Зовнішньоекономічний менеджмент - Дахно І.І. - 5.2. Аналіз зовнішньоекономічного договору (контракту)

Відповідно до ст.6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1999 р. №959-ХІІ суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, які прямо і у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний контракт (договір) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України і їх іноземних контрагентів, направлена на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Фінансові умови є важливими складовими договору, тому що інтереси сторін є протилежними. Так, постачальник зацікавлений одержати максимально велику суму передоплати в найкоротший термін до одержання покупцем товару, домовитись з покупцем про відповідні гарантії забезпечення платежу. Покупець прагне швидше одержати товар, прагне знижок по ньому і, по можливості, максимально відстрочити платіж.

Базові умови контракту повинні відповідати Міжнародним правилам інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС). Наша країна є членом спільноти країн, для яких застосування цих правил є обов'язковим. У вересні 1999 року Міжнародною торговою палатою видані ІНКОТЕРМС-2000, які замінили ІНКО-

ТЕРМС-1990.

Умови ІНКОТЕРМС вирізняють чотири групи, що є відмінними по повноті охоплення переліку базових умов постачання. Відповідно до такого розподілу передбачені наступні види "франко".

Група Е - продавець тримає товар у себе на складі і його зобов'язаннях закінчуються після передачі товару покупцеві на самому підприємстві. Покупець сам вивозить товар і несе по ньому всі ризики.

Група F - зобов'язання продавця закінчуються з передачею вантажу перевізникові. В обов'язок продавця входить також вибір перевізника і укладання контракту на перевезення та експедицію товару. Покупець сам сплачує цей договір перевезення, вказує пункт призначення вантажу і несе всі ризики після передачі вантажу перевізникові. Група F містить три конкретні ситуації передачі відповідальності і, відповідно, ризиків:

- FCA означає, що ризик і відповідальність продавця переносяться на покупця в момент передачі товару у домовленому місці;

- FAS означає, що відповідальність і ризик за товар переходять від постачальника до покупця у визначеному договором портові;

- FOB означає, що продавець знімає із себе відповідальність після вивантаження товару з борта судна.

Група С - обов'язки продавця закінчуються з передачею вантажу перевізникові, але в ціну включені всі транспортні витрати і можливе включення витрат на страхування вантажу впродовж перевезення. Група С включає ситуації, коли продавець укладає з покупцем договір на транспортування, але не приймає на себе ризику:

- CFR означає, що продавець сплачує вартість транспортування до порту прибуття, але ризик і відповідальність за збереження товару і додаткові витрати бере на себе покупець;

- CIF означає, що крім обов'язків, як у випадку CFR, продавець забезпечує й оплачує страхування ризиків під час транспортування;

- СРТ означає, що продавець і покупець ділять між собою ризики і відповідальність. У визначений момент (звичайно, це якийсь проміжний пункт транспортування) ризики цілком переходять від продавця до покупця;

- CIP означає, що ризики переходять від продавця до покупця у визначеному проміжному пункті транспортування, але, крім цього, продавець забезпечує і сплачує вартість страхування вантажу.

Група D - обов'язки продавця закінчуються прямою передачею товару покупцеві, тобто в контрактну ціну включені всі витрати по переміщенню вантажу і повний обсяг страхування ризиків по вантажу. У цій групі:

- DAF означає, що продавець приймає на себе ризики до державного кордону експортера або імпортера. Далі ризики приймає на себе покупець;

- DBS означає, що передача ризиків продавцем покупцеві відбувається на борту судна;

- DEQ означає, що передача ризиків відбувається в момент прибуття товару в порт завантаження;

- DDU означає, що продавець приймає на себе транспортні ризики до визначеного договором місця (найчастіше це склад) на території покупця;

- DDP означає, що продавець відповідає за транспортні ризики до визначеного місця на території покупця, але покупець оплачує ризики сам.

Метою даних правил є запобігання можливим суперечкам. Кожна з їх умов визначає зобов'язання продавця і покупця, розподіл витрат та ризиків, а також відповідальність сторін за виконання контракту і передбачає:

1. встановлення моменту визначення продавцем своїх зобов'язань з поставки товару;

2. відповідальність за товар, митне оформлення і розподіл витрат при цьому;

3. відповідального за організацію оплати та перевезення товару, а також того, хто несе ризики загибелі та ушкодження товару;

4. розробку пакету документів, необхідних для здійснення поставки, а також того, хто їх передає і за чий рахунок;

5. тощо.

Треба мати на увазі, що:

1. ІНКОТЕРМС не регулює право власності на товар;

2. ІНКОТЕРМС не розглядає способів правового захисту, тому для цього необхідно звертатись до Конвенції ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів";

3. Умови ІНКОТЕРМС мають юридичну силу, якщо в контракті є фраза "При трактуванні даного контракту діють умови ІНКОТЕРМС в редакції...........року".

При складанні, оформленні і реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) об'єктами фінансового аналізу є ціни і загальна вартість контракту та умови платежів. Вони подаються у шостому розділі договору. Ціна контракту, ціни на види товарів, вартість виконаних робіт або наданих послуг можуть бути названі відразу. Якщо вони не можуть бути точно встановлені на дату підписання контракту, наводиться детальна формула ціни або умови її визначення. Вони повинні бути такими, щоб при реалізації всіх обумовлених положень ціну товару і суму контракту можна було визначити однозначно.

У договорі про переробку давальницької сировини також зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки. У бартерному (товарообмінному) договорі зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються за цим договором (контрактом), з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.

Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

Інформація для фінансового аналізу також знаходиться у цьому ж шостому розділі контракту - одиниця виміру, за яку встановлюється ціна; базис ціни; валюта ціни; спосіб фіксації ціни; рівень ціни.

Одиниця виміру, за яку встановлюється ціна, залежить від характеру товару і від традицій міжнародної торгівлі. Як правило, ціна в контракті встановлюється:

- за певну кількісну одиницю (або за певне число одиниць) товару, яка зазвичай застосовується в торгівлі цим товаром (вага, довжина, площа, об'єм, штуки, комплект тощо) або в рахункових одиницях (сотня, дюжина тощо);

- за вагову одиницю залежно від коливань натуральної ваги, вмісту сторонніх домішок і вологості;

- за вагову одиницю, виходячи із базового вмісту основної речовини в товарі (для таких товарів, як руди, концентрати, хімікати тощо).

Базисна ціна - ціна товару, яка приймається за базу при визначенні зовнішньоторгової ціни даної продукції. Вона визначається на основі ІНКОТЕРМС. Ціну товару, що постачається, можна встановити в будь-якій валюті.

Валюта ціни може бути валютою країни експортера, країни імпортера або третьої країни. У міжнародній торгівлі склались певні традиції, відповідно до яких ціни на кольорові метали, каучук прийнято вказувати в фунтах стерлінгів, ціни на автомобілі - в євро, а ціни на нафтопродукти, хутро - в доларах. При цьому експортер зазвичай намагається зафіксувати ціну в стабільній валюті, а імпортер -в інфляційній. Але якщо враховувати валютний ризик, то в контракт слід ввести валютні застереження на випадок зміни курсу валюти ціни по відношенню, наприклад, до долару або євро. Зручно, коли валюта ціни і валюта платежу співпадають, інакше необхідно постійно користуватися перерахунком курсів валют, які можуть змінюватися щоденно.

Спосіб фіксації ціни залежить від терміну виконання контракту та від стабільності ціни на цей товар на світовому ринку. Ціна може бути зафіксована в контракті на момент його підписання, протягом строку дії контракту чи на момент його виконання. Залежно від способу фіксації розрізняють такі види ціни: тверда, рухома, ковзна, з наступною фіксацією.

Тверда (фіксована, гарантована) ціна - зафіксована в момент підписання контракту і незмінна протягом терміну його дії. Застосовується в операціях з миттєвою поставкою, або з поставкою протягом короткого строку, а також в операціях, які передбачають значні строки поставки, але з застереженням "ціна тверда, не підлягає зміні".

При встановленні рухомої ціни в контракт вноситься застереження: якщо на момент виконання контракту ціна на ринку зазнає зміни, то відповідно має змінитись і ціна, зафіксована в контракті. При встановленні рухомої ціни в контракті має вказуватися джерело інформації, на яке слід орієнтуватись при визначенні ринкової ціни (певна міжнародна товарна біржа). Звичайно при змінах ринкової ціни на 2-5 % перегляд зафіксованої ціни не проводиться. Рухомі ціни встановлюються при укладанні контракту головним чином на промислові, сировинні та продовольчі товари довгострокових поставок.

Ковзні ціни встановлюються на момент виконання угоди і застосовуються в контрактах на товари, що потребують значного строку виготовлення (промислове обладнання, судна, літаки тощо). Вони враховують зміни у витратах виробництва за час виконання контракту. При підписанні контракту в цьому випадку фіксується так звана базова ціна й обумовлюється її структура, тобто частка постійних витрат.

При аналізі слід перевірити зазначення в контракті таких складових:

- базисної ціни і її структури;

- момент початку зміни ціни;

- спосіб розрахунку кінцевої ціни;

- межа ковзання у відсотках (наприклад, не більше 10% загальної суми контракту).

Ціна, що фіксується в процесі виконання контракту, може визначатись за домовленістю сторін перед поставкою кожної партії або перед початком календарного року. У контракті визначаються умови фіксації та принцип визначення рівня ціни. Покупцю надається право вибору моменту фіксації цін із застереженням, якими джерелами інформації про ціни йому слід користуватись для визначення рівня ціни.

Крім ціни та загальної вартості, для фінансового аналізу є важливим розділ сьомий, де характеризуються умови платежу. Цей розділ визначає валюту платежу, .строк платежу, спосіб платежу, форми розрахунків, валютні застереження та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

Валюта платежу. У тексті контракту фіксується, в якій валюті буде здійснена оплата поставленого товару: у валюті країни експортера; у валюті країни імпортера; у валюті третьої країни. Валюта платежу може збігатися з валютою ціни товару, а може і не збігатися. В останньому випадку в тексті договору має вказуватися курс, за яким валюта ціни буде перераховуватись у валюту платежу. Для цього використовують крос-курс, за яким здійснюється перерахунок валюти ціни у валюту платежу. Він може бути постійним і змінним. Крос-курс постійний залишається незмінним в процесі здійснення розрахунків і не залежить від інших факторів. Крос-курс змінний діє тільки на дату платежу і залежить від курсів валют, встановлених центральними банками, або які склалися на світовому валютному ринку.

Якщо контракт не містить умов перерахунку, то використовуються:

- курс Національного банку України на дату платежу, якщо однією із валют є гривня;

- курс Московської міжбанківської валютної біржі, або Центрального банку країн СНД, або країн Балтії на дату платежу за умови, що однією із валют є валюта зазначених країн, а друга не гривня;

- в усіх інших випадках - останній курс, опублікований "Financial Times".

У контракті фіксуються конкретні строки платежу. Якщо строки не встановлені прямо чи опосередковано, то платіж зазвичай здійснюється через певне число днів після повідомлення продавцем покупця про те, що товар переданий в його розпорядження; за інших умов поставки через певне число днів після повідомлення продавцем покупця про відправку товару (залежно від торгових звичаїв, що прийняті в міжнародній практиці). Строк, коли здійснюється оплата товару щодо його фактичної поставки, залежить від способу платежу.

У міжнародній практиці застосовуються такі основні способи платежу: готівковий платіж, платіж з авансом, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні). Основними формами розрахунків є: акредитивна, інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

Існують також валютні застереження. Нестійкість курсів валют змушує торгових партнерів застосовувати додаткові заходи для запобігання втратам, пов'язаним зі зміною їх курсів, особливо при торгівлі товарами з тривалими строками поставки. Валютні застереження реалізуються через:

- прив'язку курсу валюти, в якій виражена ціна, до іншої ВКВ, курс якої стабільний чи має тенденцію до зростання;

- прив'язку курсу валюти, в якій виражена ціна, до середньоарифметичної величини курсів декількох перерахованих у контракті найбільш стійких валют. Таке застереження називається мультивалютним;

- прив'язку курсу валюти ціни до курсу колективної чи міжнародної валютної одиниці (євро).

Сенс усіх валютних застережень полягає в тому, що незважаючи на знецінення валюти, в якій виражена ціна товару, експортер отримує кількість одиниць валюти відповідно до курсу валюти чи кошика валют, вказаних у валютному застереженні.

Всі фінансові розрахунки між резидентами і нерезидентами за договорами, в яких валюта ціни і валюта платежу різні, здійснюється у валюті платежу.

У звітності заборгованість, яка виникла по таких розрахунках, відображається у гривнях за курсом НБУ до валюти платежу. За таких умов з'являється курсова різниця через зміну курсу НБУ до валюти платежу.

Приклад № 1

Підприємство-резидент і підприємство-нерезидент уклали зовнішньо - економічну угоду купівлі - продажу.

Підприємство резидент реалізує підприємству нерезиденту товар (експорт). Загальна сума угоди 8000 USD, платіж здійснюється в EUR за постійним курсом 0, 82 EUR до USD. Курс НБУ на день оформлення вантажної митної декларації (ВМД) - 7, 90 UAH до 1 USD, 9, 85 UAH до 1 EUR. Курс НБУ на дату платежу 7, 80 UAH до 1 USD, 10, 20 UAH до 1 EUR. Визначити дохід від реалізації, суму оплати вартості відвантаженого товару, курсову різницю по дебіторській заборгованості.

(Курси валют умовні).

Рішення

Дохід від реалізації визначається у валюті платежу, переводиться у гривні за курсом НБУ на дату оформлення експортної ВМД:

8000 X 0, 82 = 6560 EUR 6560 X 9, 85 = 64616 UAH Вартість відвантаження товару: 6560 X 10, 20 = 66912 UAH

Курсова різниця по дебіторській заборгованості: 66912 - 64616 = 2296 UAH (дохід); Курсову різницю можна визначити і по-іншому: 6560 X (10, 20-9, 85)=2296 UAH.

Приклад № 2

Підприємство-резидент і підприємство-нерезидент уклали зовнішньо - економічну угоду купівлі - продажу.

Підприємство-резидент купує у підприємства-нерезидента товар (імпорт). Загальна сума договору 15000 USD. Платіж здійснюється в російських рублях (RUB) за курсом Центрального банку Росії до долару США на день платежу. Курс НБУ на день оформлення в'їзної ВМД 0, 22 UAH до 1 RUB і 7, 91 грн. до 1 USD. На день платежу - 0, 245 UAH до 1 RUB. Перед платежем підприємство-нерезидент виставило рахунок підприємству-резиденту на оплату у сумі 495000 RUB, надавши дані про курс свого Національного банку - 33 RUB до USD (15000 X 33).

Визначити суму кредиторської заборгованості підприємства-резидента на дату оформлення в'їзної ВМД, суму оплати отриманого товару, курсову різницю за кредиторською заборгованістю, доходи або збитки від зміни загальної вартості контракту.

(Курси валют умовні).

Рішення

Курс RUB до USD на дату оформлення ВМД: 7, 91/0, 22=35, 95 RUB до USD;

Сума кредиторської заборгованості на дату оформлення ВМД: 15000 X 35, 95=539250 RUB; 539250 X 0, 22=118635 UAH; Сума оплати отриманого товару: 495000 X 0, 245=121275 UAH;

Курсова різниця за кредиторською заборгованістю: 539250 X (0, 245-0, 22)=13481, 25 UAH; (витрати) Доходи від зміни вартості контракту: (539250-495000) X 0, 245=10841, 25 UAH (дохід) Перевірка:

Загальне відхилення обсягу реалізації: 118635-121275= - 2640 UAH; Сума впливу двох факторів: -13481, 25+10841, 25= - 2640 UAH. Розрахунки зроблено вірно.