Монетарна політика - це комплекс заходів центрального банку (ЦБ) щодо регулювання обсягу грошової маси в обігу шляхом зміни кредитного потенціалу банківської системи.
Світова економічна криза 2007-2010 рр. суттєво загострила вплив валютно-курсового чинника монетарної політики відкритих національних систем. В умовах глобалізації фінансові ринки починають відігравати все більш значну роль порівняно із традиційним банківським фінансуванням. Водночас посилюється вага інституційних інвесторів, що призводить до якісних змін у структурі фінансових посередників. Сучасна монетарна політика центральних банків спрямована, перш за все, на банківські інституції, що отримують кредити від ЦБ та здійснюють трансакції на відкритому фінансовому ринку.
Досвід проведення монетарної політики в умовах світової економічної кризи 2007-2010 рр. та спекулятивного тиску на національну валюту визначив необхідність урахування взаємопов'язаної динаміки комплексу монетарних показників: грошових агрегатів, процентної ставки, інфляції, валютного курсу, обсягів кредитування.
Важливим фактором валютно-курсового впливу на монетарну політику країн в умовах глобалізації стає широке застосування резервних валют у міжнародних розрахунках, поява нових регіональних валют, їх обертання на світових фінансових ринках за межами країн-емітентів. Міжнародна ліквідність формується транснаціональними банками, у тому числі офшорними, які знаходяться поза сферою національного регулювання, що підвищує ймовірність глобальних валютних криз. В цих умовах додатковою метою монетарної політики стає протидія новим ризикам глобальних валютно-фінансових ринків. Водночас ефективна валютна політика виступає фактором підвищення ефективності монетарної політики.
Валютна політика - це система економічних, правових та організаційних заходів з боку державних органів, центральних банків та фінансових установ, міжнародних валютно-фінансових організацій у сфері валютних відносин, що спрямовані на підвищення ефективності національної економіки, економічної безпеки країни.
В умовах глобалізації, високого ступеня інтернаціоналізації господарських зв'язків, переходу міжнародної економіки до системи "відкритих" економік, валютна політика функціонує на двох рівнях: на національному та міжнародному.
Національна валютна політика - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.
Курсова політика, як складова валютної політики, - це цілеспрямований комплекс заходів з метою корекції курсу національної валюти.
У системі валютної політики виділяють дві основні форми: стратегічна (довгострокова) та поточна валютна політика (табл. 14.5). На різних етапах у системі національної валютної політики як пріоритетну визначають ту чи іншу мету. Так, якщо до 70-х рр. XX ст. головна мета валютної політики більшості країн з ринковою економікою була переважно пов'язана з впливом на платіжний баланс, то у сучасних умовах вона все більше підпорядковується цілям загальноекономічної політики.
Таблиця 14.5
Види та цілі валютної політики
Стратегічна валютна політика - система заходів, розрахованих на тривалий термін з метою підвищення ефективності валютного механізму національної економіки. Спрямована на: - приведення валютної системи у відповідність до вимог сучасної ринкової економіки та глобалізації; - здійснення (стимулювання) структурних перетворень у національній економіці, у системі зовнішньоекономічних зв'язків, які покращують позиції країни на світових ринках | Поточна валютна політика - оперативне регулювання валютно-ринкової кон'юнктури. Спрямована на: - забезпечення валютної стабілізації, подолання валютно-фінансових криз; - стимулювання господарської активності, забезпечення стійкого економічного зростання; - стимулювання зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів країни та вдосконалення її структури (галузевої, географічної, організаційної); - підтримка рівноваги платіжного балансу |
Методи стратегічної валютної політики:
- встановлення нового порядку міжнародних розрахунків;
- введення нового режиму валютних курсів;
- запровадження нового механізму формування та використання валютних резервів;
- створення нових правил та норм здійснення валютних операцій;
- зміна ролі валютно-фінансових інститутів.
Об'єкти поточної валютної політики: 1) валютний курс національної грошової одиниці і система конвертованості валют; 2) платіжний баланс та пов'язані з ним проблеми валютних резервів і ступеня міжнародної валютної ліквідності; 3) структура та механізм функціонування внутрішнього валютного ринку.
Міжнародна валютна ліквідність - це здатність окремої країни, групи країн здійснювати платежі за власними зовнішніми зобов'язаннями загальновизнаними платіжними засобами.
Вибір тих чи інших інструментів поточної валютної політики (рис. 14.3) залежить від цілей та завдань валютної політики, від об'єктів регулювання, від національного режиму конвертування валюти і національної системи валютних курсів.
Рис. 14.3. Інструменти поточної валютної політики
Девальвація - курсова політика, спрямована на зниження курсу національної валюти.
Ревальвація - курсова політика, спрямована на підвищення курсу національної валюти.
Дисконтна (облікова) політика - полягає у цілеспрямованому підвищенні чи зниженні центральним банком облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента.
Механізм дисконтної політики (рис. 14.4) характеризується внутрішньою протилежністю: зниження відсоткових ставок сприяє пожвавленню економічної кон'юнктури, втім негативно впливає на стан (формування) платіжного балансу, бо спричиняє відплив капіталу з країни, стимулює зростання інфляції; підвищення ж відсоткових ставок, навпаки, погіршує економічну активність національних компаній, втім сприяє поліпшенню платіжного балансу за рахунок посилення припливу іноземного капіталу.
Рис. 14.4. Механізм дисконтної політики центрального банку
Валютна інтервенція - разові цільові операції центрального банку (та інших офіційних фінансових інститутів) з купівлі-продажу великих партій іноземної валюти для зміни динаміки курсу національної валюти.
Співвідношення форм, завдань та методів валютної інтервенції (табл. 14.6) у кожній державі визначаються кон'юнктурою на внутрішньому та зовнішньому ринках та конкурентними можливостями національної економіки.
Таблиця 14.6
Форми, завдання та методи валютної інтервенції
Форми | Завдання | Методи |
Короткострокова | - протидія коливанням валютного курсу протягом одного-декількох днів; - "підтримка" курсу на певному рівні з метою захисту національної валюти від спекулятивного тиску | - психологічна інтервенція; - заяви, інтерв'ю, прогнози перших керівників держави та уряду з питань економічної та кредитно-фінансової політики; - метод "стерилізації"; - поєднання валютної інтервенції на зовнішніх ринках з рівними за величиною та протилежними за напрямком операціями ЦБ на внутрішньому відкритому ринку цінних паперів (зміна офіційних іноземних валютних активів компенсується відповідними змінами внутрішніх активів) |
Продовження табл. 14.6
Середньо-строкова | - досягнення такого рівня обмінного курсу національної грошової одиниці, який би підготував сприятливі умови для проведення певної загальноекономічної політики держави; - виграш часу для прийняття того чи іншого важливого економічного рішення або проведення політичного заходу (завершення передвиборчої кампанії тощо); - підтримка обмінного курсу національної валюти у межах встановлених лімітів можливих коливань - (з урахуванням динаміки цілей поточної загальноекономічної політики держави | - "нестерилізований" метод - зміна грошової маси шляхом відповідних змін обсягу та структури офіційних валютних резервів |
Довгострокова | - захист економіки від несприятливого впливу міжнародних валютних відносин і міжнародної валютно-кредитної кон'юнктури; - протидія випадкам гіперреагування валютних курсів на ті чи інші економічні, соціальні, політичні події; - усвідомлення економічними суб'єктами, у першу чергу учасниками валютних ринків, суттєвих змін у системі фундаментальних факторів формування валютних курсів | - фінансова, кредитно-грошова політика; - психологічна інтервенція |
За характером впливу на економіку інструменти валютно-курсової політики класифікуються на прямі та опосередковані. До інструментів прямого впливу належать валютні обмеження та валютний контроль. Їх використання прямо не впливає на динаміку курсу, але коригує поведінку учасників валютного ринку щодо обсягів і характеру валютних операцій.
Опосередковані інструменти включають валютні інтервенції ЦБ та регулювання процентної (облікової) ставки. Їх основне завдання - оперативне коригування динаміки курсу на макрорівні та стримування небажаних тенденцій на внутрішньому валютному ринку.
Співвідношення інструментів суттєво різниться в окремих країнах, оскільки визначається станом і рівнем розвитку валютного ринку, ступенем конвертованості валюти тощо. В Україні, валюта якої є м'якою, частково конвертованою, пріоритетними є інструменти прямого впливу - в основному, певні обмеження. Для вільно конвертованих валют, що виконують більшість функцій грошей у світовому обороті, валютно-курсове регулювання тяжіє до інструментів опосередкованого впливу з переважним використанням змін процентної ставки.
Основні терміни та поняття
Конвертованість валюти, євровалюта, валютна політика, курс-своп, валюта, валютна інтервенція, паритет купівельної спроможності валют, курс-форвард, вільно конвертована валюта, котирування валют, курс-спот, резервна (ключова) валюта, валютний курс, частково конвертована валюта, неконвертована валюта, монетарна політика, валютна політика, девальвація, ревальвація, валютна інтервенція.
15.1. Сутність, структура та функції світового валютного ринку
15.2. Валютні операції та їх основні види
15.3. Основні центри торгівлі валютою
15.4. Міжнародні валютно-фінансові організації та їх роль
15.5. Валютний ринок України та особливості його функціонування
ТЕМА 16. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА
16.1. Поняття валютної системи та її структура. Основні елементи національної та світової валютної системи.
16.2. Еволюція світової валютної системи
16.3. Регіональні валютні системи. Європейська валютна система