Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - Гребельник О. П. - 10.1. Сутність та систематизація митних режимів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Сутність та систематизація митних режимів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Особливості застосування митного режиму при переміщенні майна через кордон. Використання митних режимів при наданні митними органами послуг у сфері митно-тарифних відносин. Специфіка митного регулювання операцій з давальницькою сировиною. Характеристика спеціальних митних режимів.

10.1. Сутність та систематизація митних режимів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Закономірністю розвитку зовнішньої торгівлі є не тільки тенденція до стійкого зростання обсягів світової торгівлі, але й до розширення загального спектра різнобічних форм здійснення зовнішньоторговельних операцій. Перехід від таких звичних форм, як експорт або імпорт товарів, до широкого використання нових форм (угоди на компенсаційній основі, франчайзинг, зустрічні закупівлі, угоди типу "світч", "офсет") є особливістю розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі функціонування світової системи господарювання.

Дана тенденція значно ускладнює процедуру митного врегулювання зовнішньоторговельних зв'язків, тому з метою забезпечення диференційованого підходу до переміщення предметів через митний кордон законодавством України передбачено відповідно до світової практики деталізовану класифікацію видів митних режимів.

Слід зазначити, що кількість класифікованих митних режимів не є закінченою. Залежно від потреби кожна країна може застосовувати й інші митні режими при регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Так, в Росії до перелічених п'ятнадцяти окремими постановами уряду запроваджено додаткові митні режими "вивозу товарів до представництв Російської Федерації за кордоном" та "вивіз окремих товарів в держави — колишні республіки СРСР".

Під митним режимом розуміють установлену (залежно від характеру та мети переміщення предмета через митний кордон України) сукупність положень або митних процедур, що застосовуються до цих предметів. Дана сукупність положень визначає правовий статус товару та транспортних засобів, що переміщуються через митну територію держави або по ній для митного оформлення.

Під системою митних процедур розуміють здійснення контролю за дотриманням порядку переміщення товарів, речей, майна та інших предметів, огляд предметів, оформлення митних документів, накладання митного забезпечення, перевірка правильності заповнення вантажної митної декларації, нарахування сум, що підлягають сплаті, передача статистичних даних в органи Держстатистики України та інші дії, що здійснюються митними органами України з метою виконання законодавства щодо митної справи.

При цьому митні процедури, які здійснюються під час митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, якими переміщуються громадяни та товари через митний кордон України, мають уніфікований характер, тобто не залежать від країни реєстрації або країни — власника транспортного засобу, країни, з якої прибув цей транспортний засіб, або країни, куди він прямує, крім випадків, передбачених міжнародними актами в частині застосування санкцій та обмежень у торгівлі з окремими країнами.

Митні режими виконують такі функції:

• встановлюють порядок переміщення товару через митний кордон країни залежно від призначення товару;

• визначають умови перебування на/поза митною територією;

• встановлюють рамки, в яких може використовуватись товар;

• регламентують права та обов'язки особи, що переміщує товар;

• визначають вимоги до товару, який розміщується у даний конкретний режим.

Таким чином, запровадження митних режимів обумовлено в першу чергу необхідністю надання переміщенню товарів та транспортних засобів певного статусу з метою недопущення їх хаотичного ввезення та вивезення, а також з метою забезпечення можливості здійснення митного контролю. Крім цього, застосування митних режимів дає можливість залежно від мети, терміну ввезення чи вивезення товарів або інших обставин застосовувати до них різні заходи правового регулювання, що дозволяє повніше враховувати потреби та інтереси суб'єктів ЗЕД для розвитку зовнішньоторговельного обміну.

Згідно з ст. 186 Митного кодексу України при декларуванні товарів та майна декларант самостійно обирає митний режим, у якому він здійснює ввезення товарів чи майна на митну територію України, і вказує його у вантажній митній декларації. При цьому митний режим для кожного конкретного товару визначається насамперед його призначенням. Цей режим передбачає обов'язкове виконання низки митних формальностей, у тому числі пов'язаних з митними платежами.

Кожний митний режим, в якому перебуває на митній території України товар, має свої особливості, але загальним є правило, що за суворе дотримання режиму несе відповідальність власник товару. Він повинен своєчасно повідомити митний орган, в якому він акредитований чи який визначив, документально оформив конкретний митний режим, щодо змін, які він сам бажає зробити або які відбулися з його товаром усупереч його бажанням (лихо, непереборна сила пошкодила або знищила товар).

Зміни митного режиму грунтуються на економічних відносинах — за перебуванням під митним контролем і різними митними режимами встановлено різні розміри і види митних податків та зборів. Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення відповідних документів, що підтверджують заявлений режим.

На нашу думку, митні режими доцільно класифікувати на п'ять груп.

До першої варто віднести режими, які використовуються при здійсненні основного обсягу зовнішньоторговельних операцій, що пов'язані з проданими українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності товарами до інших країн і закупівлею товарів для потреб вітчизняного виробника. Це експорт, реекспорт, тимчасовий ввіз (вивіз), імпорт (випуск у (для) вільний обіг), реімпорт.

До другої групи варто включити митні режими, за яких переміщення товарів через кордон поєднується зі здійсненням митними органами конкретних операцій в інтересах відповідних організацій або осіб з наданням для них певних послуг. Це режими митного складу, магазину безмитної торгівлі.

До третьої групи доцільно віднести митні режими, в рамках яких товари перемішуються через кордон у зв'язку з їх переробкою в іншій країні. До даної групи варто віднести режими: переробка на митній території, переробка за межами митної території. До прийняття нового Митного кодексу України в загальній класифікації митних режимів існував режим "переробка під митним контролем", але оскільки даний режим практично не використовувався, то він не був включений в існуючу нормативно-правову базу функціонування митно-тарифних відносин.

Четверта група об'єднує режими, які використовуються при припиненні зовнішньоекономічних операцій (у зв'язку з неможливістю або неефективністю реалізації інших митних режимів на території України). Це — відмова на користь держави та знищення або руйнування.

До п'ятої групи відносяться режими, зміст яких зводиться до того, що ввезення іноземних товарів відбувається без сплати митних податків, а також без застосування до даних товарів заходів нетарифного регулювання (квотування, ліцензування). Це митні режими: транзит, спеціальна митна зона та вільний склад.

Найбільш поширеними митними режимами є експорт та імпорт товарів, вони є не тільки складовими зовнішньоторговельного балансу, але й основними статтями доходів і видатків платіжного балансу. Оскільки дані складові докорінно впливають на стан зовнішньоторговельних відносин, то від вироблення оптимальних умов пропуску товарів через кордон при режимах "експорту" й "імпорту" товарів залежить не тільки ефективне функціонування митних органів, а й стан зовнішньоторговельного обороту України.

Оскільки експорт товарів — це продаж товарів вітчизняного виробництва іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення їх за межі території України без подальшого ввезення, то, відповідно, режим "експорт" — це митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України.

Як правило, від реалізації експортного потенціалу країни на світовому ринку залежить не тільки стан платіжного балансу, а й економічна ситуація загалом. Тому практично всі країни світу здійснюють політику стимулювання експорту своїх товарів на зарубіжні ринки. Це виявляється у наданні конкретних пільг підприємствам, які випускають експортну продукцію, видачі експортних субсидій, кредитуванні експортних операцій.

Вивезення товарів за межі митної території України в режимі експорту передбачає: подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України; сплату податків і зборів, установлених на експорт товарів; дотримання експортером вимог, передбачених законодавством України.

Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності для експорту товарів повинен надати митним органам відповідні документи (контракт, вантажну митну декларацію, рахунок-фактуру, картку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, сертифікати встановленої форми), при цьому сплатити існуючі митні платежі (мито, митні збори, акциз, податок на додану вартість), а за необхідності — надати ліцензію на вивіз товару.

Під вимогами, передбаченими законодавством слід, розуміти заходи та засоби державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, тобто: тарифне регулювання; нетарифне регулювання; валютний контроль; спеціальні вимоги до переміщення певних товарів або операцій з цими товарами.

В Україні ціла низка товарів при експорті має проходити крім зазначених умов експертизу експортного контролю. Такому контролю підлягають товари воєнного та спеціального призначення і товари подвійного використання. До першої групи належать озброєння, боєприпаси, вибухові речовини, воєнна техніка та її частини, технології, що використовуються у воєнній техніці або для її виробництва (що є державною таємницею). До другої — окремі види виробів, обладнання, матеріали, програмне забезпечення, які можуть бути використані для створення зброї масового знищення і ЇЇ доставки чи для створення звичайних видів зброї і воєнної техніки.

Основними завданнями експертизи є:

• забезпечення інтересів національної безпеки України та дотримання нею міжнародних угод про нерозповсюдження зброї масового знищення та обмеження передачі звичайних озброєнь;

• оцінка можливостей країни-імпортера щодо здатності використання закуплених товарів, налагодження виробництва зброї масового знищення чи інших видів озброєння:

• оцінка ступеня секретності товарів, що підлягають експортному контролю;

• встановлення доцільності експорту підприємницькою структурою того чи іншого товару;

• надання рекомендацій щодо видачі суб'єктам підприємницької діяльності дозволів на експорт, імпорт і транзит товарів, що підлягають контролю;

• перевірка походження постачання і використання товарів, що підлягають експортному контролю.

Експертизу можуть проводити як державні, так і недержавні експерти. Державну експертизу проводять органи Держекспорт-контролю, а також інші органи державної влади на запит Держекспортконтролю або Урядової комісії з політики експортного контролю. Висновок державної експертизи є обов'язковим для Держекспортконтролю й органів державної влади. Висновок недержавної експертизи має рекомендаційний характер і може братися до уваги органами виконавчої влади нарівні з висновками державної експертизи для прийняття відповідних рішень. Недержавну експертизу проводять юридичні особи, що мають на це відповідні повноваження з ініціативи суб'єктів підприємницької діяльності, зацікавлених в одержанні експертних висновків.

Порушенням правил експертизи в галузі експортного контролю вважаються видача явно неправдивого висновку; створення перешкод у проведенні експертизи чи відмова надати експертним установам необхідні документи; змушування експертів до видачі неправдивого висновку; дискредитація або переслідування експертів за підготовлені ними об'єктивні висновки; залучення до експертизи осіб, безпосередньо зацікавлених в її висновках.

Похідним від режиму "експорт товарів" є "реекспорт". Під реекспортом розуміють продаж іноземним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності та вивезення за межі митної території України товарів, що раніше були імпортовані на територію України. Таким чином, відповідно до митного режиму "реекспорт" товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з цієї території в режимі експорту.

Специфікою режиму реекспорту є те, що:

— він складається з двох самостійних операцій по ввезенню товарів і вивозу товарів. Кожна з цих операцій підлягає митному оформленню окремо як імпорт при ввозі на митну територію України та як експорт при вивезенні товарів з митної території України. Таким чином, дві самостійні операції по ввозу і вивозу об'єднує товар, який переміщується через митну територію України;

— товари повинні походити з інших країн. Це означає, що товари виготовлені або перероблені (повністю, частково) в інших країнах і раніше не використовувалися на території України з метою одержання прибутку;

— товари повинні бути вивезені не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України. Такий строк складає один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

Слід зауважити, що режим реекспорту є зворотним відображенням режиму реімпорту, але правовий режим їх використання має принципові відзнаки. Регламентація режиму реекспорту виходить з наявності реекспортованих товарів на митній території України, що дає можливість митним органам здійснювати митний контроль, уживати додаткових заходів по забезпеченню виконання умов застосування зазначеного режиму. А в правовій регламентації реімпорту товарів значне місце займають процедурні питання, головний акцент переноситься на документальні форми контролю.

Товари, що походять з інших країн, можуть вивозитися за межі митної території України у режимі реекспорту, якщо:

• митному органу подано дозвіл уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу чи органу, визначеного міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, на реекспорт товарів;

• товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін унаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;

• товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку;

• товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

Даний вид митного режиму практично в Україні не застосовується. На нашу думку, одна із причин цього — неправомірне застосування державними органами норм чинного законодавства, наприклад, стосовно оподаткування товарів, які тимчасово ввозяться в Україну з метою подальшого їх реекспорту в незмінному стані, що фактично ліквідувало даний вид зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Маючи таке вигідне географічне положення і зважаючи на те, що реекспортні операції потребують мінімального технічного і технологічного супроводження, Україна зобов'язана створити на своїй території сприятливі умови для даного виду підприємництва, що дасть можливість зміцнити фінансове становище суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, а також сприятиме додатковим надходженням до Державного бюджету коштів у вигляді податку на прибуток, враховуючи різницю закупівельних цін та цін реалізації товарів, що реекспортуються. Приклад Польщі підтверджує викладене вище.

При імпорті товарів використовується митний режим "імпорт", до прийняття нового Митного кодексу України він класифікувався як "випуск до (для) вільного обігу", під яким розуміють ввезення товарів на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень. Даний режим є одним з найбільш регульованих як з точки зору митного контролю, так і з точки зору митного оформлення.

Ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає:

• подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України;

• сплату податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України;

• дотримання вимог, передбачених законодавством, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

Для проходження процедури розмитнення вантажу при імпорті товарів суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен надати відповідні документи (контракт, вантажну митну декларацію, рахунок-фактуру, транспортні документи, картку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, сертифікати встановленої форми), а також здійснити обов'язкові платежі при імпорті товарів (мито, митні збори, акциз, податок на додану вартість).

Слід зазначити, що при оформленні товарів у даному митному режимі досить суттєвим моментом є перехід права власності на товар, тобто виконання всього комплексу митних формальностей: сплата митних платежів, оформлення вантажної митної декларації, проходження процедури митного контролю і под. Якщо дане явище має місце, то досить проблематичним для покупця є повернення недоброякісної імпортованої продукції, тому що у даному випадку відправлення можливе тільки за умови проходження митних процедур у митному режимі "експорт", що для суб'єкта господарювання є ще більш збитковим.

Похідним від режиму "імпорт" є митний режим "реімпорт". Реімпорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території. Оформлення митним органом товарів у режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені у режим реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортованими товарами.

Загальна схема дії митного режиму "реімпорт" подана на рис. 10.2.

Товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони: походять з митної території України; ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку; ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін унаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Рис. 10.2. Схема дії митного режиму "реімпорт"

Критеріями незмінності стану товарів повинні бути:

а) відповідність коду по УКТЗЕД товарів, які розміщуються у митному режимі реімпорту, та їх найменування кодам і найменуванням товарів, які були вивезенні з митної території України в режимі експорту;

б) незмінність технічних характеристик та інших параметрів таких товарів, установлених стосовно до них нормативними актами, віднесених до даної категорії товарів (ДСТ, ГСТ, технічні умови тощо).

Оформлення митним органом товарів у режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені у режим реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортованими товарами. Таким чином, у ході митного контролю повинна підтверджуватись ідентичність товарів, які розміщуються під митним режимом реімпорту, товарам, що були вивезені у митному режимі експорту, факт і момент їх вивозу, а також те, що товари походять з України.

Таке підтвердження повинно здійснюватись способом, який не викликає сумнівів у посадових осіб митних органів у справжності та достовірності. Таким способом можуть бути: пред'явлення в митній орган сертифікатів, протоколів іспитів, висновків відповідних експертів та інших подібних документів державних органів.

Підтвердженням факту та моменту вивезення товарів служить вантажна митна декларація. За її відсутності та при непідтверджені дати вивезення способом, що не викликає сумнівів моментом вивезення товарів українського походження можливо вважати проведення експертизи відповідної установою (ТПП, митна лабораторія тощо).

Обов'язковість доказу всіх перелічених обставин покладається на особу, що переміщує товари, а не на митний орган. При відсутності достовірних та підтверджених відповідними документами відомостей або у випадку виникнення сумнівів у посадових осіб митного органу в їх справжності та достовірності розміщення товарів у митний режим реімпорту не допускається.

При даному митному режимі товари ввозяться без сплати митних платежів і застосування заходів нетарифного регулювання. У разі реімпорту товарів протягом одного року з дати їх експорту суми вивізного (експортного) мита, сплачені при їх експорті, повертаються власникам цих товарів або вповноваженим ними особам на підставі їх заяв. Повернення зазначених сум здійснюється за рахунок Державного бюджету України органами Державного казначейства України за поданням відповідних митних органів при виконанні одночасно таких умов:

1) зворотне ввезення реімпортованих товарів в Україну здійснюється протягом року з дати їх експорту;

2) власником цих товарів або вповноваженими ним особами подається заява на повернення сум цього мита;

3) подається в митний орган примірник вантажної митної декларації в режимі експорту, по якій нараховувалось та сплачувалось вивізне (експортне) мито;

4) письмове підтвердження митного органу, якому сплачувалось це мито (або його правонаступнику), про його фактичне надходження на рахунок митного органу чи безпосередньо до бюджету.

Особа, що переміщує товари в режимі реімпорту, сплачує суми, одержані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих під час вивезення (експорту) цих товарів, а також проценти з цих сум, нараховані за обліковою ставкою Національного банку України. Забезпечення повернення вказаних сум покладається на Державне казначейство за поданням відповідних митних органів, і повернення сум мита здійснюється у валюті України. В кожному конкретному випадку це подання є безпосереднім обов'язком відповідного митного органу, який проводив митне оформлення товарів, що перемішуються в режимі реімпорту.

ІЗ Україні практично відсутній механізм функціонування даного митного режиму, що, безперечно, звужує можливість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності щодо використання системи митних режимів.

Режими, які використовуються при припиненні зовнішньоекономічної діяльності, мають певні особливості. Так, відмова на користь держави не передбачає нарахування митних платежів і податків, застосування нетарифних методів регулювання, а вартість товарів визначається згідно з актом опису, оцінки та передачі товарів.

Обов'язковою умовою даного митного режиму є те, що власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. Таким чином, відмова від товару — це добровільна заява власника (декларанта) про передачу товару який перебуває під митним контролем на користь держави, без будь-яких умов на свою користь.

Відмова від товарів на користь держави допускається з дозволу митного органу, який видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зрозуміло, що суб'єкту ЗЕД. який витратив кошти на ввезення товару на митну територію України, просто так відмовитись від нього на користь держави не вигідно. Але слід зауважити, що в митній практиці даний режим застосовується достатньо часто, і, як правило, під його дію попадають виставкове майно, рекламна продукція та інші товари, в тому числі тимчасово ввезені на митну територію України.

Власника (декларанта) спонукає відмовитись від свого товару насамперед: неможливість або невигідність розміщення товару в митний режим "імпорт", бо виникає ряд видатків та додаткових зусиль для вирішення питань, пов'язаних з тарифним та нетарифним регулюванням; транспортування, перевезення, завантаження, розвантаження та виконання інших робіт; зменшення матеріальних збитків до мінімуму і звільнення від митних процедур; збереження іміджу та ділової репутації на ринку.

Крім цього, Кабінет Міністрів України визначає перелік товарів, що не можуть бути поміщені у митний режим відмови на користь держави. Це такі:

— товари (предмети) які заборонені до ввезення в Україну;

— товари, які не знаходяться на митній території України;

— товари, які не можуть бути пред'явлені та фактично передані митним органам при декларуванні;

— товари, які не є власністю особи, яка відмовляється від товарів на користь держави та якщо немає згоди власника;

— товари, щодо яких не проведено встановлених законодавством України видів контролю;

— товари, які потребують особливих умов зберігання, у випадках коли митний орган не має можливості їх забезпечити;

— товари (предмети), які перебувають під митним контролем в режимі: знищення або руйнування; реімпорт; випущені у вільний обіг; тимчасово ввезені на митну територію України.

— відходи та залишки після знищення або руйнування;

— товари неліквідні або неякісні, щодо яких закінчився термін використання (споживання);

— радіоактивні та іонізуючі матеріали;

— збиткові товари, які можуть завдати державі витрат;

— товари, які можуть спричинити шкоду здоров'ю людей, загрожувати їх життю, а також тваринному та рослинному світу;

— інші товари, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Переданими на користь держави можуть бути також товари, майно, валюта та цінності, безхозне майно, інші предмети, за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання їх під митним контролем, встановленого Митним Кодексом України. Процедура передачі таких товарів визначається порядком, який затверджується центральним органом виконавчої влади з питань митної справи.

До товарів, які в силу об'єктивних або суб'єктивних причин втратили свої якісні властивості, термін використання, споживання, чи за інших обставин, і не можуть бути поміщеними в інший митний режим, застосовується митний режим знищення або руйнування. Знищивши або зруйнувавши неякісний та небезпечний товар під митним контролем, власник таким чином звільняється від витрат на транспортування його за межі митної території України, а також від сплати податків та митних зборів.

Знищенню або руйнуванню під митним контролем підлягають товари:

— які не відповідають вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів, нормативних документів стосовно відповідних видів товарів щодо їх споживчих властивостей, безпеки для життя і здоров'я людини, майна і довкілля;

— на які строк придатності до споживання або використання закінчився;

— яким з метою збуту виробником (продавцем) навмисно надано зовнішнього вигляду або окремих властивостей певного вигляду, і неможливо ідентифікувати їх як товар, за який він видається;

— на які немає передбачених законодавством відповідних документів, що підтверджують їх якість та безпеку;

— в інших випадках, передбачених законодавством України. Таким чином, знищення або руйнування — це митний режим,

відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються.

Під знищенням розуміють механічну, фізико-хімічну, біологічну або іншу обробку та розміщення (захоронення, спалювання тощо) у спеціально визначених місцях. Під руйнуванням — будь-які технологічні дії, пов'язані зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей, демонтаж, механічні пошкодження, тобто приведення у стан, який виключає використання їх у початковому вигляді, підготовка до переробки, утилізації, або подальшого використання за умови приведення їх у відповідність з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами і нормативними документами.

Знищення або руйнування товарів допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не видається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи спільно з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон.

Знищення або руйнування проводиться в присутності власника товару або особи, уповноваженої ним (брокер, декларант). Після цього складається акт про знищення або руйнування, який підписується всіма членами комісії, власником товару або особою, уповноваженою ним (брокером, декларантом), та завіряється печатками.

Слід зауважити, що знищенню або руйнуванню підлягають тільки фактично ввезені в Україну товари, які знаходяться під митним контролем та заявлені у відповідний митний режим незалежно еід мети їх переміщення через митний кордон України.

Не підлягають розміщенню у митний режим "знищення або руйнування" товари:

— заборонені до ввезення в Україну;

— заборонені до транзиту через митну територію України;

— на ввезення яких не надано дозволи уповноваженими органами державної влади, що виконують відповідні контрольні функції;

— розміщені в режимах імпорту, експорту, тимчасового вивезення і транзиту;

— вилучені або затримані митними органами як предмети порушення митних правил на підставі статей Митного кодексу України, якими передбачена конфіскація таких предметів;

— електроенергія;

— ядерні матеріали, спеціальні розщеплю вальні матеріали;

— радіоактивні відходи;

— особливо небезпечні хімічні речовини;

— отруйні речовини;

— небезпечні відходи;

— в результаті знищення або руйнування яких утворюються особливо небезпечні хімічні та отруйні речовини, небезпечні і радіоактивні відходи;

— неякісні або непридатні до споживання товари гуманітарної допомоги;

— неякісна та небезпечна продукція, яка класифікується у 1—24 групах згідно з УКТЗЕД;

— культурні цінності;

— представники тваринного та рослинного світу, які відповідно до законів України та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, охороняються державою.

Усі витрати, пов'язані з розміщенням товару в митний режим "знищення або руйнування", оплата робіт щодо зберігання, транспортування, пакування, розвантаження, навантаження та інші роботи здійснюються за кошти власника цього товару (які підпадають під даний режим) чи іншої заінтересованої особи.

Під заінтересованою особою розуміють ініціатора заяви на розміщення товару в митний режим "знищення або руйнування", а під витратами — будь-які видатки, пов'язані з організаційними процедурами підготовки та проведення знищення або руйнування товару.

Іншою заінтересованою особою може бути любий спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, в компетенцію якого входять контрольні функції за ввезенням на митну територію України товарів та інших предметів, а також місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. У даному випадку знищення або руйнування неякісного та небезпечного товару (продукції) (в тому числі на який немає власника або власник невідомий) забезпечується за рахунок коштів місцевих бюджетів у встановленому законом порядку.

Відходи (залишки), що утворилися в результаті знищення або руйнування товарів, мають бути поміщені у відповідний митний режим як іноземний товар, що ввезений на митну територію України і перебуває під митним контролем. При цьому під відходами (залишками) розуміють будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі знищення або руйнування під митним контролем.

Вибір митного режиму є прерогативою власника (декларанта), однак митний орган схвалює рішення про можливість розміщення відходів (залишків) у певний режим і надає відповідний дозвіл. При цьому податки та інші митні збори можуть нараховуватись, не нараховуватись або нараховуватись умовно за митне оформлення відходів (залишків) залежно від заявленого митного режиму.

Податки та інші митні збори за митне оформлення відходів (залишків) не нараховуються: якщо відходи (залишки) знищені повністю (захороненні, спалені і т.д.) і дальше їх використання неможливе; якщо митна вартість відходів (залишків) не перевищує суми 100 доларів США або еквівалент цієї суми; в інших випадках, встановлених законодавством України.

Відповідно, у всіх зазначених вище випадках декларування здійснюється без подання вантажної митної декларації, а відомості про відходи (залишки) зазначаються у заявах та актах про знищення або руйнування товару (продукції).