Економічна теорія управління фірмою - Іванова Н.Ю - Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки

1.1. Фірма та її поведінка

Будь-яке суспільство стикається з трьома основними та взаємопов'язаними проблемами:

1. Які товари мають бути вироблені та в яких кількостях, коли їх треба виробляти.

2. Як саме ці товари виробляти, тобто які технології та які ресурси використовувати, чому надавати пріоритет: інтелекту чи м'язам.

3. Для кого виробляти, тобто як ці товари розподіляти між окремими споживачами та що це за споживачі: фізичні особи чи фірми. Для виробництва будь-якого товару (надання послуг) необхідна

наявність чотирьох факторів: землі, капіталу, праці, підприємницького таланту. Саме підприємець поєднує перші три фактори для виробництва товарів з метою отримання прибутку. Підприємницька діяльність дуже різноманітна, як різноманітні людські потреби. Усі численні вияви підприємництва можна звести до наступних:

- виробниче - є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів і надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створюють духовні блага (навчання, живопис, музика);

- комерційне підприємництво своїм змістом має товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Представниками є різні торговельні заклади, що продають предмети споживання та засоби виробництва;

- фінансове - це діяльність у сфері грошово-кредитних відносин. Об'єктом купівлі - продажу є гроші, валюта, цінні папери. Серед цих видів підприємництва найважливішим є виробниче,

оскільки якщо нічого не виробляти, то нема що споживати, продавати, обмінювати. Тому в подальшому зосереджуємося саме на виробничому підприємництві. Організаційно виробниче підприємництво здійснюється на фірмах. Саме тут підприємець приймає рішення про те, що виробляти і яким чином з тим, щоб максимізувати прибуток. Однак фірма існує в певному ринковому середовищі і на її поведінку впливають не лише внутрішні, а й зовнішні фактори. Для досягнення своєї мети фірма змушена виробляти певну модель поведінки.

Існує багато моделей, які дозволяють пояснити поведінку комерційних фірм в термінах задач і цілей. Серед них: модель максимізації прибутку, модель максимізації продажу, модель максимізації зростання, модель управлінської поведінки та модель максимізації доданої вартості.

Модель максимізації прибутку передбачає, що головною метою фірми є максимізація вартості фірми в довгостроковому періоді. Оскільки вартість фірми в довгостроковому періоді визначається потоком майбутніх прибутків, які можуть відповідати, а можуть і не відповідати очікуванням фірми, то модель містить поточну вартість майбутніх грошей і концепцію ризику.

Поточна вартість. Стара приказка про те, що краще синиця в руках, аніж журавель в небі, безпосередньо стосується вартості грошей, оскільки гроші з часом частково втрачають свою вартість. Основні причини цього явища такі:

- інфляція, яка виникає тому, що загальне підвищення цін призводить до падіння вартості грошової одиниці;

- ризик, який з часом зростає через невпевненість у майбутньому. Більшість людей прагне уникнути ризику, а тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути у майбутньому;

- схильність до ліквідності. Ліквідність - це показник того, як швидко можна продати активи і одержати гроші. Інвестори схильні до ліквідності, а тому віддають перевагу наявним грошам.

Це означає, що треба знати майбутню вартість грошей для того, щоб приймати рішення про ефективне використання ресурсів зараз. Концепція поточної вартості заснована на принципі складних процентів. Припустимо, що інвестор має 1 000 грн і вкладає їх в банк під 10% річних. Як визначити вартість грошей через три роки?

Аналогічно, на кінець третього року вартість грошей складе 1 000 грн (1 + i)³ = 1 331 грн.

Якщо майбутню вартість грошей позначити FV (Future Value), теперішню через PV(Present Value), а кількість років через n, то маємо формулу для розрахунку майбутньої вартості грошей

FV = PV(1 + i)ⁿ .

Процес, зворотний процесу нарахування складних відсотків, має назву дисконтування. Якщо ми очікуємо, що сума грошей через три роки буде дорівнювати 1 000 грн (1 + i)^3, то дисконтована поточна вартість 1 000 грн за умов відсоткової ставки i складе:

1 000 (1 + i)³ / (1 + i)³ = 1 000 грн.

У загальному вигляді поточна вартість (PV) майбутніх прибутків ^п має вигляд: PV = ^п /(1 + i)ⁿ .

Однак слід пам'ятати, що така формула використовується у випадку, коли майбутні прибутки вважаються достовірними. У випадку, коли майбутній дохід не можна вважати гарантованим, необхідно використовувати ставку дисконтування r, яка визначається як i плюс премія за ризик, що компенсує його. Таким чином, величина r віддзеркалює ступінь ризику.

Незалежно від того, яка змінна вживається (i чи r), модель дозволяє максимізувати поточну вартість дисконтованого потоку прибутків.

Зауваження до моделі максимізації прибутків. Принципи, що закладені до моделі максимізації прибутків, дозволяють зрозуміти, якою має бути стратегія фірми, як вона має виробляти рішення і враховувати вплив часу. Однак є певні зауваження, які обмежують адекватність цієї моделі:

1. Фірма має точно передбачити величину і розподіл в часі потоку майбутніх прибутків.

2. Існують соціальні, юридичні, етичні обмеження щодо бажання фірми максимізувати прибуток. Це означає, що насправді фірма намагається мати не максимальний, а оптимальний прибуток. Визнання цих обставин привело до виникнення альтернативних моделей, що виходять з інших мотивів поведінки фірми.

Модель максимізації продажів передбачає, що фірма, яка прагне максимізувати продажі, згодна відмовитися від прибутку, який є вище зазначеного мінімуму, для того щоб збільшити об'єм продажу.

Дослідники наводять причини того, чому фірми можуть надавати переваги збільшенню продажів:

1. Зміни в продажах більш чутливі до змін методів торгівлі і технологій виробництва, аніж зміни у прибутках.

2. Менеджери фірми визнають, що відсутність зростання у продажах веде до зменшення впливу компанії на ринку і зменшує її конкурентоспроможність. Крім того страждають імідж компанії і її стосунки із споживачами, фінансовими організаціями і працівниками.

3. У більшості випадків менеджери фірми є найманими працівниками і оцінка їх роботи більш чутлива до рівня продажів, аніж до рівня прибутку (до тих пір, поки підтримується прийнятний рівень прибутку).

Зауваженням до моделі максимізації продажів є те, що фірми згодні відмовитися від короткострокового прибутку на користь максимізації довгострокового. Максимізація довгострокового прибутку в даному випадку складає частину їхньої стратегії, спрямованої на збереження конкурентних переваг, що здатні принести великий прибуток у майбутньому.

Згідно з моделлю максимізації зростання при досягненні фірмою рівня випуску, який стабільно забезпечує максимальний прибуток, випуск продукції має залишатися сталим до тих пір, поки залишаються сталими витрати і рівень попиту. За цих умов у фірми відсутні підстави для подальшого нарощування виробництва і продажу.

Однак у реальному житті попит і витрати не залишаються незмінними. Зазвичай зростання фінансується або за рахунок доходів, або за рахунок позичок, або за рахунок і того й іншого. В довгостроковому періоді зростання фірми буде залежати від потоку прибутків. Вочевидь, які б відмінності не були в короткострокових інтересах фірм, що максимізують зростання доходів чи прибутків, їхні довгострокові інтереси будуть однаковими.

Таким чином, можна зауважити, що рішення про максимізацію зростання буде рішенням про максимізацію прибутку в перспективі.

Модель управлінської поведінки підкреслює різницю між інтересами власників та управлінців. Вона стверджує, що управлінці прагнуть максимізувати свій власний добробут. Отже існують корінні протиріччя між інтересами власників й управлінців, оскільки, максимізуючи свою власну вигоду, управлінці зменшують вигоду власників.

В сучасних умовах модель набуває все більшого практичного значення, оскільки все більше власників фірм стикаються з проявами опортуністичної поведінки менеджерів. Підтвердженням опортунізму менеджерів є збільшення статті "адміністративно-управлінські витрати" тому, що частіше за все менеджери позбавлені можливості максимізувати свій дохід у грошовій формі, однак мають можливість підвищувати добробут в інший спосіб: використовувати найсучаснішу оргтехніку, мати найпрестижніший автомобіль і т. ін.

Зауваженням до цієї моделі є те, що власники фірми мають таким чином організовувати оплату праці менеджерів, щоб більша частина їхньої заробітної плати залежала від кінцевих результатів діяльності фірми, наприклад прибутку.

Модель максимізації доданої вартості (японська модель) - це довгострокова концепція, націлена на максимізацію вигоди всіх учасників: управлінців, робітників, постачальників і акціонерів. Її висхідна філософія полягає в тому, що основна ціль приватної фірми - у винагороді своїх працівників (як і управлінців, так і звичайних співробітників). Винагорода містить в собі не тільки зростаючу заробітну плату, а й задоволення від виготовлення високоякісного продукту. Оскільки заробітна плата й інші витрати на персонал є складовими доданої вартості, управління і праця будуть партнерами, які переслідують одну ціль - максимізацію доданої вартості.

Модель має суттєві обмеження, оскільки її можна застосовувати лише в Японії. Вона базується на розумінні гармонійних та узгоджених стосунків між робітниками і управлінцями, між урядом і бізнесом. Модель вимагає наявності корпоративного середовища, яке стимулює корпоративні навчання, дружні стосунки і відданість всіх працівників корпоративним цілям. В інших країнах управлінці зазвичай ставлять знак рівняння між корпорацією і особистою владою. Вони бачать себе монархами в своїй фірмі.

Кожна з розглянутих моделей базується на різних висхідних припущеннях щодо цілей фірми, які й визначають схему управлінської поведінки фірми і процес розробки управлінських рішень. Гармонійна організація корпорації, яка передбачається в моделі максимізації доданої вартості, є найбільш перспективною. Однак надалі буде використовуватися модель максимізації прибутку, оскільки саме вона найкращим чином пояснює поведінку більшості українських фірм. Хоча модель максимізації прибутку має певні недоліки, вона дозволяє глибоко зрозуміти співвідношення між затратами й вигодами як в короткостроковому, так і в довгостроковому періодах. Крім того, без прибутку неможливо вижити в умовах конкуренції.