Центральний банк і грошово-кредитна політика - Косова Т.Д. - 5.1. Значення організації центральним банком платіжно-розрахункових відносин, моделі платіжних систем

План

5.1. Значення організації центральним баком платіжно-розрахункових відносин, моделі платіжних систем

5.2. Правове регулювання платіжної системи та переказу коштів в Україні

5.3. Організація функціонування системи електронних платежів НБУ

5.4. Регулювання участі комерційних банків України у міжнародних платіжних системах

5.5. Національна системи масових електронних платежів населення

5.6. Регулювання діяльності внутрідержавних небанківських платіжних систем

5.1. Значення організації центральним банком платіжно-розрахункових відносин, моделі платіжних систем

Будь-яка платіжна система покликана забезпечувати обертання грошей між економічними агентами з метою своєчасного, точного і у повному обсязі виконання платіжних зобов'язань.

Запобігання системним ризикам входить у число найважливіших задач центральних банків. У зв'язку з цим вони значну увагу приділяють стандартам і нормативам, які дозволяють учасникам платіжної системи контролювати свій ризик, а також заходам для запобігання поширення локальних криз платежів на всю систему.

Платіжна система - це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів.

Платіж означає погашення зобов'язання шляхом оплати готівкою або переводом коштів по рахунках у банках. Міжбанківські розрахунки провадяться за допомогою дебетувати або кредитування рахунків у центральному банку або кореспондентських рахунків комерційних банків. Здійснення розрахунків через центральний банк вигідно і кредитору, і дебітору, оскільки для обох такий варіант означає додаткові гарантії здійснення розрахунків. Платіж припускає передачу боржником кредитору вимоги, обов'язкового для тієї особи, якому воно виставлено.

Платіжні доручення проходять стадії клірингу і розрахунку.

Кліринг - система безготівкових розрахунків, заснована на заліку взаємних вимог - містить у собі операції по передачі, звірянню і (у деяких випадках) підтвердженню платіжних доручень або доручень на передачу платіжних паперів.

Розрахунки - це фактичне зарахування на основі платіжного доручення грошей на рахунок у банку одержувача, тобто завершення платіжної операції.

Дуже важливим для визначення ступеня надійності платіжної системи є поняття "остаточний розрахунок", що означає безвідкличне і безумовне врегулювання зобов'язань. Це можливо тільки при проведенні розрахунків через центральний банк, чия репутація звичайно не викликає сумнівів.

Виконання платежів може провадитися на валовій або чистій основі. Кожний із цих засобів має і переваги, і хиби.

Розрахунки на валовій основі (або брутто - розрахунки) припускають проведення окремої операції шляхом відповідного перерахування коштів по кожному дорученню або вимозі. Платежі відбуваються послідовно в міру надходження платіжних документів протягом дня. Нерідко вони проводяться в зазначений клієнтом до виконання час. Платежі можуть здійснюватися в так званому режимі реального часу, тобто відразу й остаточно.

У багатьох країнах у якості коштів для перерахувань використовуються кошти, що зберігаються в центральному банку. Якщо центральний банк діє в якості розрахункового агента (тобто установи, що організує процес розрахунків через відкриті в ньому рахунки) він може висунути вимоги до наявності певних залишків на цих рахунках.

Переваги брутто-розрахунків: оперативність і швидкість, зниження ризиків неплатежів. Вади: можливий брак ліквідності, що може викликати затримку платежів і виникнення системного ризику; своєчасне виконання платежів цілком залежить від наявності коштів на рахунках або дотримання кредитних лімітів; значний рівень витрат на проведення.

Розрахунки на чистій основі - сальдовий засіб розрахунків, або нетто-розрахунки - припускають взаємозалік зобов'язань. Протягом деякого тимчасового інтервалу (звичайно одного операційного дня) вимоги і зобов'язання накопичуються. Потім проводяться розрахунки по зобов'язаннях, що підлягають взаємному заліку. Для кожного учасника платіжної системи визначається чисте сальдо. Такі взаємозаліки можуть провадитися між двома (двосторонній взаємозалік) або декількома (багатосторонній взаємозалік) учасниками системи розрахунків.

Взаємні розрахунки проводяться через спеціальні міжбанківські організації - розрахунково-клірингові палати. Вони здійснюють багатосторонній взаємозалік (сальдувати) міжбанківських платежів: багатосторонні залишки регулюються наприкінці кожного робочого дня через проводки по рахункам у центральному банку. Подібна форма припускає розрахунок чистого сальдо кожного з учасників. Сума багатосторонніх чистих дебетових сальдо повинна рівнятися сумі багатосторонніх чистих кредитових сальдо. Таким чином, сума взаємних зобов'язань сторін має рівнятися нулю. У противному випадку виконання відкладається до надходження відсутніх коштів. Подібного роду затримки можуть призвести до виникнення реальних ризиків.

Переваги нетто-розрахунків: зменшення суми переводу коштів при даному обсязі угод, заощадження на витратах, можливість зниження середніх розмірів резервів банків у центральному банку. Вади: ризик врегулювання остаточного балансу, що може викликати ланцюгову реакцію.

Донедавна через високу вартість розрахунків на валовій основі банки віддавали перевагу застосовуванню механізму багатостороннього клірингу. Але з кінця 80-х рр. у результаті впровадження комп'ютерної техніки і телекомунікаційних технологій розширилося застосування системи брутто - розрахунків.

Центральних банки прагнуть підтримувати суспільну довіру до систем платежів. Деякі з них обмежують свою діяльність - окрім розрахунків - співпрацею з провайдерами приватних платіжних систем, сприяючи надійності, ефективності і міжопераційній сумісності шляхом розробки загальних стандартів. Інші центральні банки самі надають клірингові послуги як альтернативу приватним системам.

Ступінь операційної участі центральних банків в роздрібних платіжних системах різний. У таких країнах, як Японія, Нідерланди, Швейцарія або Швеція, центральні банки не здійснюють ніяких функцій в системах роздрібних платежів, окрім надання розрахункових послуг. У Австралії або Великобританії центральний банк є акціонером деяких приватних клірингових систем і, таким чином, здатний робити певний вплив на ці системи. У Канаді центральний банк є учасником приватних клірингових систем. У Бельгії приватна акціонерна клірингова палата (АКП) функціонує в приміщеннях центрального банку і використовує його ресурси. У деяких країнах центральні банки пропонують обмежені або навіть повномасштабні клірингові послуги банківському сектору. Центральний банк Італії безпосередньо управляє кліринговими палатами, в яких обробляються чеки на крупні суми, а також інші паперові інструменти. У Франції і СІНА центральні банки управляють національними чековими кліринговими операціями. У Франції центральний банк є також акціонером АКП, а центральний банк СІНА володіє і управляє найбільшою системою АКП. Керована німецьким Бундесбанком система роздрібного клірингу ІІРБ забезпечує загальнонаціональний кліринг всіх платіжних інструментів. У той же час через систему центрального банку здійснюється кліринг менше 20 % всіх роздрібних платежів в Германії.

У деяких країнах центральні банки також проводять обробку, кліринг і розрахунок трансграничних роздрібних операцій через кореспондентські рахунки (в деяких випадках, але не завжди, з іншими центральними банками). Ця діяльність зазвичай включає державні платежі, наприклад пенсійні, а також виконання доручень фінансових інститутів, зарубіжних центральних банків або міжнародних інститутів.

Розрахункові послуги. Роздрібні платежі через систему валових розрахунків в режимі реального часу ВРРЧ проводяться індивідуально, спочатку обчислюються клірингові залишки (позиції), а потім проводиться розрахунок. Той факт, що центральні банки пропонують національним міжбанківським кліринговим системам розрахункові послуги зі своїх рахунків, дозволяє фінансовим інститутам понизити їх кредитні ризики і уникнути проведення розрахунків через конкурентів. Проведенню розрахунків сприяють механізми надання ліквідності протягом дня і овернайт. Роздрібні платіжні системи проводять розрахунки на нетто-основі, прагнучи зберегти ліквідність. Хоча в деяких країнах, включаючи Німеччину і Швейцарію, проведення роздрібних платежів виконується на валовій основі з накопиченням. У США здійснення розрахунків на валовій або нетто-основі часто залежить від інституційної взаємодії. Зазвичай платежі через клірингові палати розраховуються на нетто-основі, тоді як платежі з двостороннім клірингом і оброблювані ФРС - на валовій основі.

Функція спостереження. Багато центральних банків мають в своєму розпорядженні правові повноваження відносно платіжних і розрахункових систем. Закони про центральний банк країни або інші національні закони часто містять загальне положення про те, що центральний банк повинен сприяти безперебійному функціонуванню платіжної системи (наприклад, в Австралії, Бельгії, Франції, Германії, Італії, Японії, Нідерландах, Швеції і Швейцарії). На основі цих положень центральні банки спостерігають за платіжними системами для крупних сум і роздрібними платіжними системами. У Бельгії, Франції, Німеччині, Італії і Нідерландах ведеться спостереження за платіжною системою в цілому, включаючи роздрібні платежі. Європейський центральний банк (ЄЦБ) і національні центральні банки повинні надати засоби, а ЄЦБ - прийняти регулюючі нормативи для створення ефективних і надійних клірингових і платіжних систем як усередині Співтовариства, так і з іншими країнами. ФРС, навпаки, спостерігає за платіжною системою на базі норм, що уповноважили її надавати платіжні послуги інститутам, що приймають внески, і виконувати нагляд і регулювати діяльність банківських організацій.