Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання - Попович П.Я. - 14.5. Аналіз фінансових операцій, що обмежують валютний ризик

Відтоді, як країни Заходу відмовились від стабільних валютних курсів, питання аналізу валютного ризику для експортерів набуло ще більшого значення.

Домінуюче становище на валютних ринках, як і раніше, займає долар США, друге місце серед провідних валют утримують евро й англійський фунт стерлінгів.

Незважаючи на те, що курс долара США останнім часом сильно коливається, він продовжує залишатися валютою, в якій визначають ціни найважливіших сировинних товарів, таких як нафта, мідь, нікель, зерно тощо.

Це пояснюють тим, що економіка CIILA відіграє важливу роль у світовому господарстві, що в цій країні здійснені великі капітальні вкладення закордонних компаній, перш за все, компаній арабського регіону, що вплинуло на зниження стабільності англійського фунта стерлінгів, що займав раніше провідні позиції.

Найпростіший метод уникнути валютних ризиків – фіксування експортером своїх цін у національній валюті. Проте це можливо лише для експортерів у країнах із твердими, тобто вільно конвертованими валютами, і за умови, що покупець погодиться на це.

Для експортерів країн із неконвертованими валютами такий підхід неприйнятний. Тому вони змушені називати свою ціну в установленій для них та їх банків твердій валюті.

Зрозуміло, що якщо імпортер зацікавлений, щоб ціна в перерахунку на національну валюту була якомога нижчою, експортер робить усе можливе, щоб залишити її на вищому рівні.

Тому імпортер надає перевагу тій валюті, курс якої, на його думку, з дня підписання контракту до моменту платежу буде падати, а експортер, зі свого боку, зацікавлений зафіксувати ціну у валюті, за якою в перспективі може сформуватися тенденція до підвищення її курсу.

Валютний ризик виникає переважно з моменту підписання будь-якого контракту, в якому ціна встановлена не у національній валюті, або навіть раніше, з моменту надання комерційної пропозиції за такою ціною.

Ризик для експортера – це падіння курсу іноземної валюти з моменту одержання (або підтвердження) замовлення на одержання платежу і під час переговорів.

Ризик для імпортера – це підвищення курсу іноземної валюти за час між датою підтвердження та днем платежу.

Провести аналіз імовірностей ризиків дають змогу на наведені нижче заходи.

1. Фіксування ціни у національній валюті або завчасне встановлення курсу іноземної валюти відносно національної. Це означає внесення у контракт умов про те, що курс цієї валюти, наприклад долара США, якщо ціна зафіксована у доларах, щодо курсу валюти експортера залишається таким на день платежу, який було встановлено на день підписання контракту. Хоча ціна у контракті (в нашому прикладі) зафіксована у доларах США, проте покупець ризикує через зміну курсу, якщо останній змінюється не на його користь. Необхідно також проаналізувати і той момент, що такою можливістю можуть скористатися лише експортери у країнах, де працює валютна біржа.

2. Встановлення взаємопов'язаності ризиків експорту або імпорту так, щоб сума всіх вимог і зобов'язань за експортом дорівнювала б сумі всіх вимог і зобов'язань за імпортом і визначалася б в одній і тій самій валюті. Цей метод широко використовують фірми, які купують сировину на міжнародному ринку в доларах, де ціни на їх продукцію також конвертуються у доларах. Це значною мірою дає їм змогу уникнути валютного ризику.

3. Одержання вигідних умов від своїх національних банків. У багатьох країнах Західної Європи експорт стимулюють тим, що спеціалізовані банки не лише надають експортерам вигідний кредит, а й здійснюють страхування експортерів від валютних ризиків.

4. Укладання спеціальних термінових валютних угод із банками.

Зупинимось детальніше на цій операції, що дає можливість експортерові (або імпортерові) завчасно зафіксувати курс, який слід очікувати на день платежу і тим самим застрахувати себе від його коливань. За таких умов імпортер може у своїх розрахунках керуватися надійнішими даними і, більше того, застрахуватися від підвищення курсу, а також ревальвації або девальвації національної валюти.

Якщо банки вважають, що курс валюти, в якій планується встановити або вже встановлена ціна у контракті, буде підвищуватися з дня платежу, то вони вимагатимуть надбавку до курсу на день укладання угоди.

І навпаки, коли банки розраховують на падіння курсу цієї валюти до дня платежу, то різниця між курсом на день укладання угоди з банком і зафіксованим курсом буде негативною.

У практиці фінансових взаємовідносин країн Західної Європи використовують термінові валютні угоди, які укладають по телефону або за допомогою інших засобів зв'язку, а вже пізніше підтверджують у письмовій формі. При цьому банки укладають угоди лише з фірмами, що мають хорошу репутацію.

Якщо партнер із різних причин у день платежу не в змозі виконати контракт, укладений із банком, то він може продовжити на деякий час термін платежу, відповідно продовжити валютну операцію з банком на такий самий термін. Однак залежно від динаміки курсу іноземної валюти банки вимагають відповідних знижок або надбавок.

Або, якщо угода, за якою партнер здійснює з банком термінову валютну операцію, взагалі не буде виконана, то партнер банку зобов'язаний купити або продати цю іноземну валюту за біржовим курсом за два дні до настання заздалегідь установленого дня платежу та провести розрахунок за наперед зафіксованим курсом.