Міжнародна економіка - Білоцерківець В.В. - ТЕМА 21. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Основні питання для вивчення

21.1. Глобалізація міжнародної економіки. Суперечливість процесу глобалізації: прогресивні і негативні наслідки.

21.2. Глобальні проблеми сучасності: сутність, класифікація та їх загострення.

21.3. Глобалізм і національна економіка.

21.4. Цивілізаційні виміри глобальних проблем. Економічні аспекти зіткнення та взаємодії цивілізацій.

21.5. Міждержавне регулювання глобальних проблем.

21.1. Глобалізація міжнародної економіки. Суперечливість процесу глобалізації: прогресивні і негативні наслідки

Глобалізація є безпосереднім наслідком процесів інтернаціоналізації, які охоплюють усі сфери буття людини та суспільства (економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку) й закладають її матеріальну, інституційну та політичну основу.

Інтернаціоналізація міжнародної економіки здобула якісно нових ознак і піднялася на більш високу ступінь розвитку - стадію глобалізації у 80-х рр. ХХ ст., змістом якої є формування та подальший розвиток єдиної цілісної системи світового суспільного виробництва на базі нових інформаційно-комп'ютерних технологій.

Як процес глобалізація означає складний комплекс трансграничних взаємодій між економічними суб'єктами, що виявляється в інтенсифікації потоків товарів, послуг, технологій і фінансових коштів, у посиленні впливу міжнародних інститутів, у поширенні діяльності транснаціональних і багатонаціональних корпорацій, у зростанні масштабів трансграничних комунікаційних й інформаційних обмінів тощо.

Як комплексне геоекономічне, геополітичне й геогуманітарне явище, глобалізація в цілому характеризується:

- комплексною інтеграцією світових ринків, регіональних економічних систем, усіх сфер людської діяльності; поступовим перетворенням світового економічного простору в цілісну структуру, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї й пересуваються їхні носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і вдосконалюючи механізми їхньої взаємодії;

- інтенсифікацією регіональних інтеграційних процесів, що призводить, з одного боку, до виникнення єдиного економічного простору та отримання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого, - до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнених торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань;

- розширенням сфери діяльності транснаціональних компаній, створенням системи транснаціональної економічної дипломатії;

- зростаючим значенням інтелектуально-інформаційних та комп'ютерно-комунікаційних складових економічного розвитку;

- прискореними темпами фінансової та інвестиційної централізації;

- поступовим "розмиванням" економічних кордонів країн тощо.

Глобальна економіка може бути визначена як економіка, ключові елементи якої мають інституційну, організаційну і технологічну можливість працювати як єдине ціле у реальному часі в планетарному масштабі. Це економіка, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва, розподілу, обміну та споживання валового глобального продукту.

Джерела економічної глобалізації:

- науково-технологічний прогрес;

- поширення форм економічної лібералізації;

- феномен транснаціоналізації;

- формування "однорідних" засобів масової культури та глобальної ідеології.

Переваги економічної глобалізації:

- розширення ринків;

- зростання економії на масштабах виробництва;

- збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі;

- підвищення продуктивності праці. Відносні негативи:

- нерівномірність розподілу переваг глобалізації;

- збільшення розриву в рівнях доходів;

- перенесення виробничих потужностей у країни, що розвиваються;

- посилення навантаження на світову екосистему.

Характерні для економічної глобалізації усунення бар'єрів у міжнародній міграції виробничих факторів, універсалізація методик підприємницької практики, уніфікація споживчих переваг, формування глобального інформаційного простору обумовили стрімке поширення кризових явищ на всі сфери міжнародної економіки. Гіпертрофоване зростання фінансового сектору, надзвичайна мобільність капіталу, орієнтованість інвесторів на короткострокові високоприбуткові проекти, з одного боку, стимулювали розвиток інноваційних секторів реального виробництва, характерною ознакою яких є короткостроковість виробничого періоду та високий рівень прибутковості. Але, з іншого боку, вони викликали зростання частки спекулятивних угод, інтенсифікували міжнародні фінансові потоки, визначивши пріоритет фінансової сфери над реальною економікою, поставивши останню в критичну залежність від локальної інвестиційної привабливості й стану світових фондових ринків. Асинхронність темпів зростання реального виробництва й фінансових ринків, властива сучасній глобальній економіці, сприяє зростанню майнової диференціації в суспільстві, знижує цінність праці в реальному секторі економіки, забезпечує формування нестабільних економічних моделей, вкрай залежних від негативних екстерналій. Боротьба з наслідками глобальної кризи ґрунтується на активізації ролі держави в економіці, а також спільних зусиль світової спільноти, про що свідчать самміти групи країн С-20.