Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - Тема 11. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Буржуазна революція в Англії у XVII ст. дала поштовх політичним та економічним перетворенням у Західній Європі. Бурхливий розвиток промисловості був спричинений не тільки практичними, а й теоретичними пошуками, що сприяло утвердженню капіталізму та підняттю економічної науки на якісно вищий щабель. У цих умовах не могли залишитися осторонь грошова та банківська системи, що були покликані забезпечувати коштами економіки західноєвропейських країн і стати основними складовими фінансового механізму. Найбільш вагомою перешкодою на шляху розвитку капіталістичних відносин стала перша світова війна, яка зруйнувала усталений порядок.

11.1. Гроші та банки у промисловій Англії

Грошова система Англії була заснована на каролінзькому фунті (408 г). До 1971 р. вона ґрунтувалася на дванадцятикратному принципі, за яким 1 фунт стерлінгів відповідав 20 шилінгам і 240 пенсам.

З 1663 р. по 1816 р. основу грошової системи становили гінеї. Ці золоті монети так називалися тому, що метал для їх виготовлення привозили з Гвінеї. Спершу гінеї важили 8,47 г (золото - 7,77 г) і відповідали 20 шилінгам. На лицевім боці монети було зображено голову короля, нижче - маленького слона, як знак африканської торгової компанії, яка постачала золото, а на звороті - герб країни. Згодом гінея трохи знецінилась і складала вже 21 шилінг.

Після того, як 1816 р. в Англії впровадили золотий стандарт, основною золотою монетою і грошовою одиницею став соверену який містив 7,322 г щирого золота. На аверсі було зображено голову правителя, на реверсі - св. Георгія з драконом. Карбувалися також на-півсоверени.

Англійський уряд карбував дуже мало дрібних монет через великі порівняно з номінальною вартістю видатки на їх виготовлення. Так з'явилися токени - монети приватного карбування англійських купців і промисловців. їх масова емісія припала на XVII ст., коли вони вироблялися в Англії та колоніях із міді чи латуні, та XVIII ст. (лише з міді). Заходи, що вживалися англійським урядом проти обігу цих монет, успіху не мали, бо дрібних монет не вистачало до XIX ст. У 1818 p. токени було заборонено в Англії, а 1873 p.- в колоніях.

Походження банківської справи в Англії в її сучасному розумінні датується приблизно серединою XVII ст., коли торговці почали зберігати вільні залишки своїх грошей і коштовних металів у ювелірних майстернях. Майстри пропонували проценти за такими вкладами, оскільки вони отримували можливість віддати їх у ріст під іще виші ставки. Розписки майстрів, які підтверджували прийняття вкладу на зберігання, стали циркулювати як гроші. Це привело до появи багатьох невеликих приватних фірм, кожна з яких випускала векселі в необмежених масштабах поза державним контролем.

Розвиток торгівлі та фінансові потреби уряду вимагали появи сильного національного чи публічного банку. З-поміж багатьох схем, що пропонувалися, вибрали ідею Вільяма Петерсона. Вона полягала в тому, що новостворена акціонерна компанія позичала 1 200 000 фунтів англійському урядові в обмін на можливість здійснити емісію паперових грошей на цю суму. Так виник "Управитель і Компанія при Банку Англії", який став центральним банком. Необхідний статутний капітал було зібрано передплатою на акції протягом кількох днів. Так 1694 р. виник Банк Англії (Bank of England), якого націоналізували аж у 1946 р.

Основними операціями Банку Англії на початку його діяльності було обслуговування державних платежів, випуск монет, надання позик урядові. Крім того, він провадив звичайні банківські операції: залучав депозити і обліковував векселі. Протягом XVIII - першої половини XIX ст. Банк Англії мав монопольне право на емісію паперових грошей у Лондоні та в радіусі 65 миль навколо нього. Його банкноти користувалися великою повагою серед населення. Крім нього, емісію здійснювали провінційні банки, яких у 1793 р. налічувалося близько 400.

У 1797 р. внаслідок наполеонівських воєн, які виснажили золоті запаси емісійних банків, сталася банківська криза. Спершу припинили розмін банкнот на золото провінційні банки, а згодом і Банк Англії. Це спричинило надмірну емісію банкнот, що, своєю чергою, викликало інфляцію. Така ситуація тривала до 1821 р. Протягом цього періоду Банк Англії здійснював випуск банкнот номінальною вартістю 1 і 2 фунти, аби компенсувати нестачу монет.

У1812 р. уряд оголосив банкноти Банку Англії універсальним законним засобом платежу. Провінційні банки обмінювали на них свої паперові гроші та зберігали певні резерви в центральному банку. Але все ж таки періодичні банківські кризи спричинили банкрутство близько 800 дрібних банкірських домів.

Подальші зміни у банківській системі Англії сталися 1826 p., коли було прийнято закон, який дозволив заснування акціонерних банків на території поза 65 милями від Лондона, а Банк Англії дістав право відкривати відділення. Це започаткувало створення акціонерних депозитних банків, першим з яких став Лондонський і Вестмінстерський банк (1834 p.). Згодом почали діяльність Лондонський акціонерний Банк (London Joint Stock Bank), а також Лондонський і графства банк (London and County Bank).

У 1833 p. банкноти Банку Англії були законодавчо закріплені як законні засоби платежу, якщо вони конвертувалися на золото. Цим же законом скасовувалася дія Законів про лихварство, що дозволяло видавати кредити під самостійно вибрану ставку.

Монополію на емісію банкнот в Англії та Ірландії Банк Англії отримав на підставі Закону Роберта Пїдя, прийнятого у 1844 р. У тому акті передбачалося, що фідуціарна емісія мала обмежитися сумою в 14 млн фунтів. Випущені понад цю суму банкноти належало повністю забезпечувати золотом. Періодичні кризи змушували уряд тимчасово припиняти дію Закону та скасовувати обмеження на фідуціарну емісію. Інші емісійні банки могли далі випускати гроші, але лише в тих межах, яких вони досягли до прийняття закону. Новостворені банки вже не могли отримати право на емісію банкнот.

Відтоді Банк Англії дедалі більше набував ознак центрального банку країни. Він формував золотий запас, зберігав резерви приватних і акціонерних банків, відігравав роль кредитора останньої інстанції. Використовуючи свої можливості, Банк Англії слідкував за стабільністю грошової одиниці та здійснював підтримку банків під час численних криз.

У серпні 1914 р. розмін банкнот на золото припинився.

Крім перелічених установ, банківську систему Англії доповнювали торговельні банки, які фінансували міжнародну торгівлю. Перший з них ("Baring Brothers") був створений ще 1763 р. Облікові доми, що почали з'являтися 1825 p., дисконтували векселі підприємств і здійснювали їх переоблік в Банку Англії. Ці вексельні брокери акумулювали також кошти селян і спрямовували їх у промисловість. Свої заощадження можна було також зберігати у поштових ощадних касах, центральною установою яких був створений у 1861 р. в Лондоні Національний ощадний банк (National Saving Bank). Зібрані таким чином кошти спрямовувалися на закупівлю державних цінних паперів.