строк від 5 років та більше під 6,5-7% річних. За 22 роки існування банк надав 5340 кредитів на суму 18,4 млн крон.

У 80-90-х pp. XIX ст. на Буковині почали з'являтися акціонерні фінансові установи (1882 p.- Буковинська земельно-кредитна установа (Bukowiner Boden-Kredit-Anstalt), 1893 p.- Буковинське банківське об'єднання для торгівлі і ремесла (Bukowiner Bankverein fьr Handel und Gewerbe), 1895 p.- Буковинський торговельно-ремісничий банк (Bukowiner Handles und Gewerbe Bank). Станом на 1902 p. на Буковині діяла широка мережа державних, акціонерних та інших фінансових закладів, яка налічувала 217 одиниць.

За взірцем Галичини у 1905-1906 pp. у Чернівцях створили Буковинський крайовий банк, який мав допомагати селянам, надаючи їм кредити на 30-50 років під 4% річних. Але нестача власних фінансових ресурсів, використання для посередництва сільських ощадно-кредитних кас і, як наслідок, подорожчання кредиту до 6% призвели до переорієнтації банку на великих власників.

Характерною рисою банківської справи Буковини був її активний вплив на економіку краю, що проявлялося в участі банківських капіталів у різноманітних підприємствах. Особливою увагою користувалися будівництво, лісорозробки, торгівля й харчова промисловість.

У Закарпатті наприкінці XIX ст. виникли кілька десятків кредитних кас та установ, які працювали на зібраному капіталі й належали переважно угорським і німецьким банкірам.